На Ужгородщині відкрили пам’ятний знак угорським військовим, полеглим у Другій світовій війні

28 жовтня 2026 р. 15:21

28 жовтня 2026 р. 15:21

На кладовищі села Тийглаш Ужгородського району відбувся зворушливий меморіальний захід, у рамках якого відкрили надмогильний пам’ятник угорським солдатам, які загинули в цій місцевості під час Другої світової війни.

Присутніх привітав директор Сюртівського ліцею Дюла Імре. Він зазначив, що ця зустріч – можливість повернути давній борг перед полеглими.

«Понад вісім десятиліть минуло з того часу, як вогонь і руйнування Другої світової війни прокотилися цим краєм. 82 роки – це тривалий термін, за який імена та долі могли б стертися з пам’яті. Однак ті угорські патріоти й військові, які завершили свій земний шлях тут, на полі бою, далеко від рідних домівок, не можуть залишатися в безіменних могилах. Вони були чиїмись синами, братами, чоловіками, а можливо, й батьками. Це люди, які мали плани, мрії та родини, але жорстокий перебіг історії позбавив їх усього», – наголосив директор. Відтак він представив почесних гостей, серед яких були очільник військової та культурно-історичної асоціації «Vigyázók» Іштван Ганґачі, а також члени цієї громадської організації – Аттіла Пушкаш, Чаба Орош і Тібор Вермеш.

Військову та культурно-історичну асоціацію «Vigyázók» заснували 20 років тому волонтери в угорському місті Сентендре. Відтоді вони досліджують та відновлюють місця поховань угорських військових, які загинули під час Першої та Другої світових воєн на Закарпатті. Нині за підтримки Міністерства зовнішньої економіки та закордонних справ Угорщини на місцевому цвинтарі в селі Тийглаш завершили облаштування військового поховання часів Другої світової війни. На меморіалі викарбувано п’ять імен: Янош Лацко, Дюла Борбей, Іштван Фекете, Андраш Арадські та Іштван Колтаї. Троє з них спочивають безпосередньо тут, а двоє їхніх побратимів – поруч. Усі вони були вихідцями з угорської області Бекеш і служили в 66-му батальйоні прикордонної служби.

Дюла Імре стисло пригадав, як усе починалося. У травні 2020 року з ним зв’язався мешканець села Малі Геївці й повідомив, що Пал Галал з Угорщини розшукує місце поховання свого родича Шандора Галала. За спогадами товариша по службі, цей загиблий військовий спочивав поруч із церквою в Тийглаші. Тоді директору вдалося познайомитися з Іштваном Ганґачі, який підключився до пошуків. Згодом на сайті Міністерства оборони Угорщини знайшли документи, які підтвердили, що Шандор Галал насправді похований на подвір’ї реформатської церкви в сусідньому селі Сюрте. Саме тоді керівництво школи загорілося ідеєю створити гідний меморіал на місці поховання інших солдатів. Ще раніше, у 2016 році, під час упорядкування цвинтаря в Тийглаші, Дюла Імре особисто знайшов три старі надмогильні хрести на занедбаній ділянці, за якою ніхто не доглядав. Тоді він і вирішив, що з часом тут обов’язково з’явиться належне за похованням місце. Після тривалих переговорів і завдяки зусиллям Іштвана Ганґачі це стало можливим.

«Ця відновлена могила не прославляє мілітаризм, а застерігає від страшної та сумної реальності війни. Наш обов’язок віддати останню шану тим, хто на це заслуговує. Воїни, які тут спочивають, принесли найбільшу жертву, виконуючи свій наказ далеко від батьківщини та родин. Цей пам’ятник покликаний не лише загоїти рани минулого, а й увічнити пам’ять про солдатів та служити вічним нагадуванням для прийдешніх поколінь», – наголосив директор ліцею.

Вчитель історії Крістіан Кіш наголосив, що цей пам’ятник є не просто місцем останнього спочинку кількох солдатів та охоронцем пам’яті про них, а й глибоким символом минулого, спільної історії та людської відповідальності.

«Історія Тийглаша тісно переплетена з долею всіх угорців Закарпаття. Згідно з архівними даними, у тій війні загинули шість військових із нашого села. А восени 1944 року майже 50 місцевих угорських чоловіків забрали на примусові роботи, п’ятеро з яких так і не повернулися. Сьогодні ми згадуємо тих, на чиє повернення додому марно чекали близькі. Надзвичайно важливо облаштувати для них гідний меморіал, адже жива пам’ять не дозволяє іменам стертися, а особистим трагедіям – перетворитися на суху історичну статистику. Вона пов’язує нас із минулими та майбутніми поколіннями, а також слугує суворим застереженням, що мир – це найвища цінність, яку потрібно оберігати», – зазначив історик.

Консул Угорщини в Ужгороді Карой Сепеші у своєму виступі наголосив, що завдяки жертовній праці асоціації «Vigyázók» та підтримці Угорщини через понад вісім десятиліть вдалося повернути борг і гідно вшанувати пам’ять угорських воїнів.

«Цей надгробок значно більше, ніж просто камінь і карбування. Це місце пошани, де ми можемо схилити голови перед найбільшою жертвою, принесеною заради батьківщини. Це також символ примирення, адже у смерті вже немає ворожнечі. Це суворе попередження для теперішніх і майбутніх поколінь, що мир – найцінніший скарб, який необхідно берегти. Багато хто з цих солдатів десятиліттями спочивав у безіменних могилах. Цим меморіалом ми відновлюємо їхню гідність і показуємо, що угорська нація не забуває своїх синів. Зупиняючись тут, згадаймо і про родини, які поколіннями несли в собі біль, невизначеність та горе. Відтепер ця могила є для них тим затишним місцем, де можна покласти квіти пам’яті та помолитися. Згадаймо сьогодні й жертв революції 1956 року, а також нинішньої війни. Герої не вмирають, поки про них пам’ятають. А найкращий спосіб ушанувати їх – зробити все можливе задля настання миру», – зазначив дипломат. Він також окремо підкреслив, що Угорщина засуджує військову агресію та послідовно підтримує територіальну цілісність України.

Голова військової та культурно-історичної асоціації «Vigyázók» Іштван Ганґачі поділився з присутніми, що робота в сучасних реаліях стала для організації справжнім викликом.

«Ми розпочали свій шлях у 2012 році, а з 2013-го активно співпрацюємо з Міністерством оборони Угорщини, яке вважає своїм обов’язком увічнити пам’ять угорських солдатів, полеглих у різних куточках світу. У 2014 році ми вперше приїхали на Закарпаття. Згодом нашу роботу ускладнила епідемія коронавірусу, а потім і повномасштабне вторгнення. Попри всі ці перешкоди, ми наполегливо продовжуємо свою місію. Щойно навесні в горах тане сніг, ми виходимо на польові роботи, а коли в листопаді псується погода занурюємося в архіви, досліджуємо дані та шукаємо історичні зв’язки», – розповів він. Говорячи про особисту мотивацію, Іштван Ганґачі додав, що його рідний дід загинув у Тересві 9 жовтня 1944 року і був похований лише навесні наступного року. Йому вдалося відшукати місце його спочинку та встановити там пам’ятник.

У межах екуменічного богослужіння пам’ятник освятили пастор реформатської церкви Жолт Ковтюк, священник римо-католицької церкви Роберт Погарецький та священник греко-католицької церкви Костянтин Сабов.

Особливої атмосфери заходу додав виступ жіночого хору, після якого присутні поклали до меморіалу вінки та квіти. Від імені Товариства угорської культури Закарпаття (ТУКЗ-КМКС) пам’ять полеглих у Другій світовій війні вшанував заступник голови організації Золтан Кулін.

Наприкінці мітингу-реквієму пролунала мелодія угорського військового відбою.

«Наше спільне завдання – розшукати всі військові поховання на території громади та упорядкувати їх у належних умовах. А подальший обов’язок – доглядати за цими могилами, приносити сюди вінки, свіжі квіти та запалювати свічки пам’яті. Ми маємо подавати гідний приклад нашому підростаючому поколінню», – підсумував голова Сюртівської територіальної громади Арпад Пушкар.

Закарпатські