Традиційне варіння сливового варення в Чопі

01 вересня 2026 р. 12:44

01 вересня 2026 р. 12:44

Минулого тижня на подвір’ї Ужгородського районного конференц-залу Товариства угорської культури Закарпаття ТУКЗ-КМКС відбулося традиційне варіння сливового варення. З четверга до недільного світанку працьовиті руки господинь працювали над тим, щоб із цьогорічного врожаю слив приготувати смачне варення.

Лівія Балог, голова Ужгородського осередку Товариства угорської культури Закарпаття ТУКЗ-КМКС, розповіла, що зал для заходів товаритва в Ужгородському районі навіть у ці складні часи надає майданчик для численних культурних подій, які завжди додають сил місцевій громаді.

– Зазвичай найактивнішим у цей період є наш клуб пенсіонерів. Саме з їхньої ініціативи й відбулося це традиційне варіння сливового варення, яке ми намагаємося проводити щороку, щоб відродити та зберегти ту традицію, яка дуже довго жила тут, у місцевих угорських селах. Кілька років тому з’явилася ідея: у моєї бабусі ще є мідний казан, тож давайте спробуємо перетворити варіння сливового варення на спільний захід. Крім того, пенсіонери тут також печуть домашній хліб у печі на подвір’ї залу для заходів, а взимку ще й плетуть килими. Є такі традиційні речі, які й досі живі в наших громадах, – підкреслила Лівія Балог.

Від Ілони Белович, керівниці клубу пенсіонерів у Чопі, ми дізналися, що варіння леквару дуже тривалий процес.

– У четвер відбувалася лише підготовка: чоловіки розпалювали купольну піч, а жінки замішували тісто для хліба. Сірий хліб готували із лляним насінням, а білий – із насінням гарбуза та соняшнику, і в обох видах було варене картопляне пюре, тому він залишався м’яким навіть на третій день. У п’ятницю, хоча й бракувало чоловіків, нам все-таки вдалося знайти вправного хлопця, який виліз на верхівку сливового дерева й струсив сливи. Ми, жінки, зібрали їх, помили, видалили кісточки, а тим часом чоловіки встановили підставку для казана, розпалили під ним вогонь і почали варити сливи, тобто попередньо їх відварили. У суботу ми варимо варення порціями в казані: коли воно згущується, ми постійно додаємо свіжі плоди. Варимо доти, доки варення не стане повністю чорним і настільки густим, що не спадатиме з ложки. Потім розливаємо його по скляних банках. Це варення вже не треба кип’ятити чи стерилізувати, воно зберігається роками. Раніше його зберігали в глиняних горщиках і закривали тонким тістом, щоб воно провітрювалося, але нічого не потрапляло всередину. На горищі воно зберігалося роками, адже не щороку буває урожай слив.

Цьогорічний захід став ще більш пам’ятним завдяки тому, що до нас завітали члени клубу пенсіонерів «Дружба» з угорського міста Бічке, які взяли участь у варінні варення.

Клуб пенсіонерів із Бічке дуже активний і відомий не тільки на Закарпатті, а й у всьому Карпатському басейні. Готування сливового варення у дворі конференц-залу ТУКЗ-КМКС під час гарного врожаю слив можна назвати традицією. Делегація місцевої влади Бічке приєднується до цього заходу вже не вперше.

У своїй вітальній промові Лівія Балог сказала: «На нашу велику радість, до нас прибула делегація з 7 осіб від клубу пенсіонерів», – і зазначила, що напередодні свята заснування Угорської держави в Бічке було підписано угоду про продовження 10-річної угоди про побратимство міст.

Іда Медвеї, голова клубу пенсіонерів міста Бічке, також привітала присутніх і зазначила, що вони з великою радістю приїхали знову.

– Ми вже брали участь у багатьох культурних заходах. Для нас є дуже важливим варення зі слив. У нас, в Угорщині, ця традиція вже майже не збереглася. У деяких місцях це ще практикують, але в околицях столиці, де ми живемо, це вже не характерно. Ми особливо раді, що у нас такі добрі дружні стосунки з клубом пенсіонерів із Чопа. Із великою радістю зустрічаємо їх і відчуваємо, що нас теж приймають із любов’ю. Ми хотіли б, щоб у майбутньому ці стосунки стали ще тіснішими.

У суботу Крістіна Беге, консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді, також відвідала захід. Від імені генерального консула Йожефа Бачкаї вона привітала всіх присутніх: наполегливих домогосподарок, які багато працювали над варенням, а також тих, хто старанно трудився на кухні, випікаючи смачний хліб та випічку, і всіх присутніх, які наповнюють це місце життям.

– Варення, традиція якого сягає багатьох років, – це не лише гастрономічний захід, а й прояв сили спільноти, поваги до традицій та любові до рідної землі. Чотири роки тому, 25 липня 2022 року, традиція приготування сливового варення на Закарпатті та культура його споживання були офіційно внесені до Національного реєстру нематеріальної культурної спадщини України. Ця закарпатська традиція отримала це визнання разом із двома іншими елементами. Цим можуть пишатися усі мешканці Закарпаття. Ця нагода дає можливість вшанувати пам’ять наших предків, які варили варення в мідних казанах, передати знання молодому поколінню, щоб секрети варіння не загубилися, та відсвяткувати багатство рідної землі, плід праці дбайливих рук мешканців Закарпаття, – зазначила вона.

До заходу приєдналися Тімеа Антал, голова Фонду угорської спадщини Південної Каліфорнії, а також Елеонора Молнар, голова Закарпатського угорського товариства народних університетів.

– Можливо, це і збіг, хоча й ненавмисний, що саме 500-та річниця Могач є тією подією, яку сьогодні вшановують угорці по всьому світі (Битва при Могачі 1526 р. проти Османської імперії – це одна з найтрагічніших подій в історії Угорщини, яка призвела до втрати її незалежності). Таку національну трагедію, якою для угорців стала поразка під Могачем 500 років тому, ми, мабуть, можемо компенсувати саме тим, що всі разом служимо єдності нації. Саме такі люди зібралися тут: мешканці Чопа, Бічке, гості з сусідньої Угорщини, а також угорці з діаспори, які щодня працюють на благо єдності народу. І сьогодні ми можемо святкувати те, що у нас є контакти, є зв’язки, і що ці краєвиди мають своє обличчя, – завершила свою вітальну промову Лівія Балог.

Тімеа Антал, голова Фонду угорської спадщини Південної Каліфорнії, приїхала зі США, з околиць Лос-Анджелеса. Вона відіграє активну роль у кількох угорських організаціях, керує громадським театром, а також є заступницею голови з питань культури Угорського дому в Лос-Анджелесі.

– Раніше я бачила, як варять сливове варення, адже я родом із Трансільванії, з м. Калотаег. У дитинстві мої бабусі, дідусі та навіть люди покоління моїх батьків варили сливове варення за традиційними методами, але відтоді, як я виїхала звідти, тобто протягом останніх 30 років, я цього не бачила. Зараз дуже приємно знову пережити ті дитячі враження і приємно бачити, що ці традиції ще живі. Це також сприяє згуртуванню громади, тобто об’єднує людей. Водночас сумно бачити, що через війну населені пункти тут спорожніли, і зараз важко наповнити чудово відреставрований «Угорський дім» та громадські простори так, як це було задумано під час їхнього будівництва. Ми дуже сподіваємося, що ця війна незабаром закінчиться, і ті, хто був змушений виїхати, зможуть повернутися сюди, на свою рідну землю, щоб усі разом ми могли пережити тут кращі дні.

Присутні, співаючи пісню «З днем народження…», привітали ювілярів Кларіку Овсієнко, Каталін Катона, Іцу Літераті та радісно фотографувалися у світлі «феєрверку», проткнутого в диню. Тим часом можна було скуштувати цибере (угор. cibere , укр. цибере або цібере ) – це традиційний угорський ферментований напій або рідка основа для супів, що виготовляється шляхом зброджування висівок (найчастіше пшеничних або житніх). За своєю суттю це угорський відповідник слов’янського квасу або румунського боршу (borș).

Тим часом чоловіки наполегливо розмішували варення.

Від Іштвана Толвая ми дізналися, що на початку варіння масу легко розмішувати, бо в ній ще багато води, тому спочатку її завжди розмішують жінки, а згодом, коли вона загусне, до справи беруться чоловіки.

– Додаємо повільно, бо готуємо з великої кількості слив. Варіння варення не закінчиться до півночі. Зазвичай перевіряємо дерев’яною ложкою: перевертаємо її, і варення не має спадати з ложки — якщо зісковзує, воно ще не готове. Хтось додає цукор, але справжнє – це те, що підсолоджується лише природним цукром слив. Ось це і є справжнє сливовий леквар!

Берталан Кіш не лише брав участь у перемішуванні. Він сам струшував сливи з дерев.

– На дереві їх було безліч, цього року на території навколо конференц-залу був рясний урожай, ще половина слив залишилася на дереві. Загалом ми зібрали 17 ящиків, багато хто допомагав.

Дьордь Бреза приїхав лише опівдні, щоб замінити тих, хто був там раніше.

– Цей казан має близько 60–70 років. Раніше ми просили підставку в інших, а ця вже наша. Сподіваємося, що все вдасться, і варення не підгорить. З ним багато роботи, було б соромно, якби воно зараз підгоріло. Раніше сусіди об’єднувалися й варили варення вдома. Зараз молоді майже немає, ба навіть казан знайти нелегко. Більшість людей навіть не знають, як він виглядає.

Отже, не має значення, яке дерево горить під казаном. Головне – регулювати вогонь: якщо він слабко горить, то підкладають дрова, відкривають дверцята; якщо спалахує і вогонь дуже сильний, то закривають їх, щоб зменшити доступ кисню. Так стабілізують процес варіння, бо якщо під казаном сильний вогонь, то слива «виплюнеться» на всі боки, і її буде більше навколо, ніж у казані. Тому завжди треба стежити, щоб вчасно підкидати дрова у вогонь.

– Усі, хто брав участь у роботі, отримають готове варення. Узимку всі дуже радіють, коли додають його до смачної випічки або до начинки вареників. Зазвичай те, що залишається, ми розносимо як подарунки, коли наш клуб запрошують у гості, навіть до сусідньої Угорщини. Вони радіють цьому більше, ніж шоколаду чи коньяку, бо це справжнє автентичне варення з чорної сливи, – на завершення сказала Ілона Белович.

Джерело: RV

Kárpátalja

Закарпатські