Визначено цьогорічних лауреатів міської премії імені Петра Скунця

08 липня 2026 р. 17:50

08 липня 2026 р. 17:50

Управління у справах культури, молоді та спорту Ужгородської міської ради повідомляє , що за результатами розгляду конкурсних робіт конкурсна комісія рекомендувала присвоїти звання лауреатів:

• у номінації "Художня література" - Петру Ходаничу за книгу "Жінка в зеленій сукні";
• у номінації "Краєзнавча література" - Михайлу Приймичу за книгу "Горянська ротонда";
• у номінації "Альбомне видання" - Тарасу Даниличу за альбом "Тарас Данилич: живопис, скульптура, графіка".

Остаточне рішення щодо присвоєння звання лауреатів ще мають ухвалити депутати Ужгородської міської ради на черговій сесії. Але для мене ця новина стала особливо приємною ще й тому, що дві з трьох відзначених книг уже давно займають своє місце на моїй книжковій полиці.

"Жінка в зеленій сукні" Петра Ходанича - одна з тих книг, які залишаються з читачем надовго. Це не лише щемка історія про перше кохання, яке людина проносить крізь усе життя. Це ще й роман про долю покоління, яке дорослішало разом із незалежною Україною. Головна героїня - відмінниця, яка мріяла про аспірантуру. Та замість омріяного наукового шляху її за розподілом відправляють працювати вчителькою української мови та літератури до шахтарського містечка на Донбасі, тоді як бажане місце дістається колишньому комсомольському лідеру факультету. Саме ця несправедливість стає початком великої життєвої дороги, яка розлучає її з першим коханням. Далі - десятиліття життя, у яких, здається, впізнаєш історію цілої країни: сім’я, діти, Харків, життя дружини військового, становлення Незалежної   України, Майдан, початок російської агресії. А потім - страшна втрата: чоловік гине під час російського обстрілу, коли їхній будинок у Харкові , у якому він перебував, зруйнувала ракета, на очах у жінки Василини... Повернувшись до рідного Ужгорода, героїня несподівано зустрічає своє перше кохання, і саме ця зустріч стає для неї шансом знову відчути смак життя.

Саме тому ця книга так глибоко зворушує. Вона не лише про кохання. Вона про час, у якому ми жили й живемо, про те, як змінювалася Україна, як разом із нею змінювалися люди, їхні цінності, біль, надії й віра. Усе це Петро Ходанич передає дуже тонко, через людські долі. А мене особисто, ця книга вразила не лише сюжетом. Вона дуже чесна у своїх почуттях. Особливо запам’яталися сцени, де автор настільки тонко передає запахи, звуки, хвилювання і ті ледь вловимі відчуття закоханості, що я, вже у свої сорок років, майже фізично згадала, як це - коли тобі двадцять. І мене щиро захоплює, що письменникові вдалося так проникливо й правдиво передати ці емоції. Таке, мабуть, можна написати лише тоді, коли сам проніс їх через життя і не розгубив.

А ще для мене Петро Ходанич - це не лише автор чудової художньої прози. Я давно захоплююся тим, як він збирає історії про закарпатських митців, своїх друзів-художників, і з великою любов’ю залишає їх у своїх книгах. Це надзвичайно важлива праця, адже саме так зберігається пам’ять про людей, які творили нашу культуру.

Особливо приємно, що маю цю книгу з автографом автора. Як і кілька інших його видань, вона займає особливе місце в моїй бібліотеці.

Не менш близькою для мене є й книга, відзначена у номінації "Альбомне видання". Альбом "Тарас Данилич: живопис, скульптура, графіка" також є у моїй домашній бібліотеці, і він теж підписаний автором альбому , Тарасом Даниличем. Символічно, що анотацію до цього видання написав саме Петро Ходанич. Він напрочуд глибоко й уважно вміє розповідати про художників, допомагаючи читачеві побачити не лише їхні роботи, а й особистість митця.

Сам Тарас Данилич для мене - не просто знаний художник. Він мій односельчанин, творчістю якого я щиро захоплююся. Свого часу я вже ділилася враженнями і про його ювілейну виставку, і про цей чудовий альбом. Тож сьогоднішня новина стала для мене ще більш особистою. Напевно, саме так і працює мистецтво. Якщо воно справді стає частиною твого життя, то поступово знаходиш дедалі більше ниточок, які пов’язують тебе з людьми, книгами, картинами, історіями. Усе це переплітається між собою, творячи єдиний культурний простір, у якому кожен залишає свій слід.

Щиро вітаю Петра Ходанича, Тараса Данилича та Михайла Приймича з таким вагомим визнанням! І дуже сподіваюся, що після рішення депутатів матиму нагоду привітати їх уже особисто.

Такі книги - це пам’ять, культура і любов до нашого Закарпаття, які залишаться наступним поколінням.

Марі Щур

Закарпатські