Едіна Шін: Угорський Національний театр забезпечує нам можливість проводити репетиції та загалом продовжувати свою діяльність

01 серпня 2026 р. 19:54

01 серпня 2026 р. 19:54

У Замковому театрі міста Дюла в сусідній Угорщині Закарпатський обласний угорський драматичний театр представив виставу «Одного разу…» у постановці Аттіли Віднянського-молодшого. Едіна Шін, директорка трупи, в інтерв’ю газеті «Népszav a » розповіла про створення вистави, сьогодення колективу та його можливе майбутнє.

– Останніми роками вашим головним місцем роботи був Національний театр у Будапешті. Однак наприкінці травня ви уклали угоду про співпрацю з театром у м. Егер (Угорщина). У чому полягає суть цієї угоди?

– З директором Йожефом Сарвашем ми співпрацюємо вже давно, а з художнім керівником Ласлом Шебестьєном Сабо — два роки; крім того, рух «Сад фей» (угор.Tündérkert) Йожефа Сарваша також близький нашому серцю. Саме завдяки його співпраці ми змогли створити на Закарпатті, у Меморіальному парку села Чома на Берегівщині, перший Закарпатський «Сад фей». Іншою причиною, завдяки якій ми зблизилися з театром у м. Егер, є географічна близькість. Для нас величезною допомогою є те, що в умовах війни, коли нам доводиться планувати наш п’ятий театральний сезон на Закарпатті — не лише в Берегові, а й на інших угорськомовних сценах, — у берегівської трупи є таке місце, де ми можемо безпечно збиратися, грати, у даному випадку у вересні та жовтні — в Егері.

Адже через мобілізацію та призов чоловіки-учасники трупи й досі не можуть вільно брати участь у репетиціях в Україні. Для нашого виживання дуже важливо, щоб в Угорщині були такі майданчики, де вся трупа може зустрічатися, співпрацювати та забезпечувати функціонування театру.

– У який спосіб і з якою періодичністю ваші вистави можна буде побачити в Егері?

– Ця серія гостьових вистав стала можливою завдяки гранту в рамках програми культурного співробітництва. Ми будемо виступати там у вересні та, можливо, в жовтні 2026 року. Ми намагалися скласти список вистав так, щоб вони внесли нове забарвлення в культурне життя Егера та його околиць як за жанровою різноманітністю, так і за естетичною якістю. Ми привеземо ті вистави, які вважаємо найкращими: «Ревізор», який приніс нам загалом сім нагород на фестивалі “OSZT” у Дебрецені та на фестивалі в Кішварді. До репертуару також увійшла вистава «Самогубець», яка теж вважається успішною. Ми покажемо дві вистави з наших попередніх прем’єр: «Сім’я Товтів», що вже двадцять чотири роки перебуває в репертуарі, та одноактні п’єси Чехова, які ставляться вже двадцять дев’ять років.

– Прем’єра щойно представленої вистави «Одного разу…» відбулася у Замковому театрі міста Дюла. Як виникла ця співпраця?

– Наша співпраця із Замковим театром міста Дюла набагато давніша, ніж із театром міста Егер, адже ми є постійними партнерами вже майже три десятиліття. Як із попереднім, так і з нинішнім керівництвом Замкового театру в м. Дюла — директором Тібором Елеком та його колегами — ми можемо спільно обмірковувати вибір і планування конкретних вистав. Ми особливо раді, що можемо проводити репетиції в Дюлі протягом кількох тижнів, адже місто та замок надзвичайно надихають нас. Усе це нагадує творчий табір, де в чудовому театральному оточенні ми можемо зосередитися виключно на майбутній виставі.

– А як народилася ваша нинішня вистава «Одного разу…»? Ви її разом придумали?

– Ми запланували її минулого року. Театр у Берегові, як я вже згадувала, чотири з половиною роки працює в умовах війни, переїжджаючи з однієї бази на іншу. Окрім Берегова, Національний театр у Будапешті забезпечує нам можливість репетирувати та загалом продовжувати існувати. Саме звідти ми можемо виконувати замовлення з усього Карпатського басейну. Наше життя обтяжують усі ті жахи, що супроводжують російсько-українську війну. Ці переживання ми втілили у наших виставах, що з’явилися з того часу; ми завжди шукали відповідну літературно-драматичну рамку для того відчуття життєвого досвіду, який ми саме переживали в цей момент. Наразі ж ми дещо втомилися від цього «терапевтичного» процесу опрацювання реальності, якщо можна так назвати театральний творчий процес. Ми вирішили, що краще займемося чимось радісним. Це можна уявити так: коли людина у власному житті згинається під тягарем, від якого роками не може позбутися, і втомлюється про це говорити, нести цей тягар, і просто хоче радіти життю.

Людина намагається знайти ті речі, які залишилися цінними, важливими чинниками, що об’єднують її життя. Тримаючись за них, ми прагнули створити нову виставу.

Тому ми хотіли створити таку постановку, яка розповідає про безтурботну гру, що черпає натхнення з дитячих спогадів. Спочатку ми обрали для цього «Циганського барона» Мора Йокаї — зворушливу історію, в центрі якої кохання та людяність. Зрештою, від «Циганського барона» у виставі, окрім цього духу, мало що залишилося. Спочатку у виставу увійшли спільні ідеї режисера Аттіли Віднянського-молодшого та акторів. Звісно, у п’єсі є ще один глибинний шар, який намагається інтерпретувати взаємовідносини між театром і реальним світом як своєрідне перетинання меж. Нам цікаво, наскільки тісний взаємозв’язок між чарівним світом і повсякденним життям. У Дюлі зародилася основа цього, і до прем’єри в «Кам’яному театрі» ми хотіли б продовжити роботу над нею та розгорнути цю історію. Сподіваємося, що виставу можна буде побачити в Будапештському Національному театрі в листопаді-грудні.

– Як ви вважаєте, чи зможете ви й надалі працювати в Будапештському Національному театрі?

– Ми дуже хотіли б і надалі працювати в Національному театрі, адже під час війни лише це гарантує наше виживання та єдність трупи. Якщо ця можливість зникне, то існує дуже серйозна небезпека того, що трупа, а отже, і театральне життя на Закарпатті зупиниться.

– Ви обговорювали це з новим керівництвом міністерства?

– Поки що з їхнього боку не надходило жодних звернень.

Джерело: nepszava.hu

Закарпатські