Київ
вологість:
тиск:
вітер:
Погода на 10 днів від
sinoptik.ua
Традиції Закарпаття: професії, які ми втратили разом із цілою епохою
29 січня 2026 р. 22:09
29 січня 2026 р. 22:09
Традиції Закарпаття — це не лише брущатка старовинних міст чи рецепти баношу. Це насамперед люди, чиї руки десятиліттями задавали ритм життю громад. Проте сьогодні, у добу цифрових технологій та «швидкого» споживання, автентичні ремесла нашого краю стають музейними експонатами.
Раніше в кожному закарпатському містечку була вулиця майстрів: тут точили ножі, там реставрували парасолі, а за рогом «воскрешали» годинники. Сьогодні ці професії вимирають, а майстри, які зберігали секрети поколінь, шукають щастя на заводах Італії, Чехії чи Угорщини.
«Я шила не одяг, а жіночі мрії»
Кравчиня з Мукачева, Євгенія Мороз, згадує часи, коли похід до ательє був магічним ритуалом. Це не була мас-маркет покупка — це була розмова за кавою, втілення ідеального образу, що сидів по фігурі роками.
Проте дешевий імпорт та секонд-хенди вбили індивідуальне пошиття. Кризу бізнес Євгенії не пережив, і тепер вона працює на заводі в Італії.
«Ми втілювали мрії, знали характер кожної клієнтки. Тепер ринок переповнений одноразовим одягом, а я працюю за фахом, але в зовсім інших, важких умовах. Повернутися хочу, але займатися ремеслом вдома вже навряд чи буду», — зізнається вона.
«Взуття має пам’ять, а люди — ні»
Хустянин Володимир Росоха — чоботяр у другому поколінні. Колись до його майстерні йшли, щоб дати туфлям друге чи третє життя. Він знав ходу кожного клієнта, бо, за його словами, «хода — як почерк».
Сьогодні Володимир будує каркасні будинки під Прагою. Для нього зникнення чоботарства — це не про втрату роботи, а про зміну свідомості громади:
«Люди вчаться споживати, а не берегти. Простіше купити нове, ніж лагодити старе. Разом із моєю професією зникає культура ремонту, де річ цінували за її історію».
Годинникарі: коли час став одноразовим
Василь Ковач із Тячева понад десять років живе в Угорщині. Раніше він працював у «храмі часу» — майстерні, де лагодили механізми, старші за своїх власників. Сьогодні ж годинник на руці — рідкість, його замінив екран смартфона.
На думку Василя, коли зникає годинникар, час стає одноразовим. Замість реставрації сімейної реліквії — утилізація. Громада втрачає зв’язок між поколіннями, який тримався на речах зі змістом.
Чому це важливо для нас?
Разом із ковалями, стельмахами, капелюшниками та сажотрусами Закарпаття втрачає свою локальну ідентичність.
Втрата живої комунікації: Майстерні були осередками спілкування.
Знецінення ручної праці: Ми звикаємо до сервісів без імен.
Втрата якості: Речі на роки замінюються речами на сезон.
Ми втрачаємо не просто робочі місця — ми втрачаємо повагу до речей, які мають історію, та до людей, які вміли творити дива дрібними рухами рук.
Автор: Іван Каменяш
Дата: 29 січня 2026 року
Джерело: transkarpatia.net
Завантажуєм курси валют від minfin.com.ua
Новини рубріки
Новини (29.01.26) Вечірній випуск (відео)
29 січня 2026 р. 21:15
Графіки відключень на Закарпатті: як подаватимуть світло у п'ятницю, 30 січня
29 січня 2026 р. 21:11
В Ужгороді триває чемпіонат України з дзюдо серед кадетів до 18 років
29 січня 2026 р. 21:02