Під «Прапором надії» - у Запоріжжі відбувся забіг на підтримку військовополонених (фото)

12 травня 2025 р. 18:49

12 травня 2025 р. 18:49

У Запоріжжі відбувся забіг на підтримку військовополонених та безвісти зниклих

Вже другий забіг-нагадування про військовополонених організувала в Запоріжжі військова волонтерка Стелла Орел.

Акція вперше відбулася під чорно-білим «Прапором надії» – символом боротьби за повернення українських полонених . Ініціатором створення нового державного символу став один із командирів оборони «Азовсталі» Сергій Волинський, більше відомий як «Волина», який  перебував у полоні з 20 травня 2022 року по 21 вересня 2022 року.

Чорно-білий стяг, який символізує боротьбу за кожного полоненого та безвісти зниклого, встановили під державним прапором України на фасаді нового ветеранського простору «Ветеран PRO», який відкрили у Запоріжжі .

У забігу, який пройшов за маршрутом від кільця поруч з «Дубовим гаєм» до каскаду фонтанів «Райдуга» і склав 7 кілометрів, взяли участь близько 20 осіб. Учасниками стали матері військовополонених, їхні побратими та небайдужі запоріжці. Про це повідомляє видання «Трудова слава. Новини Оріхова».

Пані Валентина вийшла на дистанцію за свого 33-річного Станіслава, який перебуває у полоні з часу виходу з «Азовсталі». Тривалий час мама нічого не знала про долю сина. Але нещодавно від хлопців, які повернулися під час обмінів, дізналася, що він перебуває в Іжевську.

Участь у всіх акціях на підтримку військовополонених для жінки – можливість нагадати про сина та інших бранців, чий полон розтягнувся на роки.

«Зараз в нашій країні дуже складна обстановка, постійно вона змінюється. З’являються інші батьки, які розшукують своїх дітей. Ми зі свого боку завжди, коли виходимо на акції або на мітинги, хочемо нагадати, що наші діти ще в 2022 році потрапили в полон. Наші діти першими прийняли на себе той удар, який розпочався у 2022 році» , – каже пані Валентина.

Серед учасників був й колишній військовополонений - «азовець» Геннадій Харченко з позивним «Терегеря» , звільнений у жовтні 2024 року.

У полон з Азовсталі разом з побратимами він вийшов 17 травня 2022 року. Знаходився у колонії в Оленівці, коли окупанти влаштували там вибух, отримав два уламки в спину - зліва над серцем, і справа над ниркою. В Оленівці зустрів свої 50 років і отримав від побратимів в подарунок шматки хліба, які вони збирали спеціально для нього.

Та найважчі умови для запоріжця були в Донецькому СІЗО та Горлівській колонії. Там його близько року утримували в штрафному ізоляторі. Бранців, котрі виходили з камер, щоранку били.

Журналістам Геннадій розповів, що біжить за всіх своїх побратимів.

«Бо, на жаль, приблизно 800 «азовців» ще перебувають у полоні. Щонайменше половина – друзі. Є хлопці, з якими безпосередньо знаходилися на вогневих, з якими товаришували. І переважно більшість із них проявили себе як справжні герої. Я хочу, щоб у них все було добре. І хочу, щоб вони були вдома. Але насамперед ті, хто потребує лікування, і ті, хто себе проявили мужньо і героїчно. Вважаю, що має бути якась черговість при обмінах, а то повертаються і зрадники, і ті, хто писав відмови від українського громадянства», – зазначив «Терегеря».

Геннадій розповів про теракт в Оленівці, свідком якого він був.

«З комбінату «Азовсталь» першу групу важкопоранених відвезли в Новоазовськ. Ми сподівалися, що вони пройдуть фільтрацію і повернуться на Батьківщину. На жаль, не зважаючи на їхні важкі поранення, належної медичної допомоги вони не отримали і були переведені в колонії та тюрми. Ми потім зустрічалися з ними. На жаль, вони й досі потребують операцій та належної медичної допомоги.

Решту відвезли в Оленівку. Коли стався підрив, у тому бараці було 193 азовця. Те, що це був підрив, абсолютно певен, бо я сам артилерист. Після того як закінчилася пожежа і о 3-й ранку усі повернулися в барак, я ретельно передивився все приміщення. Там все згоріло, але якихось залишків від ракет не було.

Я можу поклястися на Конституції, на Біблії — їх там не було! Вони з’явилися пізніше і нам їх показували у пропагандистських роликах», - поділився азовець.

Коли стався вибух, ніхто відразу не зрозумів, що відбувається. Потім пролунали заклики допомагати пораненим, згадує Геннадій. З’ясувалося, що поранених, які потребують допомоги, не дуже багато - багато хлопців одразу загинули (за офіційними даними, 53).

«З боку адміністрації була абсолютна незворушність. Коли поруч падали снаряди і були вибухи, вони були дуже налякані, надягали бронежилети, ховалися. Тобто завжди реагували і застосовували заходи безпеки. А тут нічого такого не було, вони стояли і спокійно пили каву. На мою думку, все це разом свідчить що була здійснена цілеспрямована терористична атака.

Ми просили надати хоч якісь перев'язувальні засоби, воду — хоч щось, бо хлопці вмирали у нас на руках. В цьому було відмовлено! Просили, якщо не дають лікарів медпункту, дозволити нашим медикам, парамедикам з числа полонених надавати пораненим медичну допомогу. На це так само була відмова. Через ненадання медичної допомоги кілька хлопців померли.

Хоч це було і літо, ніч була дуже холодна. Сильна кровотеча, яку не було чим зупинити, хоч ми і рвали на шматки свій одяг, і переохолодження стали основними причинами смерті побратимів. Хлопці вмирали у нас на руках, це було щось страшне, але зробити нічого не можна було », - поділився азовець.

За словами Геннадія, зараз ті події він сприймає спокійно. Каже, що не може бути забуття тому терористичному акту, як і прощення окупантам.

Взяла участь у забігу й запорізька журналістка Ольга Звонарьова. За її словами, бігла за військовополоненого морпіха.

«Це чоловік вчительки моєї дитини... Він морський піхотинець, у полоні з початку повномасштабного вторгнення. Подумки бігла за нього. І якщо буде легше цим людям, які чекають своїх рідних, що їх підтримують містяни, то закликаю всіх бігати. Якщо не можете бігти, просто йдіть», – пропонує журналістка.

У квітні минулого року кореспондентка під час повторного ракетного обстрілу Шевченківського району отримала важкі поранення. Кілька місяців не підіймалася з ліжка, після чого буквально заново вчилася ходити. Але мужня журналістка змогла повернутися до улюбленої роботи.

Ольга не була впевнена, що пробіжить всю дистанцію. Але - змогла!

«Коли стартували, то я думала, що сім кілометрів не здолаю. Думала, десь половину пробіжу, а далі просто дійду до фінішу. І коли зрозуміла, що ми наближаємось до Райдуги, а я все ще біжу… Дуже приємно, що здолала цю дистанцію» , – поділилася Ольга Звонарьова.

Інформацію про майбутні акції на підтримку військовополонених можна дізнатися завчасно на сторінці організаторки Стелли Орел на фейсбуці . Ми закликаємо підтримувати подібні заходи - це надзвичайно важливо.

Запорізькі