Прожити на мінімальну зарплату: як виживають закарпатці

31 травня 2026 р. 16:50

31 травня 2026 р. 16:50

Назвати точну кількість українців, які живуть виключно на мінімальну заробітну плату, практично неможливо. Причина проста: чимало роботодавців офіційно оформлюють працівників на «мінімалку», а решту коштів виплачують неофіційно — так званими «конвертами». Водночас податкові дані свідчать, що близько 323 тисяч осіб в Україні щомісяця отримують не більше 8 тисяч гривень чистого доходу.

При цьому є й ті, хто змушений працювати не на повну ставку — на половину, третину або навіть чверть. Для таких людей реальний дохід виглядає ще більш скромно.

Тож постає логічне запитання: як мешканці Закарпаття примудряються виживати за таких фінансових умов? Відповідь шукав « Карпатський об’єктив ».

Сухі цифри, які говорять самі за себе

З 1 січня 2026 року мінімальна заробітна плата в Україні встановлена на рівні 8647 гривень. Однак після вирахування податків працівник фактично отримує близько 6658 гривень. Це – один із найнижчих показників не лише в Європі, а й серед країн-сусідів.

Фахівці пояснюють таке відставання відсутністю системних економічних реформ та концентрацією фінансових ресурсів у руках вузького кола еліт. Водночас економісти наголошують: за грамотної державної політики навіть у воєнний час мінімальну оплату праці реально було б підвищити щонайменше до 12–19 тисяч гривень.

Наразі ж із мінімальної зарплати утримується 18% податку на доходи фізичних осіб та 5% військового збору, що суттєво «з’їдає» і без того невеликі суми.

Україна — аутсайдер у європейському рейтингу

У перерахунку на євро українська мінімальна зарплата становить близько 174 євро. Для порівняння, за даними Євростату станом на початок 2026 року, мінімальні виплати в інших європейських країнах виглядають так:

Німеччина — 2446 євро,

Франція — 1823 євро,

Іспанія — 1487 євро,

Польща — 1141 євро (4806 злотих),

Угорщина — 841 євро (322 800 форинтів),

Словаччина — 915 євро,

Румунія — 796 євро (4050 леїв).

Навіть Молдова, яка ще кілька років тому суттєво поступалася Україні за рівнем доходів, нині випереджає нас: там мінімальна зарплата вже сягає 322 євро (6300 молдовських леїв).

«На мінімалку не живуть — на ній тримаються». Історія Марії з Мукачева

Марії 47 років. Вона мешкає у Мукачеві й уже багато років працює технічною працівницею в одній із бюджетних установ міста. Офіційна зарплата — мінімальна. Після сплати податків жінка отримує трохи більше шести з половиною тисяч гривень. Каже, що цієї суми вистачає лише на базові потреби — і то не завжди.

«Коли приходить зарплата, я одразу знаю, на що вона піде: комуналка, хліб, крупи, трохи м’яса. Все. Про щось більше навіть не думаю», — зізнається « Карпатському об’єктиву » Марія.

Ситуацію ускладнює те, що чоловік Марії наразі не працює. Через проблеми зі здоров’ям він втратив роботу, а офіційного статусу безробітного не має. Саме тому родина не може оформити субсидію.

«Нам кажуть: чоловік працездатний — значить, дохід може бути. А те, що він фактично без роботи й без грошей, нікого не цікавить», — пояснює жінка.

Взимку родина особливо гостро відчуває нестачу коштів. Опалення, електроенергія, вода — рахунки з’їдають більшу частину заробленого.

«Буває, що сидиш увечері й думаєш: включати світло чи краще зекономити. Отак і живемо», — зазначає закарпатка.

Щоб вижити, після основної роботи жінка береться за будь-які підробітки. Прибирає квартири, миє під’їзди, інколи доглядає літніх людей.

«Це не соромно. Соромно — коли працюєш і не маєш за що жити», — переконана вона.

У теплу пору року Марія вирощує овочі на невеликому городі. Частину залишає для сім’ї, решту продає на ринку або знайомим.

«Ті кілька сотень гривень інколи рятують. Без городу ми б просто не витягнули», — каже жінка.

Про заощадження чи «фінансову подушку» Марія не говорить — такого в її житті не було вже багато років.

«Якщо щось ламається — холодильник чи телефон — це катастрофа. Треба або позичати, або просто терпіти», — додає вона.

Найбільше Марію тривожить невизначеність.

«Я не хоче від життя багато. Мрію просто знати, що завтра буде за що заплатити рахунки й купити їжу», — підсумовує жінка.

«Половина ставки — повний день роботи». Історія Ірини з Тячева

Ірині 34 роки. Вона живе у Тячеві та працює продавчинею в невеликому продуктовому магазині. Офіційно жінка оформлена на половину ставки, тож її заробітна плата ледве дотягує до мінімальної. Проте фактично на роботі Ірина проводить майже весь день.

«На паперах я працюю чотири години, а по факту — з ранку до вечора. Інакше власнику просто невигідно тримати магазин», — каже жінка.

Ірина сама виховує дитину. Аліментів не отримує, допомоги від родичів також немає. Всі витрати — харчування, одяг, навчання — лягають на її плечі.

«Коли чуєш, що мінімальної зарплати «має вистачати», хочеться запитати: кому і на що?» — говорить вона.

Після сплати податків її офіційний дохід становить трохи більше шести тисяч гривень. Решта — це підробітки, без яких сім’я не змогла б вижити.

«Я живу від зарплати до зарплати. Якщо один місяць без замовлень — одразу борги», — зізнається Ірина.

Увечері та у вихідні жінка пече торти, тістечка й домашню випічку на замовлення. Клієнтів шукає через соцмережі та «сарафанне радіо».

«Спочатку пекла для своїх, потім хтось попросив на день народження, так і пішло. Тепер це мій другий «порятунок», — розповідає вона.

Гроші з підробітку йдуть насамперед на дитину — одяг, взуття, ліки, шкільні потреби.

«Собі я майже нічого не купую. Якщо беру нову куртку — значить, стару вже просто неможливо носити», — каже Ірина.

Про відпустку жінка навіть не мріє.

«Відпустка — це коли ти не працюєш і все одно маєш гроші. У мене так не буває», — усміхається вона з гіркотою.

Попри втому, Ірина не полишає роботу в магазині — стабільність, навіть мінімальна, для неї зараз важливіша за ризик.

«Я не лінива. Я просто хочу, щоб моя праця цінувалась хоча б настільки, щоб не рахувати кожну гривню», — стверджує жінка.

«Все життя працюю — а вистачає лише на найнеобхідніше». Історія Олени з Хуста

Олені 56 років. Вона мешкає у Хусті та працює в комунальній сфері вже понад два десятки років. Офіційна зарплата — мінімальна, без надбавок чи премій. Жінка зізнається: за роки роботи змінювалися керівники, назви посад і обіцянки, але рівень оплати праці залишався майже незмінним.

«Я все життя на роботі. Але чим ближче до пенсії, тим більше розумієш: ця робота не дає відчуття безпеки», — говорить Олена.

Щомісяця вона отримує трохи більше шести з половиною тисяч гривень. Більша частина цих грошей одразу йде на комунальні послуги та ліки сину, який має інвалідність.

«Чоловік помер три роки тому. Андрій у мене лежачай. Поїхати попрацювати, скажімо, до Чехії не маю можливості, бо немає на кого залишити сина. Він потребує щоденного догляду. Тому кручуся вдома, як виходить», — зітхає жінка.

Щоб не залишитися без копійки, Олена змушена шукати додаткові джерела доходу. У власному будинку вона здає кімнату квартирантам — це дозволяє покрити частину витрат на комуналку.

Влітку та восени вирощує овочі, зелень і ягоди, аби менше витрачати коштів на покупки. Має також курей та качок.

«Город — це не хобі, це спосіб виживання. Частину врожаю консервую, частину зберігаю у підвалі чи морозильній камері, щоб мати все своє взимку. А домашня птиця – ще й джерело прибутку, бо яйця продаю і маю постійних клієнтів, — каже вона. — Якби купувала все в магазині, то моєї зарплати не вистачило б навіть на половину місяця».

Попри вік і втому, залишати роботу Олена не наважується. Нову знайти складно, а без офіційного стажу — ще страшніше.

«Я боюся залишитися ні з чим. Пенсія теж буде мінімальна, але без роботи не буде взагалі нічого», — зізнається вона.

Найбільше Олену турбує майбутнє.

«Мучишся, стараєшся, економиш на собі — а час летить… Не встигла пожити, не подорожувала, ніколи на морі не була… а скоро на заслужений відпочинок пора. Це найбільше лякає, — каже жінка. — Попри все… мушу працювати… Бо якщо не піду на роботу — грошей не буде. А жити якось треба».

На жаль, такі історії в нашому краї є далеко непоодинокими. Це – щоденна реальність багатьох закарпатських родин, які офіційно працюють, але фактично перебувають за межею фінансової стабільності. Мінімальна зарплата давно перестала виконувати свою головну функцію — забезпечувати базові умови для життя. Але при цьому наші земляки умудряються знаходити додаткові джерела прибутку, адже поїхати заробляти за кордон є можливість не у всіх.

Марина АЛДОН

Закарпатські