«Бог один, а пороги різні»: Чому у Богдані освячення хреста стало викликом для «домашніх» вірян?

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

29 березня 2026 р. 17:55

29 березня 2026 р. 17:55

Автор: Максим Газда

Дата: 29 березня 2026 року

Село Богдан на Рахівщині знову опинилося в центрі релігійної напруги, яка ріже по живому не гірше за гірський лід. Поки одна частина села звично ходить до розкішної золотоверхої церкви, інша — громада Православної Церкви України (ПЦУ) — змушена збиратися ледь не «по хатах» або молитися просто неба.

Минулої п'ятниці, 27 березня, цей розкол став ще очевиднішим: у село прибув єпископ Ужгородський і Закарпатський Варсонофій. Але вітали його не дзвони центрального храму, а поклонний хрест, який став новим духовним форпостом для тих, кому не знайшлося місця у старій церкві.

Поклонний хрест як символ вигнання?
Освячення хреста громадою Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ у Богдані — це не просто обряд. Для багатьох місцевих це акт відчаю та стійкості. У селі, де сусіди перестають вітатися через церковну приналежність, цей хрест став точкою збору для тих, хто обрав українську церкву, але залишився без доступу до історичного храму.

Владика Варсонофій разом із духовенством Рахівського благочиння ПЦУ освятив цей символ, ніби нагадуючи: віра не в цеглі, а в людях. Проте в очах багатьох парафіян читалося обурення — чому в ХХІ столітті, у центрі Європи, українці мають «ділити небо» на власному подвір’ї?

Алея Слави: Де смерть об’єднує, а церква — ні
Найболючішим моментом візиту стала панахида на місцевій Алеї Слави. Біля портретів загиблих воїнів-Захисників України єпископ молився за душі героїв. Тут, перед обличчями хлопців, які віддали життя за єдину країну, релігійні чвари виглядають особливо цинічно.

Обурення жителів Богдана зростає:

Одні — у храмі: Мають доступ до святинь та вишуканих іконостасів.

Інші — по хатах: Збираються у пристосованих приміщеннях, відчуваючи себе «чужими» у власному селі.

Чи мають право ті, хто називає себе християнами, закривати двері перед своїми ж сусідами, чиї сини зараз воюють на одному фронті? У Богдані це питання поки що залишається без відповіді, зависаючи в повітрі разом із димом від кадила.

Духовний іспит для Рахівщини
Візит Варсонофія до Богдана показав: громада ПЦУ не збирається відступати. Освячений хрест стоятиме як нагадування про те, що церква — це люди, а не стіни. Але чи стане цей хрест символом примирення, чи новою лінією фронту в серці Карпат — залежить від того, чи зможуть мешканці Богдана знову стати єдиною родиною перед Богом та своєю совістю.