Діти села на Закарпатті ходили до школи в традиційному вбранні

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Діти села на Закарпатті ходили до школи в традиційному вбранні

21 січня 2026 р. 20:06

21 січня 2026 р. 20:06

Школярі села Синевир на ретросвітлині.

Це фото публікують у фейсбук-групі Національний природний парк «Синевир» .

На чорно-білій світлині із села Синевир, ідеться в коментарі до публікації, діти з глибокими, дорослими поглядами – це досвід важкої праці та далекої дороги. Попри суворі морози та необхідність долати кілометри засніжених гірських стежок, діти з Синевира відвідували школу в традиційному вбранні. Це гуцульські та бойківські строї – домоткані сорочки, гуні, вишиті кептарі, високі баранячі шапки, постоли з товстими вовняними капцями та вовняні хустки з особливим «гуцульським» вузлом. Діти йшли до школи в тому ж одязі, який їхні матері пряли та шили довгими зимовими вечорами.

У ті роки в Синевирі діяла державна народна школа. У 1920-х роках чехословацька влада активно розбудовувала мережу шкіл у гірських районах. Мова йде про період 1920-х — 1930-х років, коли Закарпаття перебувало у складі Першої Чехословацької Республіки.Часто навчання проходило у дерев’яних хатах, пристосованих під класи, або у новозбудованих за чехословацькими проєктами кам’яних школах. Навчання могло вестися «русинською» (місцевою говіркою) або українською мовами, при цьому обов’язково вивчалася чеська мова як державна.

Освіта була важливою частиною життя громади, хоча шлях до знань був фізично важким. Вивчали письмо, числення, ручну працю, закон Божий та мову.

Вчитель у селі був найвищим авторитетом, а школа – єдиним місцем, де нове покоління могло побачити книжку з малюнками чи глобус. Багато хто з них пізніше розповідав онукам про те, як важко було здобути освіту.