Двічі переселенець, колишній айтівець, а нині прикордонник: історія Антона Циганкова з Донеччини

08 жовтня 2026 р. 18:55

08 жовтня 2026 р. 18:55

39-річний молодший сержант Мукачівського прикордонного загону Антон Циганков – родом із Горлівки Донецької області. Війна двічі змушувала його залишати рідний дім.

Першого разу він виїхав із міста у 2014 році після того, як російський «Град» влучив у дах його будинку. Через вісім років війна знову дісталася його дому, вже в Харкові. Після влучання снаряда в житло, де він проживав зі своєю дівчиною, вони виїхали до Львова.

Там Антон звернувся до службовців ТЦК та СП зі словами: «Ну скільки можна, давайте, йду воювати». Так розпочалася його служба в прикордонному відомстві. Відколи колишній ІТ-фахівець став прикордонником, йому довелося опановувати нові спеціальності. Першу ротацію він пройшов як піхотинець, потім навчився керувати БпЛА, згодом - радіолокаційною станцією та дронами-перехоплювачами. Загалом отримав сім сертифікатів.

Швидко розбиратися з новою технікою допомагав цивільний досвід. Антон був геймером і звик користуватися контролером. За його словами, це значно полегшило йому навчитися керувати дронами. Значною мірою допомогло й знання англійської мови, адже це дозволяло вивчати інструкції до закордонних РЛС в оригіналі.

У 2023 році його підрозділ вирушив на Бахмутський напрямок. Там, під час міських боїв, Антон отримав поранення, допомагаючи евакуювати іншого військовослужбовця.

На сусідній позиції був поранений боєць, якого потрібно було винести до евакуаційної машини. За ним вирушили четверо військових. Пораненого загорнули у спальник і понесли - попереду було близько трьох кілометрів. Спочатку група рухалася під вогнем із вулиці. Згодом противник, імовірно, виявив маршрут і почав обстрілювати його з мінометів. Бійця вдалося доставити до евакуаційної машини, проте на зворотному шляху обстріл посилився. Побратими попереду вже встигли проскочити між гаражами. Антон ішов останнім і прикривав їх. Саме тоді поруч розірвалася міна. Він опинився в канаві й не міг стати на ногу.

«Ну все, капець, доходився», - згадує свою тодішню ситуацію боєць.

Побратими підхопили його й доставили на свою позицію, де він чекав на евакуацію. Після чотирьох місяців у госпіталі, лікування та реабілітації він не залишив військо, а продовжив служити, разом із побратимами спочатку виконував завдання на Сумщині, а згодом - на Харківщині.

Сьогодні молодший сержант Антон Циганков служить на Закарпатті. Побратими з бойових підрозділів досі питають, коли Тоха повернеться до них. Він визнає, що й сам хотів би знову бути поруч.

Він зізнається, що йому бракує тієї роботи та постійного руху. Водночас розуміє: поранення стало попередженням. Тоді пощастило вижити, але розраховувати на удачу щоразу неможливо.

На запитання, що допомагало триматися в найважчі моменти, відповідає коротко: «Мабуть, просто злість».

За роки війни змінилося і його ставлення до повсякденних турбот. Гроші, житло чи зовнішній вигляд уже не мають колишнього значення. Важливішими стали люди поруч і те, щоб після чергового бойового завдання всі повернулися живими.

Є в його історії й особиста деталь: під час служби Антон мав талісман - двадцятигранний кубик D20 із настільних ігор, який подарувала дівчина.

Коли ж розмова заходить про життя після війни, говорить про бажання знайти спокій. Своє мирне майбутнє Антон уявляє просто: власний дім десь у лісі або в горах, де менше людей і більше тиші. Місце, де можна оговтатися від пережитого й жити без постійної напруги.

Західне регіональне управління Держприкордонслужби України-Західний кордон

Закарпатські