Великдень – час добрих справ: як закарпатці підтримують тих, хто ускруті

12 квітня 2026 р. 18:12

12 квітня 2026 р. 18:12

Період посту перед найбільшим християнським святом, Великоднем – для багатьох вірян є не лише часом молитви, посту та духовного очищення. У цей період люди намагаються замислитися над своїми вчинками, приділити більше уваги ближнім і зробити щось добре для тих, хто цього потребує. Адже справжній сенс свята полягає не тільки у святковому столі чи освяченому кошику, а й у милосерді, співчутті та підтримці.

Саме тому чимало закарпатців у передвеликодній час намагаються допомогти тим, кому сьогодні найважче. Хтось підтримує фінансово нужденні родини, хтось приносить продукти самотнім людям похилого віку, інші знаходять можливість приділити увагу дітям із багатодітних сімей або переселенцям, які були змушені залишити свої домівки через війну. Про такі добрі справи зазвичай не говорять голосно, ними не вихваляються у соцмережах, однак саме вони часто стають для когось справжньою підтримкою і вірою в людяність.

Серед тих, хто допомагає іншим – звичайні люди з різних куточків Закарпаття. Вони не називають себе волонтерами і не вважають, що роблять щось особливе. Кажуть, що просто не можуть залишатися осторонь, коли поряд є ті, кому потрібна допомога. Тож хто, кому і чим допомагає – у матеріалі «Карпатського об’єктива».

Хто пережив лихо, не буде байдужим

Мукачівка Валентина Рущак каже, що просто допомагає іншим тоді, коли має змогу. Жінка переконана: якщо людина бодай раз у житті сама пережила складний період, вона краще розуміє тих, хто опинився у подібній ситуації.

Свого часу Валентина мала серйозні проблеми зі здоров’ям. Тривале лікування і реабілітація змусили її інакше подивитися на життя та на людей, які щодня борються з хворобами або фізичними обмеженнями.

«Коли сам проходиш через такі випробування, починаєш більше цінувати підтримку. Навіть добре слово інколи може додати сил. Тому я завжди кажу: якщо маєш можливість допомогти – допомагай, – розповідає жінка « Карпатському об’єктиву ».

Зараз Валентина безкорисливо опікується кількома людьми з інвалідністю. Комусь допомагає придбати ліки, комусь приносить продукти, а інколи просто приходить у гості, щоб поспілкуватися.

«Для багатьох краян із інвалідністю найбільша проблема – не лише здоров’я, але й самотність. Буває, що людина цілий день ні з ким не говорить. Тож інколи достатньо просто зайти, випити разом кави, поговорити, – стверджує мукачівка. – Перед великими святами, зокрема і перед Великоднем, намагаюся приділити своїм підопічним трохи більше уваги. Свято має бути для всіх. Завжди намагаюся принести паску, випічку, щось до столу. Для мене це невелика справа, а для когось – справжнє свято. Коли бачиш радість у чиїхось очах, розумієш, що все це не даремно».

Іноді до таких добрих справ долучаються і знайомі Валентини. Хтось передає продукти, хтось допомагає з транспортом, щоб завезти необхідні речі.

«Я ніколи не прошу спеціально допомоги, але коли люди дізнаються про когось, кому важко, часто самі пропонують підтримку. У нас дуже багато добрих людей, просто про них рідко пишуть, –   переконана вона. – Особливо зворушують моменти, коли підопічні щиро дякують за увагу. Одна жінка якось сказала мені: «Ти знаєш, для мене найцінніше, що ти приходиш». І це справді так. Людям важливо відчувати, що вони не забуті. Не планую припиняти допомагати іншим. Це вже стало частиною життя. Хочу, щоб у світі було трохи більше доброти. І якщо кожен із нас зробить хоча б маленьку добру справу, то життя навколо стане значно світлішим».

Підтримка для тих, хто змушений починати життя заново

Повномасштабна війна змусила тисячі українців залишити свої домівки та шукати безпечніше місце для життя. Закарпаття стало прихистком для багатьох внутрішньо переміщених осіб, які приїхали сюди з різних регіонів країни. Для більшості з них переїзд означав початок нового і часто непростого етапу життя. Саме тому підтримка місцевих жителів для таких людей має особливе значення.

Жителька Хуста Маргарита Гомонай допомагає переселенцям із перших місяців війни. Зізнається, що спочатку навіть не думала, що це стане постійною справою, просто одного дня зрозуміла, що не може залишитися байдужою.

«Пам’ятаю, як до нашого міста почали приїжджати люди з маленькими дітьми, з кількома сумками в руках. Вони були розгублені, не знали, куди йти і що робити далі. Тоді й з’явилося відчуття, що треба допомогти хоча б чимось, – пригадує жінка. – Спочатку допомагала найпростішими речами: збирала одяг, передавала продукти, підказувала, де можна отримати гуманітарну допомогу або знайти житло. Згодом до цієї справи почали долучатися знайомі та друзі. Коли люди бачать, що хтось робить добру справу, вони теж хочуть допомогти. Хтось приносить дитячий одяг, хтось продукти, хтось передає іграшки. Із маленьких вчинків складається велика допомога».

Особливу увагу хустянка намагається приділяти родинам із дітьми. Каже, що дітям набагато важче пережити вимушений переїзд, адже вони залишають друзів, школу, звичне життя.

«Діти дуже швидко відчувають напругу дорослих. Тому ми намагаємося створити для них хоча б трохи радості. Перед святами організовуємо невеликі зустрічі, даруємо солодощі, – наголошує вона. – До Великодня разом із друзями та небайдужими мешканцями міста готуємо для ВПО невеликі святкові набори. У них будуть продукти до святкового столу. Ми розуміємо, що люди приїхали сюди без усього. Багато хто винаймає житло і намагається економити на всьому. Тому хочеться, щоб хоча б на Пасху у них було відчуття свята».

За словами Маргарити, найціннішим у цій справі є не лише сама допомога, а й щирі людські емоції.

«Коли люди дякують, інколи навіть зі сльозами на очах, розумієш, що це справді важливо. Одна жінка з Харкова якось сказала мені: «Тут ми вперше за довгий час відчули, що не самі». І такі слова запам’ятовуються надовго, – запевняє закарпатка. – Ми всі різні, але коли комусь потрібна допомога, люди об’єднуються. І це, мабуть, найкраще, що є у нашому народі».

Турбота про дітей із багатодітних родин

У гірських селах Тячівщини чимало родин виховують трьох, чотирьох, а подекуди й більше дітей. Для таких сімей свята часто стають не лише радісною подією, а й певним випробуванням, адже підготувати святковий стіл і потішити всіх малюків подарунками буває непросто.

Саме тому жителька Тячівщини Лариса Ковач уже кілька років поспіль перед великими святами намагається підтримати дітей із багатодітних родин. Жінка працює у сфері освіти, багато років спілкується з родинами, тож добре знає, з якими труднощами вони інколи зіштовхуються.

«Коли бачиш, як у родині росте п’ятеро чи шестеро дітей, розумієш, що батькам нелегко. Вони стараються, працюють, але витрат дуже багато. Особливо коли кожна дитина чекає на щось приємне, – розповідає вона. – Ідея допомагати з’явилася кілька років тому. Спочатку разом із кумою вирішили зібрати пакунки із солодощами для двох сімей із сусіднього села. Однак з часом ініціатива почала зростати. Тож ми підготували подарунки вже для десяти родин. Потім їх стало двадцять, потім ще більше. Люди почали долучатися: хтось приносив цукерки, хтось печиво, хтось передавав кошти, щоб купити щось необхідне».

Наразі, напередодні Великодня, Лариса разом із небайдужими мешканцями громади знову готує невеликі святкові набори для малечі.

«Поставимо в них солодощі, фрукти, книжки або розмальовки. Для дітей це велика радість. Коли вони отримують пакунок, то відразу починають роздивлятися, що там є, діляться між собою. Це дуже щирі емоції, – усміхається жінка. –  Крім подарунків, хочемо організувати невеликі майстер-класи, наприклад, заняття з розпису писанок. Ми зберемо діток разом, покажемо їм, як можна прикрасити яйця, розкажемо про традиції. Для багатьох це буде перша спроба зробити власну писанку.

Закарпатка зізнається, що найбільше її надихають саме дитячі посмішки.

«Інколи батьки підходять і тихо дякують. Кажуть, що для них важливо, коли про їхніх дітей хтось пам’ятає. І тоді розумієш, що ці невеликі справи справді мають значення, – додає Лариса. –   Допомога не обов’язково має бути великою. Головне – бажання підтримати тих, хто цього потребує».

І справді, у передвеликодній період такі справи набувають особливого значення, адже нагадують про головні християнські цінності – милосердя, співчуття і взаємну підтримку. І саме завдяки таким вчинкам свято стає по-справжньому світлим не лише для тих, хто допомагає, а й для тих, хто отримує підтримку.

Марина АЛДОН

Закарпатські