Україна майбутнього – у дитячих мріях

14 серпня 2026 р. 16:24

14 серпня 2026 р. 16:24

Я дуже люблю мистецтво. Особливо люблю той момент, коли воно тільки проростає в юних серцях: ще немає впевненого художника, сформованого стилю чи розуміння, «як правильно», але є просто дитина, її фантазія, кілька кольорів і бажання щось сказати світові. І якщо в цей момент поруч знаходиться хтось, хто не відмахується від цієї творчості, а навпаки - підтримує   і дає можливість спробувати, показати себе і бути почутою, то ніколи не знаєш, який паросток із цього виросте.

Можливо, хтось із батьків навіть не здогадувався, що його дитина вміє так бачити. Можливо, сама дитина ще не знала, що здатна на щось більше. Але коли твою роботу помічають, а не просто хвалять для годиться - з’являється впевненість. І, можливо, наступного разу ти вже не побоїшся зробити ще один крок.

Саме тому мені так сподобався проєкт «Україна майбутнього», передусім через саму ідею - дати дітям можливість проявитися.

Це був спільний проєкт iStyle та Shpalta - за ініціативи Івана Черничка та Олени Загоруйко. Його ідея була дуже теплою: дати дітям можливість самим показати, якою вони бачать Україну майбутнього. До 28 червня, Дня Конституції України, юні мрійники з Ужгорода та Мукачева могли завітати до магазинів iStyle, сісти за iPad і створити власний малюнок. Без необхідності відповідати чиїмось очікуванням - просто намалювати те, що вони бачать, відчувають і про що мріють.

А далі дитячі малюнки мали отримати зовсім нове життя. Команда Shpalta відібрала п’ять найкращих робіт і відтворила їх на авторських хустках. Так дитячі фантазії вийшли за межі екрана планшета і стали речами, які можна побачити, торкнутися і носити із собою.

У результаті десятки дитячих робіт, сотні щирих ідей, багато фантазії та дуже різних поглядів на майбутнє. І кожна така робота була маленькою відповіддю на велике запитання: якою діти хочуть бачити свою країну завтра?

Вже вчора, 13 серпня в ужгородському iStyle відбувся благодійний поп-ап, який став фінальною точкою цієї історії - презентація п’яти унікальних хусток, створених командою Shpalta за мотивами п’яти найкращих дитячих робіт. Кожну з хусток можна було придбати під час благодійного аукціону онлайн чи офлайн, а всі кошти від продажу передали ГО «Землячки» - на підтримку жінок-захисниць України.

Захід був легким, теплим та невимушеним. Жива музика від Анатолія Рябініна, який цього вечора був і ведучим, і музичним виконавцем: звучали його власні пісні та кавери, які наживо звучать особливо добре. Для гостей був келих просеко, для дітей лимонад, а для всіх -розмови, сміх і просто хороша компанія. Ну, і п’ять хусток, кожна з яких мала за собою окрему дитячу історію.

Для мене цей проєкт став важливим ще й тому, що серед його учасниць була наша знайома Софійка, яка з мамою та бабусею, живе в Ужгороді з початку повномасштабного вторгнення, а самі вони з міста Херсон.

Софійка - дуже творча дитина. Вона не раз виступала у театрі «Провокатор», любить малювати й узагалі постійно щось вигадує. І я добре пам’ятаю, як вона прийшла до iStyle однією з перших учасниць акції. Переживала, бо потрібно було малювати на планшеті, а до цього вона не мала можливості подивитися, як це роблять інші. Не було на кого рівнятися, не було готового прикладу перед очима, але Софійка впоралася.

Її задум - космос, планети, на кожній із яких майорить український прапор, є трохи фантастичним та мрійливим і дуже дитячим у найкращому сенсі цього слова. Здається, з цієї історії взагалі міг би вийти окремий мультфільм. Моя знайома Юлія Лях, яка добре розуміється на моді, брендах, трендах, кольорах і їхніх поєднаннях, звернула мою увагу ще й на те, наскільки цікаво Софійка побудувала саму композицію. Це справді небанальна робота і за задумом, і за кольорами, і за виконанням. У ній є фантазія, але водночас є відчуття цілісності.

Бо ми живемо у час, коли війна так чи інакше присутня в житті кожної української родини. Дорослим непросто. Дітям теж непросто, навіть якщо вони не завжди можуть пояснити словами, що саме відбувається.

Але дати дитині можливість висловитися, показати свій світ, свою думку, свою мрію   і знати, що її почують, побачать, підтримають, а її роботу можуть навіть перетворити на справжню річ, яку потім носитимуть люди, - це дуже правильна історія. Любов до мистецтва теж потребує підтримки. Талант без неї легко залишити десь на рівні «дитина просто любить малювати». А коли дитині дають простір, коли її творчість бачать і сприймають серйозно, вона поступово вчиться не боятися власних ідей. Сьогодні це малюнок на iPad, завтра можливо, картина, вистава, книжка, музика чи щось таке, чого ми поки навіть не можемо передбачити.

Марі Щур

Закарпатські