"Це було майже диво" - прикордонник з Гуляйполя врятував поранених побратимів у тяжкому бою на Харківщині

30 січня 2025 р. 08:52

30 січня 2025 р. 08:52

Прикордонник з Гуляйполя намагався потрапити на фронт понад рік

Прикордонник Ярослав Кошовий на псевдо «Козак» народився в місті Гуляйполе Запорізької області. З початком повномасштабної війни він не міг залишатися осторонь подій. Усі чоловіки в його родині уже воювали – батько, дядько, його вітчим та вітчим дружини.

До того ж, ворог вщент зруйнував його рідне Гуляйполе. Чоловік бажав не лише вигнати окупантів зі своєї країни, а й помститися за місто. Історію Ярослава розповіли в Державній прикордонній службі.

Через деякі проблеми зі здоров’ям, Ярославові довелося понад рік чекати, доки його мобілізують. Однак, рішучість і наполегливість чоловіка врешті переконали медиків і в травні 2023 року його мобілізували. Ярослав обрав Державну прикордонну службу. Його призначили на посаду у Чопський прикордонний загін.

Незабаром «Козак» у складі бойового підрозділу вирушив на Донеччину. Разом з побратимами він визволяв від ворога Андріївку, Кліщіївку і Курдюмівку.

Згадує щільні артилерійські і мінометні обстріли, цілодобові «полювання» ворожих дронів, прострілювані дороги, які доводилося долати, щомиті ризикуючи життям.

Ярослав тримав оборону на позиціях та здійснював евакуацію поранених. Під час виконання бойового завдання отримав дві контузії одну за одною, проте залишився з побратимами.

Згодом підрозділ, у складі якого воював Ярослав, перемістили у Бахмут. Специфіка боїв змінилася. Тут прикордонники вели вуличні бої. Ворог вистежував їх дронами, з багатоповерхівок на них чатували снайпери, по хлопцях гатили з кулеметів, мінометів та артилерії. Втім, прикордонники успішно виконали бойове завдання та вирушили на ротацію.

Другий виїзд «Козака» припав на Харківський напрям. Він разом з побратимами тримав позиції в районі Вовчанська. Під час одного з боїв йому вдалося врятувати поранених побратимів.

Ярослав пригадує, що його підрозділ залишився останнім на лінії оборони. Ворог підійшов дуже близько. Окрім масованого обстрілу з мінометів і артилерії, йшов стрілецький бій, ворог брав в оточення.

Коли хлопцям надійшов наказ відходити на іншу точку, Ярослав почув у радіостанцію, що одного з побратимів поранено. Потім стало відомо ще про кількох. «Козак» і його побратими, які були не ушкоджені, відстрілювалися та доправляли поранених до точки евакуації.

Евакуаційна машина змогла забрати майже усіх поранених хлопців, окрім одного, у якого були прострелені обидві ноги. Під щільним ворожим вогнем «емці» якийсь час не вдавалося повернутися за ним, тож хлопці продовжували відбиватися.

Коли «Козак» зрозумів, що росіяни викрили їхню позицію, він вирішив відвести ворогів від місця, де лежав поранений. Ярослав зі ще одним вцілілим побратимом відійшли убік і вели бій звідти, аж доки не почули шум двигуна «емки». Прикордонник пригадує, що майже не вірив у те, що медики зможуть пробратися під таким важким вогнем, це було майже диво.

Доки побратими продовжували вогонь, Ярослав відтягнув пораненого до «емки» і закинув його в машину. Він каже, що й досі не збагне, як йому вдалося підняти такого кремезного чоловіка, ще й у спорядженні. Той важив біля 120 кілограмів.

Уже в автомобілі «Козак» відчув на обличчі сльози – від усвідомлення того, що вдалося вивести з оточення усіх поранених і ніхто з побратимів не загинув.

Наразі Ярослав Кошовий продовжує службу у Чопському прикордонному загоні. Він має певні ускладнення після акубаротравм, однак сумлінно виконує службові обов’язки у міру своїх можливостей. Мріє про Перемогу, про відбудову рідного міста та відновлення України. Також мріє про мирне дитинство для свого сина та усіх українських дітей.

Раніше ми розповідали про іншого військового з позивним "Купол". Він втратив ногу на Запорізькому напрямку, проте після реабілітації повернувся на фронт і став командиром підрозділу БПЛА .

Запорізькі