Федір САГІТОВ - лицар світла, що залишився у серцях

26 вересня 2025 р. 08:57

26 вересня 2025 р. 08:57

Дитинство, наповнене мріями

Ф едір Станіславович Сагітов народився 9 лютого 1990 року в місті Щьолкіне, що на Кримському півострові. У 2000-му його родина переїхала до Гуляйполя - міста, яке стало для нього справжньою домівкою. Тут він закінчив загальноосвітню школу №3, тут виростав, мужнів, працював. Від ранньої юності пізнав, що таке праця: будівельник - не лише ремесло, а й спосіб творити, залишати по собі щось вагоме і видиме.

Людина, яку любили і якою пишалися

У 2014 році Федір одружився на своїй коханій Наталці. Подружжя чекало майбутнє, сповнене любові й турбот. Народився син Костянтин, а згодом і донечка Аделіна. Він був не просто чоловіком і батьком - він був опорою, захисником, прикладом сили й гідності.

Коли країна потребує - Герої встають

У грудні 2022 року, попри небезпеку і страх, Федір став добровольцем. Він не міг залишитись осторонь, коли на рідну землю ступила нога ворога. Запорізький напрямок став його фронтом, його місцем боротьби.

Жовтень, що зламав серця, але не пам’ять

2 жовтня 2023 року родина отримала звістку: Федір зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Роботине. Місяці тривоги, сподівань, молитв і сліз. Рідні чекали, вірили, просили Бога про диво.

Квітень, що повернув правду - і біль

Л ише у квітні 2025 року, після тривалої процедури репатріації тіл та ідентифікації за ДНК, стало відомо, що Федір загинув. Загинув, як справжній воїн - до останнього подиху боронячи українську землю.

Сім’я, що триматиметься за пам’ять

В дома на нього чекали мама, тато, дружина Наталка, маленький Костя та Аделінка. Їм залишилося фото, спогади, тепло улюбленого голосу в пам’яті… І біль, який не згасне, але з часом перетвориться на гордість.

Світла пам’ять, Герою…

Ф едір Сагітов - не просто ім’я серед списків. Це - доля, це - життя, віддане за нас. Він - один із тих, хто не боявся, хто став щитом для своїх дітей, своєї дружини, свого дому.

Ми схиляємо голови в шані. Ми дякуємо. І ми пам’ятаємо.

Герої не вмирають. Вони живуть у наших серцях, у назвах вулиць, у молитвах матерів, у дитячих малюнках і у вічності.

Запорізькі