У Запоріжжі розписав стіни лауреат Шевченківської премії - ексклюзивне інтерв'ю

19 травня 2025 р. 12:20

19 травня 2025 р. 12:20

У Запоріжжі, Гуляйполі, Оріхові та інших прифронтових населених пунктах з'явились мурали "Стінописи опори" - художник Андрій Єрмоленко розповів про артспротив і про творчість

У травні в Запоріжжі з'явились п'ять муралів з серії "Стінопису опору" Руху опору Сил спеціальних операцій Збройних сил України та Центру національного спротиву. Їхніми авторами є різні й дуже класні автори. Про деякі з них ми вже писали.

Також понад 20 "Стінописів опору" з'явилось і в інших містах і селах Запорізької області, які ще ближче до лінії фронту.

Творчою частиною проєкту керує Андрій Єрмоленко -  художник і дизайнер, широко відомий в Україні, зокрема,  завдяки нашивкам для сотень Євромайдану і воїнів АТО. Так, "Укроп" - це його робота.

Художник відомий і своїми оригінальними мистецькими проєктами. Зокрема, серіями робіт "MAMA-ANARHIYA", "Жлобологія", "Шевченкініана", "Зоряна Україна" та іншими. Він створив неофіційні логотипи найбільших міст України в рамках проєкту "United Colours of Ukraine" для українського бренду Chapaev Street.

А за серію "Ukrainian resistance" ("Український опір") Андрій Єрмоленко у 2024 році був нагороджений Національною премією України імені Тараса Шевченка у номінації "Візуальні мистецтва".

До речі, запоріжці бачили роботи Андрія Єрмоленка в кінці 2022 року на одній з виставок серії "Плакати воєнного часу", які організують департаменту культури й туризму міськради й міжнародний симпозіум сучасного мистецтва BIRUCHIY contemporary art project. (Див. фото нижче).

Андрій Єрмоленко дав ексклюзивне інтерв'ю для читачів zprz.city , ми спілкувались під час роботи над стінописами на Центральному пляжі. Але спочатку коротко розповімо про п'ять запорізьких муралів.

"Людина-тінь", автор - Neivanmade (Михайло Скоп) зі Львова, біля ЦКП "Хортицький"

Мурал відомого художника Михайла Скопа присвячений силам опору на тимчасово окупованих територіях. Фігура в масці з ножем - втілення "тіні", яка діє в тилу ворога. Вона озброєна не традиційною зброєю, а кухоним ножем. Але її головна сила - рішучість, розум і готовність діяти, коли ворог найменш очікує.

"Перша локація, яку нам дали, була у Хортицькому районі. Ми вдвох з Neivanmade малювали цей мурал під дощем, але зробили за день, вийшло досить непогано. Мурал не має назви, це просто людина-тінь", - розповідає Андрій Єрмоленко.

До речі, плакати воєнного часу Михайла Скопа запоріжці бачили весною 2023 року.

"Казак Мамай", автор - Ярема Стецик з Івано-Франківська, на стіні спортклубу "Титан"

Ярема Стецик - один з трьох переможців конкурсу муралів "Стінописи опору" Руху опору і Центру національного спротиву.

"Ярема приїхав малювати Мамая фактично на день народження свого сина, який загинув тут, під Гуляйполем. І він сказав, що приїхав на прощу.

Його Мамай - це сучасний боєць. У нього є прообраз - командир підрозділу Назарій Лугарєв, де служив син Яреми. Він також загинув", - розповів Андрій Єрмоленко.

На класичних народних картинах козак Мамай уособлює спокій серед бурі, здатність до опору без показної агресії, але з готовністю до боротьби. На муралі цей образ трансформовано у фігуру сучасного воїна - учасника Руху опору. Кобза, що переходить у дуло автомата - це символ нерозривного зв'язку між культурою і збройною боротьбою.

"Козак Мамай" - найбільший "Стінопис опору" у Запоріжжі, близько 10 на 6 метрів.

"Ми поруч! Ми скрізь!"або "Люди в капюшонах", автор - Андрій Єрмоленко, на вулиці Перемоги в районі Вознесенівському ринку

Снайпер - уособлення бойового крила Руху опору. Оператор з ноутбуком - символ кіберпідрозділу. Фігура, що вказує на глядача - прямий психологічний виклик. Її звернення "Ми поруч! Ми скрізь!" вказує на всевидющість і всюдисущість Руху опору. У червоному оці закладено алюзію на "Термінатора" - невпинну, невловиму силу, що не зупиниться.

"Планувався  інший мурал, більш світоглядний. Але його не затвердили, військові сказали, що не можна чіпати релігійну тему. Але я все одно його зроблю десь в іншому місці. Вважаю, що маємо вчити людей не лише красивому, а й світоглядним речам", - каже художник.

Без назви, автор - Сергій Брильов з Кременчука, на Центральному пляжі

Центральна постать - анонімний боєць з обличчям, закритим капюшоном, кібервоїн, що бореться в тилу, на окупованих територіях чи у глобальній цифровій війні. На ноутбуці зображений символ Руху опору - червоний знак, що символізує рішучість і боротьбу. Посил стінопису: кожен може бути воїном Опору.

Сергій Брильов також є переможцем конкурсу муралів "Стінописи опору". В Запоріжжя приїхати не зміг, передав трафарети.

Своєрідна візитівка Руху опору - величезний напис opir.org.ua, на Центральному пляжі

Стінописи у процесі роботи. Зараз зліва на стіні з'явився мурал Сергія Брильова

Opir.org.ua - це сайт Руху опору. Висота літер на стінопис - приблизно 1,5 м. До речі, як розповіли художники, що допомагали у створенні муралів, в Києві є аналогічний мурал з 8-метровими літерами.

Також художники розказали, що всі стінописи роблять силіконовою гумовою фасадною краскою, яка довго зберігає свої якості.

Андрій Єрмоленко вперше побував у Запоріжжі. І, до речі, в Гуляйполі, де мріяв побувати ще в мирні часи, теж вперше.

Фото Андрія Єрмоленка на Центральному пляжі Запоріжжя у стіни, де тепер намальований мурал Сергія Брильова

- Андрію, які ваші враження про Запоріжжя? - питаю у художника.

- Дуже різні, але більше позитиву. Коли збирався до Запоріжжя, то мені казали: "Куди ти їдеш? Це промислове місто, тобі не сподобається". А мені Запоріжжя дуже зайшло, я в захваті! Тому, що я вісім років живу у Львові, а дуже люблю Київ. Я киянин, який живе у Львові. І коли приїхав у Запоріжжя і пройшовся центральним проспектом - це Хрещатик! Я розумію, що це сталінський ампір. Але воно нагадує Хрещатик – широкі вулиці, великі площі, дуже зелене і дуже круте місто. Каштани!

А Хортиця тепер одне з моїх найулюбленіших місць на планеті - природа, пороги, там така сила!

І люди мене вразили. Вони дуже відрізняються від львів’ян. Львів'яни більш замкнути. А тут більш відкриті, як на мене. А коли ми поїхали ще в Оріхів, то поговорили з бабцями на базарі - там торгують дві-три бабці. Там військові і ці бабці. І я зрозумів, що у них сила така, що мама не горюй.

- Ви зараз в Оріхів їздили?

- Так, по цьому проєкту, ми працюємо над ним близько півтора місяця. Спочатку поїхали в Оріхів, проїхались по ЛБЗ (лінії бойового зіткнення), набили мурали.

Треба нагадувати, що це наше, що ми можемо тут бути. І можемо навіть у складний час тут творити. Військові, які до нас підійшли, коли ми заїхали на машинах, сказали: "Машини заховайте, а то тут прильоти. А ви чого приїхали?" - "Малюємо" - "Ви чокнуті?" -  "А ви що, проти?" - "Ні, навпаки дуже круто, що ви приїхали заради цього".

Зараз, після того, як я побував у Запоріжжі, поїздив по прифронтовій зоні, ми з Яремою Стециком придумали новий артпроєкт, який буде присвячений теробороні, підрозділам територіальної оборони, які стоять вдовж ЛБЗ уже три роки. Вони вже трохи втомилися, а треба підтримувати один одного.

- А як ви взагалі туди потрапили? Туди ж не можна так просто їздити.

- Я військовий. А мурали – це такий факультатив, який ми робимо, якщо є можливість.

- В яких населених пунктах Запорізької області ви робили мурали?

- Гуляйполе, Оріхів, Преображенка, Зарічне, Комишуваха, Приморске, Степногірськ. Робили мурали Neivanmade, Тітова, Брильова, мої.

Першим муралом став невеликий стінопис у Зарічному (село Комишуваської територіальної громади Запорізького району. - Ред.), зроблений на розбомбленій школі.

В Оріхові теж малювали на розбитій вщент школі, на маленькій рожевій споруді недалеко від культурного центру (Оріхівський районний будинок культури, який потім перейменували на Центр культури і дозвілля. - Ред.), не знаю, що то було. Картинки не дуже великі, камерні.

Було цікаво дивитись, як люди на це реагують. Коли бачиш, що позитивно, то розумієш, що це того варто. В Степногірську над нами завис мавік і я тікав. Нам сказали, що це небезпечне місце, автозаправка, ми туди двох «Тітових» набили. Взагалі ми робили багато невеликих стінописів Тітова біля ЛБЗ - Оріхів, Степногірськ, Гуляйполе.

- Сам Нікіта Тітов туди не приїздив?

- Ні. Хлопці не можуть туди добратися, а ми добираємось. Ми попросили у нього ескізи. І малих муралів, точніше, графіті, найбільше вийшло за ескізами Тітова. Вони дуже прості у виконання і дуже лаконічні за сенсом.

Ми хотіли зробити у Запоріжжі дуже великий мурал Тітова, щоб це була глуха стіна, не менше п'яти поверхів. Але поки нам не дали таку стіну, а ми вже уїжджаємо.

- А що особисто ви малювали в Гуляйполі?

- Роботу, присвячену Махну, на краєзнавчому музеї (напівзруйнованому. - Ред.) - кістяк з двома пістолетами, троянди, ця вся історія, а на шапці у нього тризуб. Раніше там було написано "Анархія - це моя земля", а тепер "Україна - це моя земля".

До речі, з серії про Махна і Гуляйполе я починався, як художник. Давно хотів поїхати у Гуляйполе.

Плакати про Махна я зробив ще у 2011 році. Тоді нам казали: "Ви що, чокнулися?". Махно – це суперечлива особистість, але він має бути українцем, в українській історії. Найголовніша битва відбувається на культурному фронті.

- В яких областях ще малювали мурали?

- Поки тільки у Запорізькій. Я саме тут перший раз дорвався до фарб. Це, напевно, карма. Бо я став художником завдяки Запоріжжю, Гуляйполю.

- Цікаво, як саме це сталось?

- Це був десь 2008 рік. До того в мене були невеличкі проєкти. А тоді я зрозумів, що треба робити плакати, бо в Україні не було в сучасного політичного плаката. Те, що було - просто галімий фотошоп, а цьому немає мистецтва. А мені це муляло і боліло.

Махно - це сама контроверсійна особистість в нашій історії. Моя бабця, Ірина Федорівна Єрмоленко, жила в Сумській області. А Махно рейдами доходив до Сумщини. Він розбив там в Білопіллі цукровий завод. А до цього, як він його розбив, там стояли червоні і з'їли все, що було у хатах, там був реальний голод. Махно їхав і роздавав цукор. Бабця розказувала: "Завдяки цьому цукру ми вижили". І казала, що мала честь говорити з Махном.

Тож, все почалося з Махна. Я побачив, що його використовує переважну більшість росія, почали футболки з Махном робити, але такі примітивні. І захотів показати, що Махно був українцем.

- А взагалі коли ви почали малювати? Пам'ятаєте свій перший малюнок?

- В три роки. Це була собака з п'ятьма ногами. Батько працював у відділенні загальної біології в Академії наук. Там проводили новорічний конкурс малюнків і моя собака виграла. Оскільки там були біологи, вони, коли подивилась на цього пса, сказали: "Одразу видно, що ваш хлопчик розуміється на анатомії, одразу видно, що це пес, а не дівчинка".

- Коли ви вирішили, що станете художником?

- Я написав кандидатську дисертацію, будучі в інституті колоїдної хімії, по біовилужуванню золотоносних руд. Навіть передзахист відбувся. Якось я сидів в лабораторії й зрозумів, що, якщо захищусь, то я буду займатись речами, які мені не подобаються, і можу забити на всі свої мрії. Вважаю, що найщасливіші люди ті, які роблять свою справу. І тоді, сидячі в лабораторії, трішечки п'яний, я зрозумів, що треба линяти. На ранок я пішов до директора і сказав, що все.

"Вирішив зробити такий мінішкандаль"

- Ви вважаєтесь одним із засновників напрямку жлоб-арт - розкажіть, будь ласка, як він виник.

- Це був досить цікавий проєкт. Все почалось з Антіна Мухарського та Івана Семесюка. Найперший був Мухарський. Він дуже епатажний і вирішив зробити щось пов'язане з жлобами, які його дістали. Уявляєте, людина, вела дорослі "утрєннікі" - депутати, мільйонери. Ти ж ненавидиш в першу чергу себе, а потім вже все ото. І він зрозумів, що з цим треба якось боротися. А на той момент наші політики - це були дуже "прекрасні" обличчя. Нічого не лишалось, як чинити такий пасивний спротив, опір злу. І він почав цю історію робити.

Потім почав шукати художників. Першим був Іван Семесюк, потім Сергій Коляда. Мене покликав Іван Семесюк, я тоді дизайнером був у якомусь видавництві. Мухарський бачив мої плакати, афіші й запропонував мені малювати плакати, бо картини вже малювали інші художники.

Це була класна тусовка. Ми намагалися, щоб всі малювали в різних стилях. Ніна Мурашко, Сергій Хохол, Олекса Манн, Сергій Коляда, я. Тоді туди входив Роман Мінін. Там іще було багато людей... Але це був такий соцарт, стьоб. Ми розуміли, що щось в країні не так.

І ми закрили цей проєкт в той же день, коли почалась Революція Гідності. В Арсеналі відбувалась велика виставка. Якраз було закриття, ми зібрались всі разом і сказали з все, з жлобами все понятно, будемо шукати нове. І на наступний день сталась Революція Гідності.

- Справжні художники відчувають майбутнє.

- Найбільше з нас відчував з нас всіх Олекса Манн. Він зробив квадриптих, який називається "Викликай бога революції". Заходить наш отаман Антін Мухарський, каже: "Треба прибрати цю картину, бо вона не в тему жлоб-арта". І ми такі: "Ні, вона лишається. Ти не розумієш, завтра буде революція. А ти знімеш і у тебе не буде, чим пишатись, що ми знали це". І ми настояли.

- У своїй знаменитій серії про Шевченка ви його зобразили в досить несподіваних образах.

- Ця серія також була народжена, коли я займався жлоб-артом. Колись я знав багато віршів Шевченка і зараз деякі знаю. Мені було шкода, що тоді його мало читали. Саме тому я вирішив зробити такий мінішкандаль. Захотілось з діда збити бронзу, щоб він став нормальним. Та ідея ж проста, на поверхні. Просто ми не вміємо читати людину і сприймати його таким, який він є. Шевченку було 40 з лишнім років, коли він з'являвся в цій шапці. Він хотів так виглядати, він так фотографувався, щоб його таким запам'ятали. А молодий Шевченко інший.

І не треба плутати, як ти б хотів, щоб він виглядав і як він хотів себе бачити. Наприклад, я собі в дитинстві, в молодості не подобаюсь взагалі. Я подобаюсь собі таким, яким стаю. Мені подобається старіти врешті-решт. Це прикольно, ти змінюєшся, у тебе зарубки оці з'являються.  І тому захотілось показати Шевченка таким, яким він є - і молодий, і старий.

Першим був Шевченко-Супермен. Другий був Шевченко-рок-н-рольщик. Бо у нього всі вірші - це реальний рок-н-рол. Я продовжую його іноді малювати. Того, що він мій друг, такий же, як і Ісус.

- І у 2024 році вам дали Шевченківську премію. Хоч і не за те.

- Не за те. Конєшно, це дуже приємно, але було не до того. В принципі, серію "Ukrainian resistance" ("Український опір") продовжував 2014 року. Вона не закінчиться, поки ми не переможемо.

Ми започаткували громадську організацію "Communities Army Of Ukraine", об'єднуємо понад сто міст в різних країнах світу. Виводимо там людей на мітинги. Малюємо для них плакати англійською мовою. Показуємо, що мистецтво не тільки для того, щоб ходити в музеї, а може бути нормальною зброєю.

- А як ви сам визначаєте стиль своїх робіт?

- Це кітч, я кітчуху малюю, але соціальну. Як казав Подерв'янський, художник-кітчмен. Зараз  намагаюсь входити в дуже серйозні речі, але тоді до них пишу невеличкі есе. Почав малювати невеличкі трафарети, графіті, щоб повернутись до матеріалу. Бо я довгий час сидів на "цифрі", а пікселі на пахнуть. І хочеться, щоб руки були замазані, щоб оце все.

Минулого року я їздив в Стокгольм, ми робили невеликий перформанс у театрі. Я забивав трафарети, досить швидко, під музику. Ми зробили 12 робіт, продали, і всі гроші відправили українській армії. Це було один день і це була моя найкраща виставка з усіх. Тому, що за вхідний квиток брали 30 євро, зал був забитий. І ці люди були не мої друзі, вони не прийшли пити шампанське, і всі роботи були продані.

Класно робити виставки в галереях просто, щоб їх зробити. І зовсім інша річ зробити виставку, щоб якісь гроші були. Навіть, якщо вони не пішли до мене в родину, але вони пішли на хорошу справу. Зараз була виставка у сеймі в Литві знову також, щоб зібрати гроші, нагадати про війну. Ми зняли розбомблену школу в Зарічному, в Оріхові, розбомблений культурний центр і вирішили показати.

- Будете малювати в інших областях і яка буде наступною?

- Так, Миколаївська або Херсонська. Ми хочемо тут говорити нормальним голосом, щоб у нас в тилу почали кричати про це. Щоб тил зрозумів, наскільки важко бути на ЛБЗ. І наскільки важко людям, які знаходяться за ЛБЗ, на тій території, які допомагають, які дзвонять, розказують, куди має прилетіти, а деякі навіть викликають вогонь на себе.

У нас реально країна героїв! Чому я до Руху опору долучився, коли мені запропонували - ти працюєш з такими людьми! Наприклад, бабуся, яка сидить, бачить переміщення техніки й пише або дзвонить: "Хлопці, тут у нас таке твориться". Це такий героїзм!

- А як живуть у тилу у Львові?

- Кава... Коли зустрічаю у Львові людей, що кажуть, як вони втомились від війни, мені смішно. Я приїхав в Оріхів, сидить бабця. Питаю: "Ви втомилися від війни?" - "Не те щоб втомилися, ми живемо у війні" - "А що ви могли б сказати людям, які втомилися у Львові або в Ужгороді?" - "Хай приїздять. Тут нічого страшного нема. От вони тут поживуть і зрозуміють, що можна жити. Я сіла на велосипед, включили реп під назвою Бог і поїхала".

Тут все більш чесніше - в Комишувасі, в Оріхові, в Степногірську, в Приморському... І коли говориш там з людьми, то розумієш - це камені такі, як оті пороги на Дніпрі, що відкрилися після підриву Каховської ГЕС. Те ж саме відбулося і з людьми, вони стали більш кремезними. Раніше їх не було видно. Коли приїду наступного разу буду замальовувати чоловіків і жінок, тут дуже цікаві класні архетипи.

- Багато людей знають вас за воєнними шевронами, зокрема "Укроп". Як прийшла ідея "Укропу"?

- Так нас назвали вороги. Якщо нас так назвали, ми можемо зробити такі нашивки й цим пишатись. Маємо пишатись тим, що нас бояться наші вороги.

А ще я дуже люблю укроп (сміється). І коли нас почали називати "укропами" я подумав - так це прикольна штука, це можна зробити. У мене бабця від колорадів якраз сіяла весь час кріп на городі. А тут їх називають "колорадми", ми - "укропи" - все сходиться вообщє. У мене була не ідея, а візуалізація.

...Ми писали, що у Запоріжжі на ЦКП "Титан" з'явився десятиметровий мурал - подробиці від відомого художника .

Фото автора, з архіву zprz.city, зі сторінок Communities Army Of Ukraine, Андрія Єрмоленка, Яреми Стецика, Наталії Стецик у фейсбуці та з інших відкритих джерел

Запорізькі