Театр як місія, а не просто сцена: розмова з Олесею Чепенюк

19 січня 2026 р. 17:34

19 січня 2026 р. 17:34

У час, коли війна змінює не лише карту країни, а й внутрішній світ кожного українця, театр набуває особливого значення. Він стає простором формування національної ідентичності, ментальної стійкості та спільного переживання складних емоцій.

Про виклики сучасного театру, відповідальність культури у воєнний час, осучаснену класику, арт-терапію та роботу з ветеранами й дітьми ми поспілкувалися з Олесею Чепенюк - директоркою, художньою керівницею Закарпатського обласного театру драми і комедії. Про театр і управління.

Які головні виклики сьогодні стоять перед театром?

Головний виклик - не втратити власну національну ідентичність і втримати український сенс. Очистити сцену від колоніальних наративів, меншовартості, нав’язаних «універсальних» історій без коріння. Театр має бути місцем, де формується повага до свого - мови, традицій, історії, культури.

Як змінилася робота театру за останні роки?

Театр перестав бути просто культурною інституцією. Змінилася інтонація: кожна вистава - це позиція. Ми чітко розуміємо, для кого і заради чого виходимо на сцену.

Такі вистави особливо приваблюють туристів та внутрішньо переміщених осіб, які через театральне дійство пізнають історію, традиції та культуру Закарпаття.

Кожного разу, пропонуючи нову виставу до репертуару, я запитую себе: чи працює вона на українську ідентичність і на потреби сучасного українця сьогодні? У час війни театр не має права бути нейтральним або «поза політикою». Культура сьогодні - це поле боротьби за свідомість.

Про репертуар і творчість.

За якими принципами формується репертуар театру?

Ми робимо ставку на осучаснену класику, на тексти й образи, які формують повагу до власного коріння, історичної пам’яті та поєднують минуле із сучасністю. Обираємо українську й зарубіжну класику в сучасному прочитанні, яка дозволяє говорити про важливі теми мовою сьогодення.

Саме з цього імпульсу народився Відкритий театральний фестиваль-конкурс «Відгомін Вічності: українська класика сьогодні», який уже два роки поспіль об’єднує дедалі більше учасників. Ми показуємо молоді: українське - це не застаріле, а живе й актуальне.

Наскільки театр відкритий до експериментів?

Експеримент для нас - це не руйнування традицій, а їх розвиток. Ми відкриті до сміливих форм, якщо вони підсилюють зміст, а не розмивають його. Найбільш успішною виставою-експериментом стала містична драма-химерія «MAVKA лісова» за мотивами «Лісової пісні» Лесі Українки.

Про виклики сьогодення.

З якими труднощами стикається театр нині?

Один із ключових викликів - кадровий голод. Залучати й утримувати професіоналів надзвичайно складно в умовах мінімальної заробітної плати. Коли актор отримує близько 6300 гривень на руки, виникає логічне запитання: за яке майбутнє ми воюємо?

Про війну, арт-терапію та соціальну місію.

Яку роль відіграє театр у час війни?

Театр - це простір формування національної свідомості та внутрішньої стійкості. Поки наші воїни тримають фронт фізично, ми будуємо культурний і світоглядний тил.

Сьогодні театр - це також простір відновлення. Для військових, ветеранів, людей, які пройшли полон чи втрати, сцена часто стає тим місцем, де можна знову відчути, прожити емоції, повернутися до життя.

При театрі діє студія «ТеатрХ», де через плейбек-театр підлітки вчаться говорити про свої почуття й бути почутими. Це довготривала інвестиція в ментальну стійкість країни.

Театр - це простір спільного проживання складних емоцій. І коли після вистави людині стає легше дихати й жити - це означає, що ми все робимо правильно. Бо театр - це не просто робота. Це місія.

У час великих випробувань театр перестає бути лише сценою - він стає точкою опори, місцем сили й правди. Досвід Закарпатського обласного театру драми і комедії під керівництвом Олесі Чепенюк доводить: культура здатна формувати ідентичність, лікувати душу та об’єднувати суспільство. І поки в залі гасне світло, а на сцені народжується щира емоція, український театр продовжує виконувати свою головну місію - бути зі своєю країною і для своєї країни.

Закарпатські