Троє синів пішли захищати Україну: історія родини захисників

09 травня 2025 р. 15:49

09 травня 2025 р. 15:49

Виховали трьох синів порядними людьми й справжніми патріотами України. І всі троє синів запорізької родини Прокоповичів добровольцями пішли на захист країни, коли почалася війна. Батьки дочекалися з фронту тільки середнього. Сьогодні у Кушугумській громаді пишаються сім’єю Героїв-захисників. А  напередодні Дня матері з родиною поспілкувались наші журналісти.

Сімейний фотоархів родина Прокоповичів вивезла з-під обстрілів, коли полишала рідну домівку. Батьки Марія Володимирівна та Леонід Іванович розповідають про молодість і своїх ще маленьких синів.

“За молодшого директор школи сказав, що він справедливий і буде стояти на своєму до останнього, – згадують батьки. – Доказував свою правоту завжди, такий був у нас Іван. Старший, Сергійко, він більш скромніший, тихенький такий, скромний.”

Велика родина Прокоповичів проживала на Оріхівщині. Мати очолювала сільський Будинок творчості, пропагувала серед земляків українське слово й культурну спадщину рідного краю. Батько обробляв землю. Доля подарувала їм трьох синів. Жили в злагоді, допомагали один одному, разом збиралися на свята. Згодом з’явились онуки, аж поки на рідний поріг не прийшла війна. У перші дні вторгнення всі троє синів добровільно пішли захищати свою країну. “Йдемо на фронт”, – тільки й сказали батькам по телефону.

“Що мати може сказати? Благословляла тільки їх, щоб все було добре, – кажуть батьки захисників Марія Прокопович та Леонід Терещенко. – Щоб тільки були живі й здорові. Ми казали їм, щоб вони берегли себе. Що любимо їх.”

Старший Сергій – досвідчений воїн, АТОвець. Служив у танкових військах, спочатку у Херсонській, потім у Донецькій областях. Середній Олексій та молодший Іван стали до лав 110 бригади тероборони. Воювали на Запорізькому напрямку, обидва – у саперному взводі. Допомагали побратимам у наступальних діях.

“Це село Новодарівка, вони його з тієї сторони замінували, – розповідають батьки. – На краю села ще йдуть бої, там кладовище, там хлопці наші б’ються, зеленку зачищають. Це основна робота – пробить прохід для піхоти, прочистить, щоб піхота по мінному полю не йшла.”

Наприкінці 2022 року, у боях під Парасковіївкою, що на Донеччині, старший Сергій зник безвісти. А восени 2023 році, під час виконання бойового завдання, загинув на Гуляйпільській землі молодший Іван.

“Всі поприїжджали, і Олексій каже до нас: сядьте отак збоку разом. Ми сіли, але я бачу: дівчата плачуть. І Альоша сказав: Вані нашого нема. Каже: загинув, – згадує мати захисників Марія Прокопович. – Но ми до останнього, і зараз надіємося, що Сергійко можливо, у полоні, можливо ще десь, не знаємо. Все-таки немає тіла. Івана ми поховали, як положено.”

Олексій демобілізувався у листопаді 2023, через втрату двох братів. Вдома його дочекався син-підліток, за яким доглядала сусідка. Зміг, зрештою вмовити батьків виїхати з-під Оріхова у Кушугум, адже залишатися під постійними обстрілами ворога було вкрай небезпечно. А тут і допомагати стареньким зручніше, адже вітчим важкохворий.

А пів року тому разом із коханою жінкою Олексій започаткував власну справу – відкрив для односельців невеличку чебуречну. Тепер молоде покоління Прокоповичів згуртувалось навколо свого маленького бізнесу. А мати поряд із сином, якось непомітно для себе, відтає душею й наповнюється ліричним настроєм. Згадала, як у молодості написала своїм ще маленьким синам вірш.

Перші вірші пані Марія почала писати ще в дитинстві. Вже пізніше її римовані рядки увійшли до поетичної збірки оріхівських поетів.

“Там збірка поетів Оріхівського району, мама потрапила в цю збірку, – розповідає ветеран російсько-української війни Олексій Прокопович. – Вони якось купи трималися. У кожного по 4-5 віршиків, і вийшла така маленька брошурочка. Мабуть, і став таким патріотом, бо мама з дитинства налаштовувала нас на українське. Не на російську мову, а саме на українську.”

Жінка продовжує писати вірші й зараз. Римованими рядками звертається до Всевишнього, просить захистити синів і дочок України та звільнити рідну землю від лютого ворога. Й плекає надію, що дочекається того дня, коли повернеться з фронту додому старший син Сергій.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter .

Запорізькі