В Ужгороді вперше від початку повномасштабної війни відбулася Регата (ФОТО)

28 липня 2026 р. 11:50

28 липня 2026 р. 11:50

Ви вже мабуть помітили, що я частіше розповідаю про художників, скульпторів, письменників та інші мистецькі події( фото-звіти у мене не настільки детальні, бо писати люблю більше), але   бувають такі люди, що створюють ідеї, які з часом стають міськими традиціями.

Саме таким я вважаю Сергія Денисенка - фотохудожника, невтомного генератора ідей і людину, яка вміє навіть до найсерйозніших справ додати трохи самоіронії, легкості й доброго гумору. Разом із Федором Шандором він став одним із тих, хто шістнадцять років тому подарував місту Ужгородську регату , без якої сьогодні вже важко уявити літо ( хоч, декілька років, мусили «уявляти»…).

Погодьтеся, сама ідея регати на мілкому літньому Ужі звучить трохи кумедно, але ми всі знаємо, що Ужгородська Регата відбувається завжди в останню неділю липня, бо наша річка тоді найбільш мілководна і то є безпечніше для самих «перегонів». Організатори неодноразово відмовлялися проводити її після сильних дощів, навіть якщо учасники просили. Для них безпека людей завжди була важливішою за видовище.

Люди, так полюбили цю подію не тому, що там визначають найшвидший човен, а тому , що насправді можна дозволити собі трохи подуріти і дати волю «внутрішній дитині». На кілька годин забути про дорослість, придумати дивакуватий костюм, власноруч змайструвати плавзасіб, посміятися із себе і разом з іншими пережити той рідкісний момент, коли все місто ніби стає однією великою компанією.

Найцікавіше, що історія регати почалася зовсім не з масштабного проєкту. У 2010 році Сергій Денисенко та Федір Шандор просто вирішили спуститися Ужем на човні. Звичайна прогулянка подарувала їм ідею: якщо це приносить стільки радості двом друзям, то чому б не покликати на річку весь Ужгород? Уже невдовзі відбулася перша регата, в якій взяли участь 11 команд. Навряд чи тоді хтось міг уявити, що через багато років ця трохи божевільна ідея стане одним із символів літнього Ужгорода.

За цей час річкою пропливало, мабуть, усе, що тільки здатна вигадати людська фантазія: піратські   кораблі, паперові кораблики, айсберги, ванни, плавучі велосипеди, які розсипалися ще на старті, туалети, величезні фантастичні конструкції, а одного разу навіть «площа Петефі». Креативність   тут люблять найбільше.

До речі, саме завдяки Ужгородській регаті місто отримало ще один цікавий символ. У 2011 році, напередодні другої регати, на перилах пішохідного мосту встановили мініскульптуру «Свободка» - маленький маяк Закарпатського флоту. Ідею запропонував Федір Шандор , а втілив її скульптор Михайло Колодко. Усередині мініатюрного маяка є світлодіодний ліхтарик, який блимає у вечірній час, ніби й досі показує шлях усім учасникам регати.

І хоча регата завжди дарувала гарний настрій, за цим гумором стояла ще одна   ідея: спосіб нагадати містянам про річку Уж і показати , що вона є частиною нашого міста та заслуговує на турботу. Після запливів організатори й учасники завжди збирають сміття, яке залишається   у воді або на берегах, адже свято не повинно залишати після себе безлад.

За роки регата отримала власні традиції. Тут є свій Закарпатський флот, адмірал, контрадмірал, посвята в моряки «Закарпатського флоту» ( випити воду з весла із чотирьох річок Закарпаття)   та навіть особливі номінації, які вже давно знають усі постійні учасники. Саме такі дрібниці й створюють атмосферу, яку неможливо придумати за один рік.

Багато років незмінним «боцманом»Регати був закарпатський туризмознавець Іван Дівинець- людина, яку добре знали не лише учасники сплавів, а й уся туристична спільнота Закарпаття. Нажаль, він загинув у 2022 році, з перших днів повномасштабної війни захищаючи   Україну.

Спочатку регату перервав карантин: у 2020 році захід не відбувся через пандемію COVID-19, у 2021-му регата ще повернулася на Уж, але вже наступного року організатори відмовилися від її проведення через повномасштабне вторгнення Росії. Тоді вони чесно зізналися, що не можуть влаштовувати звичне свято, коли багато постійних учасників і друзів регати воюють, «адмірал Закарпатського флоту» Федір Шандор перебував на фронті, а багаторічний «боцман» Іван Дівинець загинув…Саме тому регату вирішили відкласти до часу, коли її можна буде повернути вже в новій реальності - не просто як розвагу, а як благодійну подію. Тож цьогорічне повернення «Ужгородської регати 2026» стало ще й днем пам’яті про Івана Дівинця, який багато років був   її невід’ємною частиною, а його сини Олег та Роман - взяли участь у регаті.

«Екіпажі» ми всієї сімʼєю, разом   із Марчиком зустрічали майже від самого початку маршруту, йшли вздовж лівого берега та я намагалась зафіксувати деякі цікаві   моменти. Не все вдалося сфотографувати, бо учасники рухалися швидше, ніж я встигала перебігати з місця на місце )))). Але, мабуть, саме в цьому і є принадність таких подій, що вони живі, справжні й неповторні. Також вдячна Галині Гичці за прямий ефір, це дуже зручно і підтримує активність.

У дописі , хочу поділитися не лише власними світлинами, а й кількома архівними фотографіями минулих років, щоб показати, як ця чудова традиція жила в Ужгороді задовго до нашого сьогодення.

Після п’ятирічної перерви цьогорічна, тринадцята Ужгородська регата знову зібрала на Ужі десятки екіпажів. Цього разу участь у ній взяли 27 команд( 24 із зареєстрованих заздалегідь, які змагались за перемогу, 2 команди брали участь поза конкурсом і 1 команда долучилась, безпосередньо під час перегонів),   які вкотре довели: людська фантазія не має меж.

Перемогу в номінації «Летючий Голландець» за найшвидший заплив здобула команда «Веліор», яка подолала маршрут лише за 28:09 хвилин. Найоригінальнішим екіпажем журі визнало «APOCALYPSE Галеру 3000», відзначивши її нагородою «Веселий Роджер». Серед саморобних плавзасобів найкращими стали «Норвезькі веслуни», які отримали відзнаку «Чорна каракатиця», а найбільший екіпаж регати - команда «Циркове шоу», до складу якої увійшли юні повітряні гімнастки разом із батьками,- здобув нагороду «Ноїв ковчег».

Як і попередні рази, цьогорічна регата була благодійною. Під час заходу збирали донати на Рух підтримки закарпатських військових-Ужгород.

Мені здається, саме так сьогодні й мають проходити наші міські свята: вони можуть дарувати людям усмішку, але водночас допомагати тим, завдяки кому ми взагалі маємо можливість збиратися разом.

Дякую Сергію Денисенку, усій команді організаторів, волонтерам і кожному екіпажу за те, що повернули Ужгороду цю традицію. За те, що хоча б на один день наше місто знову наповнилося тим легким літнім настроєм, який багато хто пам’ятає ще з перших регат. Нам усім зараз дуже потрібні такі моменти. Не для того, щоб забути про реальність, а щоб набратися сил жити далі, підтримувати одне одного, донатити, допомагати і берегти ті добрі традиції, які роблять Ужгород саме Ужгородом.

Щиро сподіваюся, що тепер ми знову зустрічатимемося на березі Ужа щоліта.

Марі Щур

Закарпатські