Геополітика й торгові бар’єри: що загрожує українському ринку сталі

18 липня 2025 р. 15:22

18 липня 2025 р. 15:22

Українська металургія під тиском: як геополітика, імпорт і СВАМ змінюють ринок

Сегмент довгого прокату на внутрішньому ринку України стає дедалі вразливішим через приплив імпорту. Причина — зростання регіоналізації торгівлі сталлю та хвиля нових обмежень у ключових країнах.

Як зазначає GMK Center у свіжому дослідженні, вже з 2026 року додатковим викликом стане повне впровадження механізму CBAM у Євросоюзі.

У 2024 році захисні заходи проти імпорту сталі посилилися одразу на кількох великих ринках. США, ЄС та Індія запровадили додаткові обмеження, а до них долучаються країни Південно-Східної Азії й Туреччина. У результаті торгові потоки переорієнтовуються — сталь прямує до ринків, які поки що залишаються відкритими.

Серед найпомітніших змін — підвищення імпортного мита на сталь у США до 50% із червня цього року. ЄС, зі свого боку, посилив обмеження в рамках тарифних квот. Індія у квітні запровадила тимчасове мито у 12% на окремі види металопродукції та розглядає можливість його підвищення до 25%. За прогнозами, такі заходи дозволять Індії скоротити імпорт сталі на 50% вже у 2025 році.

Загальний вплив цих обмежень може зменшити попит на глобальному ринку на 14–18 млн тонн. У поєднанні з нарощуванням експорту сталі з Китаю це створює загрозу для ринків без ефективних бар’єрів — саме таких, як український.

Європейський механізм транскордонного вуглецевого коригування (CBAM), який повністю запрацює з 2026 року, фактично витіснить з ринку сталь, виготовлену доменно-конвертерним методом. Перевага буде на боці електрометалургійних підприємств, які мають учетверо нижчі викиди CO₂. Особливо це стосується довгого прокату.

У країнах ЄС 85% потужностей із виробництва довгого прокату працюють за технологією електродугових печей (EAF), і рівень їх завантаження становить близько 70%. Це дозволяє європейським виробникам оперативно збільшити випуск продукції на 3–4 млн тонн і поступово витісняти імпортну продукцію з вищим вуглецевим слідом.

За оцінками експертів, у 2030 році CBAM-платежі на довгий прокат, вироблений за традиційною схемою «доменна піч – конвертер», можуть перевищити $200 за тонну. Це зробить його експорт із України економічно невигідним.

Паралельно зі змінами в ЄС, запровадження подібних механізмів розглядають США, Канада, Велика Британія, Австралія та Норвегія. Це свідчить про поступове звуження світових ринків для продукції без «зеленого» сертифікату, що, у свою чергу, посилює тиск імпорту на відкриті економіки.

Українська металургія залишається чутливою до змін у глобальних торговельних потоках. Під тиском опиняється не лише експорт довгого прокату, а й продажі на внутрішньому ринку.

Традиційно імпорт у цьому сегменті був обмеженим: у 2023–2024 роках його частка в структурі споживання становила 1,5–1,6%. У січні–травні 2025 року цей показник зріс до 3,2%. Поточні геополітичні ризики можуть посилити цю динаміку, що спричинить додатковий тиск на внутрішнє виробництво та ціни. Іноземні постачальники здатні пропонувати продукцію за нижчими цінами, маючи структурні переваги.

Станом на зараз в Україні діють лише два антидемпінгові заходи щодо імпорту довгого прокату — стосовно прутків із Білорусі та Молдови. Водночас основні обсяги імпорту надходять із країн, на які обмеження не поширюються. Так, за перші п’ять місяців 2025 року 99,8% арматури, що надійшла до України, походила з Туреччини, а 98,8% катанки — з КНР.

Турецькі виробники отримують конкурентні переваги завдяки тісній співпраці з РФ. Туреччина не приєдналася до санкцій проти Росії, що дозволяє її металургійним компаніям імпортувати звідти квадратну заготовку — за підсумками п’яти місяців 2025 року її постачання зросли на 33,3% р./р.

При цьому російська продукція часто реалізується зі знижкою, що обумовлено як низькою собівартістю, так і репутаційними ризиками. За оцінками GMK Center, розрив між цінами на російську заготовку та середньоринковими становить щонайменше $40/т.

Крім того, Туреччина має доступ до дешевих російських енергоресурсів, що забезпечує нижчі ціни на електроенергію та газ порівняно з Україною — ще один важливий фактор у собівартості металургійної продукції.

Щодо Китаю, то держава підтримує високі обсяги експорту сталі завдяки адміністративним механізмам. У 2024 році китайський експорт досяг 110 млн т, а за п’ять місяців 2025-го зріс на 9% р./р. — до 48,47 млн т.

Очікується, що надвиробництво сталі у КНР збережеться протягом наступних 3–5 років, попри структурні виклики й спроби скорочення надлишкових потужностей. У цих умовах китайські компанії вдаються до агресивної цінової політики, аби підтримати обсяги збуту.

Попри невелику частку Китаю на ринку ЄС, його активність на азійських ринках впливає на ціноутворення в усьому регіоні, зокрема — в Європі.

Навіть за умов, коли половина китайських заводів працює у збиток, вони продовжують виробництво, користуючись державною підтримкою й зберігаючи здатність пропонувати найнижчі ціни.

Вітчизняним виробникам складно конкурувати з імпортом, який формується в інших економічних та безпекових умовах. Потужності з виробництва арматури та катанки в Україні («АрселорМіттал Кривий Ріг», «Каметсталь») нині завантажені лише на 55%.

Металургійна галузь стикається з численними викликами — високою вартістю електроенергії, логістичними обмеженнями, жорсткою конкуренцією з боку країн Азії та РФ, браком персоналу, залежністю від імпортного коксівного вугілля та посиленням торгових бар’єрів.

У цих умовах подальше зростання імпорту несе ризики зупинки виробництва та згортання інвестпроєктів. Подібні наслідки вже спостерігаються в ЄС, де у 2023–2025 роках низка підприємств зупинила роботу або збанкрутувала, а окремі ініціативи з декарбонізації зазнали відтермінування.

Питання конкурентоздатності української металургії залишатиметься актуальним і після завершення бойових дій.

Запорізькі