Заява ТУКЗ-КМКС щодо державного визнання депортації угорців та німців Закарпаття у 1944–1946 роках Політика

04 вересня 2026 р. 19:36

04 вересня 2026 р. 19:36

Товариство угорської культури Закарпаття ТУКЗ-КМКС вітає прийняту 3 вересня 2026 року Верховною Радою України постанову № 16005 . Згідно з цим документом, Україна офіційно визнає факт масових репресій, вчинених радянською військовою адміністрацією проти цивільного населення Закарпаття у 1944–1946 роках, як злочин, скоєний комуністичним тоталітарним режимом. Держава також визнає злочином, скоєним комуністичним тоталітарним режимом, факт масових репресій, вчинених у 1944–1946 роках на Закарпатті проти цивільного населення угорської національності, так званий «маленький робот», а також проти цивільного населення німецької національності.

Ще під час свого заснування Товариство угорської культури Закарпаття (ТУКЗ-КМКС) поставило за свою основну мету виявлення та реабілітацію жертв сталінського терору. Протягом тридцяти років угорські депутати Закарпаття послідовно домагалися в українському законодавчому органі — Верховній Раді — того, щоб українська держава офіційно визнала масову примусову депортацію («маленький робот») угорських та німецьких чоловіків із Закарпаття в листопаді 1944 року геноцидом, політичними репресіями або злочином проти людства.

Михайло Товт під час свого перебування на посаді депутата у 1994–1998 роках першим виступив з ініціативою доповнити прийнятий у 1991 році український закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій» . Його метою було домогтися, щоб цивільних мешканців (угорських та німецьких чоловіків віком від 18 до 50 років), яких було вивезено на підставі військового наказу № 0036 та колективно визнано винними, держава реабілітувала не просто як осіб, які відбували примусові роботи, а як жертв, переслідуваних із політичних мотивів.

Міклош Ковач у 1998–2002 роках, будучи депутатом, продовжував боротьбу за юридичну реабілітацію та відшкодування збитків. Він звернув увагу на те, що сталінські етнічні чистки та депортація до трудових таборів, згідно з міжнародним правом, належать до категорії геноциду та злочинів проти людства, а отже, не підлягають терміну давності.

Іштван Гайдош, будучи депутатом, у 2013 році, напередодні 69-ї річниці трагедії, подав проєкт резолюції, в якому закликав український парламент визнати депортацію угорців та німців із Закарпаття у 1944 році геноцидом на етнічному ґрунті та політичними репресіями, скоєними сталінським режимом, а також встановити на державному рівні офіційний день пам’яті.

Під час своєї діяльності як депутата у 2014–2019 роках Василь Брензович подав проєкти резолюцій із нагоди 70-ї та 75-ї річниць депортації, а також висунув комплексні пропозиції щодо внесення змін до закону про реабілітацію. У проєктах резолюцій він закликав до визнання та вшанування трагедії на державному рівні, вимагаючи, щоб українська держава взяла на себе моральну та юридичну відповідальність за злочини, скоєні сталінською диктатурою, та визнала виселення геноцидом проти угорської громади Закарпаття.

Хоча на місцевому рівні й відбулися певні зрушення, адже у 2004 році за ініціативою ТУКЗ-КМКС Закарпатська обласна рада у своїй заяві засудила депортації на етнічному ґрунті, вчинені сталінською диктатурою, на регіональному рівні визнавши «маленький робот» політичним репресивним заходом, та звернулася із закликом до Верховної Ради України з метою визнання трагедії на державному рівні та її повної реабілітації. Згодом, у жовтні 2014 року, угорська фракція в обласній раді (за ініціативою та під керівництвом Василя Брензовича, який на той час також був заступником голови Закарпатської обласної ради) у офіційній резолюції виступила з ініціативою оголосити третю неділю листопада Днем пам’яті жертв депортації угорців та німців із Закарпаття в регіоні. Обласна рада надіслала до Києва, до Верховної Ради України та Президента України офіційне звернення та проєкт постанови з проханням, щоб держава офіційно визнала примусове виселення 1944–1946 років геноцидом та політичними репресіями проти угорського та німецького населення Закарпаття.

За останні тридцять років у наукових рамках вдалося дослідити, вивчити та задокументувати обставини, жертв та наслідки депортації на «маленький робот». Товариство угорської культури Закарпаття (ТУКЗ-КМКС) встановило пам’ятники на честь жертв у кожному населеному пункті, де проживають угорці, а в передвоєнний період кожні 5 років організовувало пішу пам’ятну ходу від Мукачева аж до Сваляви, до спорудженого на території колишнього табору для збору людей меморіального комплексу, створення якого ще в 1989 році ініціювала ТУКЗ-КМКС, а в 1994 році відбулося його відкриття; з того часу меморіальний парк неодноразово розширювався. Доглядом та утриманням меморіального комплексу, що зберігає пам’ять про жертв, опікується Свалявський комітет з питань меморіального парку.

Незважаючи на те, що завдяки попереднім ініціативам було ухвалено кілька місцевих рішень про реабілітацію, Верховна Рада досі відхиляла або навіть не включала до порядку денного питання про визнання «маленького роботу» всеосяжним геноцидом на законодавчому рівні. У цьому контексті нинішнє рішення, безперечно, є проривом історичного значення та своєрідною, хоч і запізнілою, моральною компенсацією для жертв та їхніх родичів.

Ужгород, 03. 09.2026.

Закарпатські