Дзвіночки пам’яті та паперові янголи: в Ужгороді вшанували дітей, чиї життя забрала війна

04 червня 2026 р. 17:57

04 червня 2026 р. 17:57

Сміх, який більше не пролунає. Мрії, яким не судилося здійснитися. І дитинство, обірване російськими ракетами та снарядами…

4 червня, у День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України, в Ужгороді відбулися пам’ятні заходи одразу на двох музейних локаціях – в Ужгородському скансені та Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького.

За офіційними даними, від початку повномасштабної війни та російської агресії загинули щонайменше 707 українських дітей. Ще понад 2,5 тисячі отримали поранення, тисячі вважаються зниклими безвісти. За кожною цифрою – дитяче життя, яке могло бути сповнене радості, навчання, мрій та відкриттів.

«Пам’ятаємо про маленькі серця»: акція у скансені

Однією з центральних локацій вшанування став Закарпатський музей народної архітектури та побуту. Тут уже традиційно відбулася акція «Пам’ятаємо про маленькі серця».

Між старовинною дерев’яною церквою та шкільною будівлею розгорнули особливий простір пам’яті. Відвідувачі могли побачити інсталяцію з покинутих дитячих іграшок, малюнків та творчих робіт на тему війни. Експозицію доповнили картини студентів Закарпатської академії мистецтв.

Особливо зворушливим символом заходу стало Дерево пам’яті. Його прикрасили паперовими янголами, виготовленими дитячими руками. Кожен такий янгол символізував дитину, чиє життя обірвала війна.

До акції долучилися представники обласної влади, дипломатичних установ, правоохоронці, актори Маріупольського драматичного театру, школярі, педагоги та небайдужі ужгородці.

Заступник голови Закарпатської обласної військової адміністрації Юрій Гузинець нагадав, що вже вп’яте поспіль Україна проводить всеукраїнську акцію «Голоси дітей», започатковану першою леді Оленою Зеленською.

– Це тихий, але надзвичайно промовистий голос пам’яті про маленьких українців, чий сміх затих у гуркоті вибухів, а мрії та майбутнє були безжально зруйновані війною, – наголосив посадовець.

Після офіційної частини учасників запросили до музейних експозицій. Директор скансену, доктор історичних наук Василь Коцан провів для дітей екскурсію старовинною школою та розповів про особливості освіти на Закарпатті наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.

Також для юних відвідувачів організували творчу майстерку. Під керівництвом майстрині Вікторії Симкович діти створили пам’ятний рушник у техніці вибійки, присвячений усім маленьким жертвам війни.

Символ скорботи в стінах Ужгородського замку

Тим часом, у стінах Ужгородського замку, відкрили символічну інсталяцію, присвячену наймолодшим жертвам війни. Вона стала нагадуванням про страшну ціну, яку Україна продовжує платити за свою свободу.

Захід розпочався хвилиною мовчання за всіма загиблими внаслідок російської агресії – військовими, цивільними та дітьми.

Директорка музею Ольга Шумовська підкреслила, що пам’ять про загиблих дітей є не лише виявом поваги, а й моральним обов’язком суспільства.

– Кожна дитина має право на життя, безпеку, мрію та майбутнє. Війна безжально відібрала це право у сотень українських дітей. Наш обов’язок – зберігати пам’ять про них і робити все можливе, щоб подібні трагедії ніколи не повторилися, – зазначила вона.

Завідувач відділу новітньої історії музею Михайло Джахман наголосив, що за кожною статистичною цифрою стоїть окрема людська доля.

– Це були діти зі своїми захопленнями, талантами, мріями та планами на майбутнє. Ми повинні берегти правду про ці злочини та передавати її наступним поколінням, – сказав він.

Учасники заходу також долучилися до акції «Голоси дітей» – символічного нагадування про тих, чиї голоси назавжди замовкли через війну.

Пам’ять, яка не має права згаснути

Сьогодні війна щодня приносить Україні нові втрати. Та особливо боляче усвідомлювати, що серед жертв є діти – ті, хто лише починав свій життєвий шлях.

Маріуполь, Буча, Харків, Херсон, Суми, Чернігів, Кривий Ріг, Вінниця, Одеса, Запоріжжя – географія дитячого болю охоплює всю країну. За кожною назвою міста стоять історії родин, які вже ніколи не будуть такими, як раніше.

Паперові янголи на Дереві пам’яті, дитячі іграшки у скансені та символічна інсталяція в Ужгородському замку стали цього дня не просто музейними експозиціями. Вони нагадали про найвищу ціну війни – людські життя, які неможливо повернути.

Україна пам’ятає кожну дитину, яку забрала російська агресія. І продовжує боротьбу за майбутнє, у якому дитячий сміх лунатиме під мирним небом, а не заглушуватиметься звуками сирен і вибухів.

Христина БІКЛЯН , “Карпатський об’єктив”

Закарпатські