У Берегові презентували книгу Реки Кейс про унікальні традиції шаланківського розпису

11 квітня 2026 р. 16:58

11 квітня 2026 р. 16:58

У стінах Консульства Угорщини в Берегові відбулася презентація книги Реки Кейс «Воскові писанки села Шаланки». Видання містить цінну інформацію про виготовлення традиційних шаланківських писанок і буде цікавим як дослідникам місцевих звичаїв, так і шанувальникам етнографії та краєзнавства.

Книга побачила світ у 2025 році у видавництві Інституту етнографії та музеології Дебреценського університету як перший том серії «Популярна етнографія». Мета видання – представити традицію оздоблення яєць воском, приділивши особливу увагу живій спадщині громади села Шаланки Вилоцької територіальної громади.

Присутніх привітав консул Іштван Дєбнар, після чого своїми думками поділився керівник дипломатичної установи Ласло Віда: «Обрана тема особливо актуальна в період Великодніх свят, тож для нас велика честь приймати цю презентацію. Плекання народної музики, танцю, ремесел та старовинних промислів значною мірою сприяє збереженню надзвичайно багатої та різноманітної культури угорців Закарпаття. Окрім віри та рідної мови, культура й традиції є тим нерозривним зв’язком, що поєднує частини нації. Саме він надає сили закордонним угорським громадам, особливо у ці складні часи. Народне мистецтво – це не лише культурна цінність, а й туристична принада: воно викликає інтерес у вітчизняних та іноземних гостей, одночасно зміцнюючи існуючі та створюючи нові зв’язки всередині місцевих громад».

Високо оцінила працю етнографиня Адель Ґал, підкресливши її наукову цінність та роль у згуртуванні громади. Згодом слово взяла авторка – Река Кейс.

На захід завітало чимало мешканців Шаланок, зокрема й майстрині, які досі бережуть та передають ремесло писанкарства. Гості також мали можливість особисто помилуватися роботами шаланківських умілиць.

Авторка Река Кейс у коментарі нашому виданню зазначила: «Маю міцне сімейне підґрунтя: моя бабуся теж була писанкаркою. Щороку на Великдень вона збирала нас із двоюрідною сестрою, і разом ми розписували по 50–100 яєць. Цю традицію я продовжую й досі. Наприкінці моїх шкільних років бабуся малювала мені візерунки, розповідала їхні історії та навіть записувала в зошит, від кого і чого саме вона навчилася. Навіть після її смерті я відчуваю, що вона ніби «веде» мене. Я почала відвідувати жінок у Шаланках, щоб вони поділилися своїми знаннями. Вони малювали, розповідали, показували техніки, і ця тема стала моєю справжньою пристрастю під час навчання в університеті.

Зрештою, Інститут етнографії та музеології Дебреценського університету започаткував серію «Популярна етнографія», першим томом якої і стала моя книга про шаланківські писанки. Мета серії – наблизити етнографію до широкого кола читачів у зрозумілий, але автентичний спосіб, а також надати практичні поради. Наприклад, у виданні йдеться про те, як саме виготовляються писанки та яку роль вони відіграють у місцевих традиціях. У книзі представлено досвід та спадщину 19 мешканців Шаланок – 18 жінок та одного чоловіка. Коли я була дитиною, батьки часто брали мене з собою в експедиції. Тоді я ще не усвідомлювала їхнього значення – просто допомагала з диктофоном чи фотоапаратом, слухала розповіді та співи старших. Однак цей досвід глибоко вплив на мене і зрештою визначив мої інтереси – так я стала етнографинею. Насамперед я вдячна своїй родині: бабусі, від якої всього навчилася, а також батькам, дідусеві й другій бабусі за постійну підтримку. Також висловлюю вдячність Інституту етнографії та музеології Дебреценського університету, особливо професору Роберту Кеменьфі, за сприяння у виданні книги. І, звісно, дякую всім шаланківчанам, які з безмежним терпінням ділилися зі мною своїми знаннями».

Захід став не лише платформою для презентації книги, а й важливою нагодою для зміцнення цінностей громади, збереження живих традицій та національної ідентичності.

Інгрід Левринц/Lőrinc Ingrid, Kárpátalja

Закарпатські