Футбол для Олександра Перести — це еліксир, Або Не святі горшки ліплять

31 липня 2026 р. 15:37

31 липня 2026 р. 15:37

Відомому закарпатському футболісту та футбольному функціонеру виповнилося 65 років.

Не святі горшки ліплять. І не лише по «вершках» треба судити про цілісність картини чи явища. Бо справжнім камертоном виступають, як правило, звичайні наші земляки, котрим притаманні загальнолюдські якості. Тому про рівень розвитку вітчизняного футболу треба судити не стільки по тому, як грає, скажімо, національна збірна України, що «народилася» в Ужгороді, чи київське «Динамо», а радше по тому, як вболівають, грають і долають труднощі в Ясінях чи Коритнянах, Чопі або гірському Довгому, Берегові чи Хусті, Сваляві… Бо саме там непідробно, нефальшиво, щиро вболівають за футбол, за своїх, за наших… Саме так, як залюблений в народну гру   капітан ВФК «Ім. В. Турянчика», депутат Мукачівської міської ради Олександр Переста.

Ця неординарна видатна особистість має неабиякий талант щодо підходу до людини, знає, як заслужити довіру, повагу, допомогти й підтримати співрозмовника, словом, мій герой вміє робити життя навколо кращим. Автор цих рядків переконався у цьому не раз і за що дуже вдячний нинішньому ювіляру. Нижче я розповім про цю неординарну особистість, порядну людину, справжнього трудоголіка, великого патріота своєї малої батьківщини –Мукачева, а також рідної Срібної Землі та неньки–України.

...Майже нема такого дня, щоб О. Переста у зазначений час не брав спортивну сумку і не відправлявся на один із стадіонів у Мукачеві. Футбол — це еліксир для мене, — каже багаторічний капітан ВФК «ім. Василя Турянчика» О. Переста, бо непідробні ліки можна купити лише на стадіоні. А ще він зізнається, що народна гра — це не просто гра, а емоції, від яких завмирає або вилітає з грудей серце, це пристрасть, це стиль життя.

Наша довідка: Олександр Михайлович Переста народився 31 липня 1961 року в Мукачеві. Захисник, півзахисник. Перший тренер — ЗМС СРСР В. Турянчик. Здобув вищу освіту за спеціальністю педагог – спорторганізатор, тренер. Також навчався у місцевому Мукачівському сільському професійно-технічному училищі № 31 (тепер — ДПТНЗ «Мукачівський професійний аграрний ліцей ім. М. Данканича»). До речі, О. Переста є одним із організаторів та меценатів відкритого традиційного турніру-меморіалу з міні-футболу на Кубок колишнього директора МПАЛ ім. М. Данканича. Це один з найстаріших турнірів в області. Він бере свій початок з 1991 року. Скажімо, у 2010 році у ньому брали участь команди з 7 навчальних закладів області та місцевого кооперативного технікуму. У підсумку перше місце зайняли господарі, друге — команда Ужгородського вищого професійного училища торгівлі та технологій харчування та третє — Білківського професійного аграрного ліцею. Урочисте нагородження провели керівник училища В. Ковбаско, колишній учень цього навчального закладу О. Переста та директор Мукачівського міськоопторгу М. Попович.

17–річним юнаком (1978 р.) Саша Переста був у складі мукачівського «Приладиста», який виступав у чемпіонаті України серед аматорів (головний тренер — М. Теллінгер).

1985 – 2002 рр. — дитячий тренер з футболу на місцевій лижній фабриці.

1992 рік — у складі кольчинської «Скали» (тренер Іван Качур) став чемпіоном Закарпаття. З ним разом грали за цей колектив О. Напуда, В. Швардак, В. Услібер, Е. Кльоц, А. Чобан, В. та Й. Качури...

З 2003 року – директор ТзОВ «Ідеал». Як підприємець є спонсором багатьох благодійних акцій. З його ініціативи щорічно проводяться кілька екскурсій по Закарпаттю для місцевих школярів. Більше чверть століття надає матеріальну підтримку Мукачівському хоровому колективу «Ліра», забезпечує спортивним інвентарем місцеві дитячі футбольні команди, а також є постійним меценатом 128–ої окремої гірсько-штурмової закарпатської бригади.

У 2004 році О. Переста у рідному місті заснував ветеранський футбольний клуб, який тепер носить ім’я його першого тренера, колишнього «залізного капітана» київського «Динамо», почесного громадянина м. Мукачево Василя Юрійовича Турянчика. Ця команда була (2004–2026 рр.) кілька разів переможницею та призером першості з міні–футболу ЦР України ФСТ «Колос» (голова А. Усенко), що проходила на берегівській НТБ «Закарпаття» (директор — В. Машіка).

2006–2026 рр. — депутат Мукачівської міської ради чотирьох скликань. Один із шанованих та знаних людей міста над Латорицею, котрий користується авторитетом у своїх виборців.

Протягом 2009–2020 рр. збірна команда ветеранів футболу Закарпаття, де капітаном був О. М. Переста, була чемпіоном України серед ветеранів різних в/к.

А про цей історичний міжнародний турнір серед ветеранів, який відбувся 21–25 травня 1998 року у французькому місті Антіб, свого часу інформував своїх читачів газета «Український футбол» 3 червня, 1988 р., №№42 (388): «21 травня ввійде в історичний літопис вітчизняного футболу святковою сторінкою. Цього дня відбулася прем’єра національної команди ветеранів. Й відразу— на міжнародному рівні. Запам’ятаймо: першим суперником українців став французький ВФК «Бордо», перший м’яч забив лучанин Володимир Дикий, першим наставником збірної був ЗТ України львів’янин Борис Розсихін. На урочистому відкритті змагань попереду нашої команди з державним прапором України у руках крокував мукачівець О. Переста (див. фото внизу). А найпершу, — воістину історичну, — перемогу на міжнародному рівні ветерани–футболісти здобули таким складом: Бурч, Ковалко, Переста, Саулевич, Ділай — капітан команди (Андрій Ділай родом із Сокаля, а у 80–их роках минулого століття грав за закарпатські команди, зокрема, «Говерла» Ужгород та «Механізатор» Іршава — В. Г.), Дикий (Павлівський), Валенко (Войнаровський), Курівчак (Патращук), Крупей, Риф’як. Ярошенко (Олійник).

Як же проходили ці змагання — це запитання адресую захиснику збірної, знаному футболісту й організатору чимало резонансних турнірів серед ветеранських команд у рідному місті над Латорицею Олександру Пересті, який, до речі, відіграв усі заплановані 6 матчів.

Переста: Збір на ці міжнародні змагання був спонтанним. Палкі любителі «гри мільйонів» України вирішили не лише організувати хорошу ветеранську команду, але все зробили для того, щоб поїхати на цей міжнародний турнір. Їхали автобусом. Дорога – не близька, дві з половиною тисяч кілометрів. Головне, що нас не лякали ніякі проблеми. Учасників було стільки, як на повноцінному чемпіонаті світу чи Європи. Францію представляли аж 5 команд, три були з Італії, по одній з Бельгії, Молдови, Швейцарії, Ізраїлю та України. У чвертьфінальній грі нашим суперником став місцевий футбольний клуб «АІК Франце». Цей поєдинок завершився внічию, а пенальті точніше пробили господарі — 1:3, які попали до фіналу, де програли команді з Ізраїлю. До речі, гра завершилася внічию (1:1), а одинадцятиметрові удари точніше виконали ізраїльтяни. Ми з французькою командою «Спортинг» боролися за 5 місце. Цей матч можна назвати «Гра в одні ворота», адже українці суперникам «відвантажили» 5 «сухих» м’ячів.

—Олександре Михайловичу, а хто був в «основі» нашої збірної і хто забив найбільше голів на турнірі?

—Усі 6 матчів провели, правда, голів не забивали — це львів’яни Анатолій Саулевич та Анатолій Крупей, Михайло Курівчак та Андрій Ділай з Червонограда, а також я. Кращим бомбардиром у нашій команді став Анатолій Войнаровський з Луцька — автор 7 голів. Чотири рази свої автографи залишив у воротах суперників спортивний журналіст Едуард Валенко зі Львова, і по три — Ігор Павлівський (Червоноград) та Володимир Дикий з Луцька. Наш земляк Габор Вайда зіграв лише один матч.

—А який середній вік української команди був?

—Якщо точно, то 41 рік. Найстаршим серед нас був наш земляк, 44–річний Габор Вайда, який нещодавно був у Мукачеві на Меморіалі пам’яті Яноша Габовди та його брата..

За ініціативи Олександра Михайловича та автора цих рядків у 2010 році Мукачівська міська рада прийняла рішення про присвоєння його вчителю, колишньому «залізному капітану» київського «Динамо», ЗМС СРСР В. Ю. Турянчику почесного громадянина міста Мукачево. Через 10 років (2020 рік) аналогічне звання (посмертно) було присвоєно його кумові, знаному футболісту та тренеру В. І. Ряшку.

Також Олександр Михайлович був причетний до підготовки та проведення наукової конференції у 2025 році в якій взяли участь науковці, спортивні статисти, журналісти, а також почесний гість із столиці, колишній капітан київського «Динамо», прізвище якого було 9 разів у символічному списку «33 кращі футболісти...», ЗМС РСР А. В. Дем'яненко.

23 червня 2021 році на мукачівському стадіоні імені В. Турянчика урочисто був відкритий пам’ятник В. Ю Турянчику. Автор скульптури народний художник України І. Бровді. На знімку внизу (зліва направо): ініціатор створення цього монумента О. Переста, скульптор І. Бровді, В. Турянчик та мер Мукачева А. Балога.

Капітан команди — це найавторитетніша, найдосвідченіша й найсерйозніша людина у футбольному клубі. Так відгукуються про депутата Мукачівської міської ради, котрий у кожній грі демонструє витончену й головне стабільну гру на зеленому газоні. Олександр Михайлович — напрочуд добрий і в той же час суворий, однак об’єктивний у своїх поступках і рішеннях. Капітан найтитулованішого ветеранського клубу на Закарпатті —щира, добра, об’єктивна, скромна, елегантна, ініціативна, готова завжди підкласти плече допомоги потерпілому, душевна й напрочуд симпатична людина у повсякденному житті.

Водночас хочу зазначити, що життєвий шлях ювіляра, шанованого Олександра Михайловича може слугувати прикладом для інших, вчить нас поєднувати свої особисті інтереси із служінням людям, батьківщині….

Побажаймо ж чудовій людині, прекрасному сім'янину, меценату та організатору цікавих турнірів з «гри мільйонів» у місті над Латорицею, шановному ювіляру доброго здоров'я і творчого натхнення у його самовідданій праці на благо нашого краю, закарпатського футболу та його знаних постатей. З роси та води, шановний ювіляре!!!

Матеріал підготував голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України Василь Гаджега.

Ще одне історичне фото. Воно зроблене у Сваляві у 2000 році. На ньому ФК «Журналіст» Ужгород (автор — ліворуч), а О. Переста (стоїть другий справа).

Закарпатські