Яким було життя в Малинівці після деокупації

03 квітня 2025 р. 14:50

03 квітня 2025 р. 14:50

22 березня 2022 року вночі і вранці тривали важкі бої за визволення села. Практично до 14-ої години не вщухали вибухи і доводилося сидіти в погребі. Потім стихло. І коли я виліз з погреба, то в селі вже були бійці ЗСУ, а в деяких будинках ще залишались росіяни . Наступного дня село було зачищене від них . Та спокійно в Малинівці не стало, бо тепер кацапи почали її обстрілюват и .

Своїм допомагали, а окупантів хоронили

25 березня син , записавшись в гуманітарну колону, приїхав і вивіз дружину, а наступного дня мій будинок прийняв проживати бійців Мелітопольської ТрО . Вони з 5 -ти ранку поспішали на свою позицію і до темна там вартували. Я старався хлопц ям приготувати чай, каву, смаж ив яєчню. На вечір готував іноді смажену картоплю, різав і готував для них індиків, ін коли продукти і кип’яток при носив на позицію. Навколо будинку було багато ям від розірваних снарядів, але були і такі, які не розірвались. Хлопці обходили їх стороною і наказували мені до них близько не наближатись. На городі я по бачив якусь палатку чи пла щ . Коли сказав хлопцям про це , то вони мені сказали, що то труп російського солдата. Я пішов оглянув його і про знахідку повідомив Тетяну Володимирівну Давимуку, яка до війни була головою Малинівської сільради. Наступного дня вона прийшла з і своїм помічником, і ми втрьох витягли його з городу на смітник. Там помічник викопав яму, і ми поховали окупанта, щоб його не погризли собаки, яких у селі було чимало, і вони збирались зграями. Наступного дня в землі, на місці, де лежав загиблий, я знайшов дублікат посвідчення .

Зруйнована школа

В перші дні після визволення села для малинівців була організована евакуація і чимало людей виїхало з села, оскільки постійно йшли обстріли, і то там, то в іншому кінці села горіли і руйнувались окупантами хати. Залишатись було небезпечно. Серед перших евакуйованих були і прислужники окупантів, як і годувал и та обнімал и ся з ни ми, називаючи рідними визволителями. Частина жителів села виїхал а ще при окупації. В село людям завозили гуманітарну допомогу: хліб, крупи, чай, дитяче харчування. Я першого разу отримав цю допомогу, а потім відмовився на користь сиріт, онуків Василя та Наталії Косяк ів . Спочатку в селі залишалось до півсотні жителів, потім почали виїздити…

Малинівська школа до руйнувань

Випадки були різні…

П роживши зі мною 2 тижні, моїх бійців тероборони знову перевели зі східної на південну позицію в селі. Я знову залишився сам …

Пригадую такий випадок. Лежу в будинку відпочиваю, розв’язую судоку . Чую у двір заїхав автомобіль, і з нього ви йшли до десятка людей, одягнені у військов ий одяг і в цивільн ий . Спочатку вони детально розпитували про діяльність окупантів у селі, які злочини здійснювали, хто з ними з місцевих тісно спілкувався, допомагав їм. Все це записували. Попросили довідку окупанта, яку я знайшов під трупом орка, що загинув ще 22 березня і тиждень лежав на город і . На ній було написано: « Посвідчення № 319 . В ы дано Буланов Роман Олегович , 27.05.2003 г.р . Челябинской области Южноуральского округа… »

Я віддав цей папірець , п отім вони зацікавилися затоплен ою в річці орками БМП-3. Я показав місце затоплення. Згодом військові витягли ту БМП й відправили на ремонт…

Одного разу я зібрався й ти до кума. Не пройшовши і 200 метрів, почався обстріл, який змусив ховатись у підвалі. Ніби стало тихо. Рушив далі. Не пройшов і 50-ти метрів, знову гуркіт, знову підвал . Перечекав . Лише перебіг дорогу, знову вибухи неподалік. А до наступного підвалу ще 100 м. Довелося повзти. З далося, що було на мене полювання… Вже думав, що це останній день мого життя. А ц е був реально перши й страшни й д ень за весь час. Кілька разів думкою прощався з життям. З кожним днем залишатись в селі ставало небезпечніше. Люди почали покидати село: хто власним транспортом, хто просив допомоги військових. В селі почастішали пожежі та руйнування будинків. 18 квітня обстріл села був особливо трагічним: палало чотири будинки, гинули односельчани… Цього дня більша частина мешканців залишила Малинівку. Мені довелося виїхати в вечері 19 квітня…

У село повертався двічі…

Н ас не хотіли випускати, оскільки почалася комендантська година. Перевіривши автомобіль , нас випустили, назвавши смертниками, оскільки дорога з Малинівки на Полтавку прострі лювала ся кацапами. Проте ми нормально, без пригод проїхали Полтавку, н а блокпосту в Успенівці нас знову перевірили і наказали ночувати в Успенівці. Ми поїхали до знайомої Людмили Володимирівни Панасенко, в неї переночували і вранці вируши ли на Запоріжжя. В Успенівці вранці побачили практично всіх малинівців, що на той час залишались в селі. Більшу частину вивезли до Успенівки військові, до десяти власників автомобілів вишикувались у колону і чекали з Гуляйполя ще одного автобуса, оскільки всіх бажаючих одним автобусом забрати було не можливо, адже крім малинівців, тут були і люди з Полтавки. Після 2- х годин чекання автобуса колона рушила до обласного центру. На блокпостах автобуси не перевіряли, а всі цивільні автомобілі й документи ретельно перевіряли.

В Малинівку я повертався двічі: 2- го травня 2022-го їздили з кумом , а потім 25 червня — з сином. Першого разу забрав деякий одяг та частину продуктів, познайомився з бійцями ЗСУ: Андрієм Олексійовичем Хозяйновим («ДІД»), родом з с.Диканьки Полтавської області та кухарем їхньої групи Сергієм з Полтави. Зрідка телефонував до них. Андрій господарював, доглядав за виноградом, садом, хотів мотоблоком посадити картоплю. Проте 25 червня всіх їх перекинули на інші ділянки фронту. Будинок вони мій замкнули і ключ поклали у лабазнику. Їх доля розкидала в різні області. Згодом дізнався, що під Лисичанськом отримав поранення, не сумісні з життям, і загинув 30.07.2022-го Андрій Хозяйнов. Йому було 54 роки, батько двох дітей…

25 червня , к оли ми з сином прибули в село , то побачили у дворі нових військових (тероборона з Івано-Франківська), які заїхали у двір на кілька годин раніше. Вивчали місцевість у дворі та навколо нього. Старшим у них був вчитель з Коломиї Василь Михайлович Сав’юк. Не встигнувши завантажити всі приготовлені речі, нам довелося швидко виїздити з села, оскільки почався обстріл. Другого липня в будинок влучила міна чи снаряд і все подвір´я, як написав Василь Михайлович, вигоріло вщент. Хлопців поранено, але всі вижили , слава Богу . З усіма спілкуюся. Декого списали з війни за станом здоров’я: Володимира Хижняка, Івана Грищен ка , Олександра «Ганса». Відвідував у госпіталі «Доцента», двічі лежав у 5-ій лікарні «Спортсмен», у 6-ій Василь Сав’юк.

Дай, БОЖЕ, всі м мужнім захисникам України, зустріти нашу ПЕРЕМОГУ живими і неушкодженими!

Віктор СУР, вчитель-ветеран

Запорізькі