Мукачівка виготовляє ловців сонця

22 лютого 2026 р. 18:04

22 лютого 2026 р. 18:04

Зараз усім нам не вистачає тепла… І справді хочеться зловити трохи сонця і помістити собі десь у кімнаті. Хоч із небесним світилом такі трюки проробити не можна, але можна собі зробити сувенір у вигляді ловця сонця…

Саме такі незвичні й стильні вироби виготовляє Тетяна Галай із Мукачева. Майстриня каже, що в її оселі завжди радісно, світло і затишно…

То що таке і для чого ловець сонця? Як його виготовити і чим найкраще оздобити? Про це умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Амулет чи прикраса?

Санкетчер – це ловець сонця. Колись давні індіанці вважали, що декоративна підвіска є захисним амулетом. Нині ж такі ловці використовуються виключно як незвичний елемент декору.

«Санкетчер – дуже давня прикраса. Точніше, колись це вважалося оберегом, як у нас писанки чи ляльки-мотанки. Підвіски вішали на такі місця, де вони могли пропускати світло. Зараз їх прилаштовують переважно на вікнах, над вхідними дверима. Завдяки тому, що деталі зроблено з прозорих матеріалів, складається враження, ніби підвіска «ловить сонце», – розповідає умілиця « Карпатському об’єктиву ». – Для стародавніх племен небесні світила виконували ключову роль у житті. Люди за сонцем визначали час, сіяли, збирали врожай, готувалися до зміни пір року. Нині ми маємо інші засоби для подібних потреб, календарі, гаджети… Тож санкетчер я вважаю саме прикрасою для дому. Цікавою, неординарною, але оздобою, а не амулетом».

Ловці сонця переважно виготовляються зі скла, але пані Тетяна має власну техніку…

«Я використовую для ефекту прозорості епоксидну смолу. Крім санкетчерів, виготовляю різну біжутерію з цього матеріалу. А от щоб працювати зі склом, треба мати відповідне обладнання… Я вирішила, що смола ще більш багатофункціональна, адже «законсервувати» в ній можна різні рослини. Такі прикраси є ще більш наближеними до природи, ще ближчими до Сонця… Та й оздоблюю ловців різними ланцюжками, стразами, кольоровими камінцями, кришталем, блискітками. Але можна просто змішувати кольори, додаючи їх у епоксидну смолу, щоб поверхня була різнобарвною. Фурнітуру для виробів купую через інтернет-магазини. Форми обираю різні – круглі, овальні, у вигляді зірки, місяця, серця. Квіти ж збираю в лісах, на полях та у власному городі», – зізнається вона.

Захопилася санкетчерами мукачівка два роки тому, коли гостювала в сестри у США.

«Леся вийшла заміж за американця і живе за океаном уже 12 років. Я бувала в неї не раз, але остання поїздка мене вразила чи не найбільше. У одній сувенірній крамниці, коли обирала подарунки для подруг, я помітила ловців і вони мені дуже сподобалися. Вражало, як скельця «пускають» сонячних зайчиків, виграють барвами, переливаються і зачаровують. Я просто завмерла на мить, навіть, здається, не дихала. Побачене мені здавалося якоюсь магією в доброму значенні слова. Споглядання такого дива дуже заспокоює. Тож я почала розпитувати дівчину-продавчиню, що то таке і для чого. Тоді ж мені захотілося спробувати створити щось подібне. Але, оскільки спеціальної фурнітури-корпусу в нас не знайшла у продажу, почала використовувати основу, яку купують майстрині, котрі працюють над ловцями снів. Цей амулет у нас відомий і популярний, а про санкетчер взагалі мало хто знає», – стверджує вона.

Природа – це наші правитоки

Виготовляти ловців сонця Тетяна Галай спеціально ніде не вчилась, просто ввімкнула фантазію і почала експериментувати.

«Я вміла працювати зі смолою. Роблю ще вже років 8, якщо не більше. Для цього колись купувала майстер-класи у фахівчині з Дніпра. Епоксидка – непростий матеріал, поки вона не застигне, може бути небезпечною для дихальних шляхів, спричинити проблеми зі шкірою. Тому треба захищати рот, ніс, очі та руки. Я працюю в спеціальному костюмі та окулярах у окремій кімнаті в підвалі будинку. Уже потім, коли матеріал застигне, вироби не є шкідливими, навпаки – екологічні й дуже гарні. Залиті смолою квіти і трави стають вічними, ніколи не зів’януть. Щоправда, попередньо я їх висушую», – запевняє закарпатка.

Свої роботи умілиця збуває переважно за кордоном.

«У нас ручна робота, як не прикро, не надто цінується, та й справжню вартість люди не дуже мають із чого заплатити. На жаль, населення біднішає з кожним роком і купує зараз здебільшого найбільш необхідне. Усе розумію, в державі війна, економічні труднощі в багатьох із нас… Але є спеціальні платформи, через які можна продавати вироби по всьому світу. Тож моїми клієнтами найчастіше є європейці. Санкетчери купують у Англію, Канаду, Німеччину, Австрію, Чехію, Італію, Францію… Там ловці сонця популярні, та й рукодільні прикраси також», – наголошує мукачівка.

На один виріб у середньому майстриня витрачає 3-5 днів. Але над деякими працює і довше.

«Усе залежить від складності, розміру, багатьох чинників. Для мене головне – не швидко впоратись, як кажуть, «здихатися», а зробити справді якісну річ. Поспішати взагалі ні в чому не варто, бо можна припуститись помилок, «накосячити». Та й рукоділля для мене – заняття для душі, розрада для серця, релакс для мозку. Тому я стараюся «кайфувати» від усього, що роблю. Хоча заключні етапи декорування усе ж вважаю найбільш цікавими. Тоді виріб набуває конкретних форм, в уяві промальовується, яким він буде вже готовим», – розповідає вона.

Усі вироби закарпатки пов’язані з природою, а довкілля вона дійсно дуже любить.

«Із дитинства обожнюю рослинний і тваринний світ. У мене в городі завжди багато квітів. Бутони, листочки використовую в роботі. Кімнатних рослин теж маю чимало. Це – фіалки, орхідеї, кали, кактуси, ліани… Також мені дуже подобаються поїздки в гори. Ніколи з лісу не повертаюся з порожніми руками. Тільки шукаю там не гриби та ягоди, а візуальну насолоду та якісь цікаві рослинки. Природа – це наші правитоки, тому маємо ставитися до неї з глибокою повагою. Колись наші пращури оберігали довкілля, ліс вважали священним, як і дерева, квіти», – зізнається умілиця.

На перспективу особливих творчих планів закарпатка не має, але прагне й надалі вдосконалювати власну майстерність та працювати над новими захоплюючими виробами.

Марина АЛДОН

Закарпатські