У Малинівці загинув воїн з Франківщини Віктор МАРИЧ

31 липня 2025 р. 08:56

31 липня 2025 р. 08:56

Село Пнів, що у Пасічнянській громаді Івано-Франківської області, зранку 21 червня затихло, неначе стримуючи подих. Саме того дня перестало битися серце одного з його найсміливіших синів – старшого лейтенанта Віктора Марича. Народжений 11 травня 1988 року, він прожив життя, в якому було багато простого - робота, дім, близькі, - але яке стало героїчним в одну мить, коли він добровільно став на захист України в перші дні повномасштабного вторгнення.

Доброволець серцем, захисник до кінця

«Він не чекав повістки. Просто зібрався і пішов. Так, як вважав за потрібне», - згадує староста Василь Гладиш. Віктор став до лав Сил територіальної оборони. Той, хто ще вчора ходив знайомими стежками Пнева, вже завтра дивився в очі небезпеці, стоячи на лінії фронту.

Його останній бій відбувся поблизу села Малинівка Гуляйпільського району Запорізької області. Саме там, на гарячій землі, яку щоденно боронять українські воїни, він поліг - не як звичайна людина, а як Герой. Загинув уранці 21 червня 2025 року.

Надія, яка жила до останнього дзвінка

«До останньої хвилини сподівалися, що найгірше - це неправда…» - написав Андрій Гунда. Друзі, рідні, побратими трималися за крихку надію, що Віктор лише поранений. Можливо, десь у шпиталі, можливо - ще не вийшов на зв’язок. Але коли прийшла офіційна звістка, біль накрив хвилею: ще одне серце припинило битися, ще одна душа - злетіла у вічність.

Вічна рана в серці матері

У Віктора залишилась мати, яка одна з тисяч українських матерів, котрі щоденно обіймають тишу замість сина.

Слова співчуття, пам’яті й пошани ллються з різних куточків країни, та найбільше - від тих, хто знав його особисто. Скромний, відповідальний, добрий. Не шукав слави - шукав правди. І знайшов її на полі бою.

Герої не вмирають - вони стають землею, яку захищали

Т іло Віктора Марича повернулося додому, на його рідну землю. Землю, за яку він віддав життя. І ця земля, що дихала разом з ним, тепер дихатиме його пам’яттю.

Схиляємо голови. Плаче Пнів. Плаче Галичина. Плаче Україна. Але водночас стоїть - міцно, впевнено. Бо завдяки таким, як Віктор, ми ще маємо небо, яке можна назвати своїм.

Від імені мами та брата, друзів і побратимів просимо підтримати петицію та присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) старшому лейтенанту Маричу Віктору Івановичу,1988 р.н., заступнику командира 1 стрілецької роти з психологічної підтримки персоналу військової частини А7135. Адже він віддав своє життя за всіх нас, за незалежність Батьківщини.

Підписати можна за посиланням .

Начало формы

Запорізькі