Дмитро ЧЕБЕРКО – земляк, вихователь, воїн

25 червня 2025 р. 08:30

25 червня 2025 р. 08:30

На сторінках районної газети «Голос Гуляйпілля» ми неодноразово розповідали про наших мужніх захисників - вихованців Гуляйпільської школи-інтернату. Та сьогодні наша розповідь - про людину, яка не тільки виховувала юнаків, а нині сама боронить рідну землю зі зброєю в руках. Це Дмитро Володимирович ЧЕБЕРКО - вихователь, учитель, батько, земляк, патріот.

Коріння сили - у рідній гуляйпільській землі

Н ародився Дмитро 14 травня 1978 року в родині Володимира Семеновича та Ольги Григорівни Чеберків - порядних, працьовитих людей. Вихований на повазі до праці, до людей, до своєї землі, він з дитинства був щирим, добрим, відкритим.

Навчався в міській середній школі №2. Не був відмінником, але був Людиною. І коли я звернувся до вчителів, які пам’ятають той час, не почув від них жодних вагань. Усі, як один, згадали Діму Чеберка: його добру посмішку, готовність допомогти, щирість і працелюбність. І не тільки його - пам’ятають і його батьків, і старшу сестру Інну.

Згадують і передають вітання своєму учневі: В. П. Приходько, Т. Л. Приходько, М. А. Опалейко, В. О. Шаровська, Н. О. Вайнер, Л. П. Люта, Л. О. Маслієнко, Т. Т. Гузій. Я говорив з кожним із них - і в кожному слові вчувався сум, гордість і безмежна підтримка нашому захиснику.

Освіта серця

П ісля школи Дмитро здобув фах столяра в Гуляйпільському СПТУ №28. Але душа шукала більшого. Працюючи в школі-інтернаті, спочатку як робітник, він відчув - його місце серед дітей. Завдяки підтримці колективу вступив до Слов’янського педагогічного університету. Згодом став вихователем, учителем трудового навчання. Людина із золотими руками та щирим серцем - саме такі потрібні дітям.

Із цієї ж педагогічної родини - його сестра Інна Володимирівна Денисенко, вчитель української мови. А бабусині двоюрідні брати, Василь і Олександр Плетіні - заслужені директори шкіл на Гуляйпільщині. Освіта і виховання - це в них у крові.

Там, де серце - там і дім

У Дмитра - міцна, любляча родина. З дружиною Наталею вони виховують двох чарівних доньок - Софію та Аліну. Сім’я нині мешкає в Запоріжжі, чекаючи тата з війни, щодня тримаючи за нього кулачки, молячись за нього, мріючи про той день, коли всі разом знову зберуться за святковим столом.

Коли покликав обов’язок

2014 рік... Україна здригнулася від звістки про анексію Криму. Почалася війна. Дмитро не зміг стояти осторонь. Спочатку – контракт і служба у Гуляйпільському військкоматі. А з червня 2024 року - передова. Спершу підготовка в навчальному центрі ЗСУ на Дніпропетровщині. Тепер - на Донеччині, в одному з бойових підрозділів.

Телефонна розмова крізь фронтовий шум

П ід час короткої телефонної розмови Дмитро не скаржився. Він говорив про важке, але й про важливе. Про важкі бої на фронті, з переважаючими силами ворога, про побратимів, взаємовиручку, біль від зрад і силу надії. Надії на Перемогу. Бо без неї немає сенсу ні в боротьбі, ні в житті.

Міцна любляча родина Чеберків

● Я не хочу, щоб мої доньки знали війну, - сказав він. - Я хочу, щоб вони жили в мирі, в країні, де татусі розповідають не про вибухи, а просто казки. Я мрію, щоб ми всі зустрілися вдома. Щоб ми перемогли. І ми переможемо!

Уклін - і чекання

М и віримо. Ми чекаємо. І пишаємося. Таким, як Дмитро Володимирович Чеберко - скромним вихователем, що став захисником. Людиною, в якій поєдналися любов до дітей і до Батьківщини, працьовитість і мужність, тепло серця і криця характеру.

Бо поки є такі, як він, - Україна буде!

Запорізькі