Територія знаку: у Хусті відкрили виставку, що говорить мовою предків

29 березня 2026 р. 16:21

29 березня 2026 р. 16:21

Є виставки, які дивляться. А є ті, які відчувають. Саме такою стала експозиція львівської художниці Люби Лебідь-Коровай, що відкрилася 27 березня у Хустській міській картинній галереї.

Експозиція – не просто зібрання полотен. Це простір, де час розгортається як сувій, а символи оживають у кольорі. Майже чотири десятки робіт складають єдину історію – подібну до календаря свят, що починається від Різдва і веде глядача до наступного свята народження Спасителя. І стежка ця пролягає не лише через полотно, але й через внутрішні стани глядача, пам’ять і традицію.

Де символ стає мовою

Кожна робота художниці – це ніби сторінка невидимої книги. Тут немає випадковості: кожен знак, кожна лінія має значення.

Директор Хустської міської картинної галереї Орест Цюпко розповів, що знайомство з творчістю мисткині почалося задовго до цієї події:

«Її виставки вже бачили у Славську, Франківську, Коломиї. І коли я побачив ці роботи – зрозумів: їх треба показати у Хусті. Це щось особливе».

За його словами, художниця працює у різних техніках – від станкового живопису до розпису по шовку, але завжди зберігає власний почерк.

Про цей почерк говорив і Валерій Дьордяк.

«Її творчість – це «територія знаку». Вона не просто малює – вона кодує. Давні символи у її роботах стають ключами до розуміння нашої культури. Вона ніби чаклує над полотном і в неї виходить щось неймовірно неординарне і величне», – наголосив « Карпатському об’єктиву » голова народного творчого об’єднання художників і народних умільців «Митець Верховини»

І справді, дивлячись на полотна, відчуваєш: вони не пояснюють – вони запрошують шукати сенс самостійно.

Мистецтво, що звучить кольором

Якщо придивитися уважніше, стає помітно: головний герой цих робіт – колір. Він не підпорядковується формі, а існує як окрема сила.

Начальниця управління культури Ольга Шпірь зазначила:

«Це дуже емоційне мистецтво. Колір тут створює атмосферу, формує відчуття. Роботи ніби балансують між абстракцією і реальністю. А ще – на них дуже багато дрібних деталей. І кожна – зі змістом. Це – ніби мозаїка, ніби пазли, які хочеться і складати, і просто розглядати».

На відкритті звучали привітання від митців – колег по пензлю. Про високий рівень доробку мисткині говорили Сергій Галай, Йосип Блецка та Валентина Костьо. Вони також звернули увагу на про глибину і щирість творчості пані Любові.

Сама ж авторка поділилася особистими відчуттями:

«Я багато разів бувала на Закарпатті, брала участь у пленерах. Мені завжди було цікаво спостерігати за людьми, за їхнім життям. І ця виставка – певною мірою відповідь на ці враження».

Її слова прозвучали як продовження її картин – образно, поетично, але змістовно.

Виставка у Хусті стала ще одним доказом того, що сучасне мистецтво може бути глибоко індивідуальним і водночас універсальним. Воно не потребує перекладу – достатньо лише відчути.

І, можливо, саме через такі роботи ми вчимося заново читати власну культуру – як текст, написаний мовою знаків і серця.

Марина АЛДОН

Закарпатські