Будували майже два десятиліття - як понад 40 років тому на Хортиці відкрили музей історії Запоріжжя (фото)

14 жовтня 2025 р. 20:44

14 жовтня 2025 р. 20:44

Будівництво тривало 18 років, а радянська влада намагалася замінити козацьку тему на радянську історію

У Національному заповіднику "Хортиця" розповіли про те, як створювали, будували та розвивали музей впродовж десятиліть.

Як зародилася ідея музею

У 1960-х роках, під час так званої "відлиги", в українському суспільстві почав зростати інтерес до національних традицій. Люди все частіше цікавилися історією козацтва та прагнули увічнити його пам'ять. Роботу очолив заступник Голови Ради Міністрів України Павло Тронько, який зумів зацікавити цією ідеєю тодішнього першого секретаря Компартії України Петра Шелеста.

У листопаді 1964 року відомий науковець Володимир Голобуцький розробив програму на доручення Тронька. Програма передбачала створення на Хортиці музею козацької слави, тематичного парку, відтворення етнографічних об'єктів та встановлення пам'ятників у знакових для козацтва місцях.

Запорізькі активісти також долучилися до справи. На чолі цієї роботи в місті стали заступник голови облвиконкому Микола Киценко та начальник обласного управління культури Семен Кириченко.

Перші кроки до реалізації

У вересні 1965 року прийняли постанову про увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з історією запорозького козацтва. Документ передбачав оголошення території Великої Хортиці державним історико-культурним заповідником. Також планували створити на острові садово-декоративний парк історії запорозького козацтва.

Громадськість радо сприйняла цю постанову. Тож оголосили конкурс на проєкт заповідника, в якому взяли участь не лише радянські громадяни, а й іноземці. Макети всіх проєктів виставили у виставковому залі, де кожен охочий міг їх оглянути та залишити свої враження.

Проте жоден із запропонованих проєктів не задовольнив партійні органи. Отже, оголосили додатковий закритий конкурс, який також виявився невдалим. Надалі всі проєкти обговорювалися в закритому режимі, без участі громадськості.

Як розпочиналося будівництво

Перший директор заповідника Арнольд Сокульський згадував:

" Музей був спроєктований фахівцями… Це Микола Петрович Киценко, науковці Олена Апанович, Костянтин Гуслистий і Олена Компан. Ми починали з чистого листа… Було аж три співробітники: я, мій заступник по науковій частині і один старший науковий співробітник ".

У 1970-х роках науковці заповідника на чолі з Тетяною Шевченко розробили тематико-експозиційний план майбутнього музею. На це пішло близько пів року, а сам документ налічував 600 сторінок. Головною метою стало створення образу запорозького козацтва як символу незалежності українського народу.

Експозиція мала складатися з шести основних розділів та окремої етнографічної частини з малими спорудами: ядро Січі, вали Сагайдачного, запорозький табір, зимівник, гавань та верф з чайками.

Удар по козацькій темі

У січні 1973 року будівництво музею законсервували. Москва розкритикувала проект за те, що в ньому не знайшлося місця для "найважливішої події — возз'єднання України з Росією".

Секретар ЦК Компартії України Володимир Маланчук доповідав, що надмірне розгортання робіт з будівництва меморіального комплексу призвело до невиправданого перебільшення його місця в культурному житті республіки.

Перший секретар Запорізького обкому партії Михайло Всеволожський запропонував створити на Хортиці "Музей історії Запоріжжя", а від спорудження реконструкції Січі взагалі відмовитися. У вересні 1973 року вийшла партійна постанова, яка фактично перекреслила попереднє рішення 1965 року про козацький меморіал.

Майбутній музей оголосили філією обласного краєзнавчого музею. Його тематика мала відображати основні події історії Запоріжжя, зокрема соціалістичного періоду. Етнографічну частину комплексу взагалі вилучили з будь-яких планів.

Ця боротьба з "націоналізмом" стала великим випробуванням для ініціаторів проєкту. Павло Тронько отримав сувору догану, а Петро Шелест, Микола Киценко та Семен Кириченко позбавили не лише посад, а й здоров'я.

Будівництво в авральному режимі

Новому музею місцева влада майже не приділяла уваги. Виділені кошти використовувалися не повністю, тож споруда росла повільно. У 1979 році "за власним бажанням" звільнили першого директора заповідника Арнольда Сокульського. Його відновили на посаді лише у 1981 році, бо будівництво музею взагалі зупинилося.

Після повернення директора роботи розпочалися в авральному темпі. Треба було встигнути відкрити музей до чергової річниці. За спогадами наукових співробітників, вони активно працювали на будівництві та постійно організовували суботники.

Арнольд Сокульський свідчив: "Музей будувався таким чином: Киценко о восьмій годині ранку висилає сюди будівельну бригаду, яка розгортає будівництво, а о другій годині дня поступає команда секретаря з ідеології Запорізького комітету компартії Василя Івановича Дмитрикіна: «Убрать строителей на второй объект!»… Я вже робив експозицію, а музей ще будувався…".

Коли будівництво практично завершили, довелося знову розбирати великі панорамні вікна та двері центрального входу. У 1982 році з дна Дніпра підняли унікальну знахідку — стовбур велетенського дуба, який посів гідне місце в експозиції.

А. Сокульський: " Його добули у 82 році коли вже музей був збудований. То мені доводилося розбирати оці вітражі,… й заводити його по вузькоколійці. Всі сміялися, всі глузували, що це, як кажуть, дехто чокнувся тут. Ну, слава Богу, «Домнаремонт» зумів затягти… ".

Урочисте відкриття музею

У 1983 році, через 18 років після прийняття урядової постанови про створення заповідника, будівництво музею історії міста Запоріжжя завершили. Будівля у стилі радянського модернізму викликала деякі нарікання через сірі стіни, скляний фасад та мінімальне оздоблення. Проте музей не порушив природного рельєфу Хортиці.

Урочисте відкриття відбулося 14 жовтня 1983 року. Дату вибрали невипадково — відзначали 40-річчя звільнення Запоріжжя від німецько-фашистських загарбників. На заході були присутні сотні ветеранів Другої світової війни, почесні громадяни міста та офіційні особи. Директору Арнольду Сокульському вручили символічний ключ від музею, який нині зберігається у фондах заповідника.

Експозиція вразила всіх відвідувачів своєю сучасністю та оригінальністю. Експозиційна площа становила 1600 квадратних метрів. Діяли чотири діорами, зокрема "Битва Святослава у порогах", "Будівництво Дніпрогесу" та "Нічний штурм міста Запоріжжя у жовтні 1943 року".

Велику частину експозиції присвятили революційному руху та радянському періоду. Філією музею став комплекс "Запорізький дуб" на Верхній Хортиці.

Проблема популярності

Одразу після відкриття музею виникла проблема — відвідувачі пішли нескінченним потоком. Не вистачало екскурсоводів та часу. Наукова співробітниця Олена Хрипко згадувала: "Спочатку були проблеми з екскурсіями, дуже багато бажаючих. Люди стояли в чергах, а часу вчитися бути екскурсоводом у нас не було. За одну ніч ми перетворилися з експозиціонерів на екскурсоводів. Приходили родинами, школами, колективами".

Повернення до козацької теми

Наприкінці 1980-х років, на хвилі піднесення національного руху, громадськість почала категорично ставити питання про перепрофілювання музею. У квітні 1987 року комісія Академії наук УРСР запропонувала визначити історію козацтва основним напрямком музею на Хортиці.

У травні 1988 року вийшло положення про зміну тематичної спрямованості музею. Проте лише 31 березня 1992 року, вже після отримання Україною незалежності, вийшов наказ про перейменування на Музей історії запорозького козацтва з 1 вересня 1992 року.

Цікавий факт: 5 травня 1992 року зали музею вперше освятили. Ритуал провів священик Української автокефальної православної церкви отець Іван.

Нова епоха музею

Відкрилася можливість повернутися до раніше накреслених планів. Того ж року розпочали роботу з реекспозиції музею. Розділи по історії розбудови соціалізму та комунізму розбирали, натомість створювали нові виставки, присвячені історії козацтва, археологічним дослідженням на Хортиці.

У 2002 році створили новий тематико-експозиційний план, який повністю відповідав вимогам наукової концепції.

У 2005-2006 роках закрили для огляду діораму "Будівництво Дніпрогесу". На початку 2007 року з'явилася нова виставка "Запорозька Січ в часи Нової Січі та Петра Калнишевського".

Таким чином, лише через три десятиліття після виникнення ідеї задум почав реально втілюватися в життя. Велику повагу викликає творча діяльність людей, які поклали свої кар'єри та здоров'я на вівтар історії України.

У 2015 році через незадовільний технічний стан будівлі музей закрили на реекспозицію. Зараз ця робота поставлена на паузу через широкомасштабне вторгнення російських військ в Україну.

Раніше ми писали, як заповідник "Хортиця" відзначає 60-річний ювілей .

Фото: Національний заповідник "Хортиця"

Запорізькі