«Йому було лише 23… Владислав ВАСИНЬОВ - усміхнений хлопчик, який віддав життя за Приютне

31 жовтня 2025 р. 12:14

31 жовтня 2025 р. 12:14

Щоразу, проходячи повз Алею пам’яті загиблих ГЕРОЇВ на бульварі Шевченка в Запоріжжі, мимоволі сповільнюю крок. Наче сама душа просить зупинитися - бодай на мить, аби вшанувати тих, хто віддав життя за нашу свободу. Серед безлічі облич, сповнених мужності, сили та болю, є одна світлина, біля якої затримуюся найдовше.

Молодий захисник із щирою усмішкою, що, здається, ось-ось промовить щось добре, підбадьорливе. Його позивний - «Веселий». Ім’я - Владислав Васиньов. Він загинув два роки тому, обороняючи село Приютне Пологівського району, але його погляд і усмішка залишилися жити - серед людей, у кожному, хто зупиняється біля його портрета.

Коли дивишся на цю світлину, серце стискається від болю й водночас наповнюється гордістю. Неможливо стримати сліз, читаючи рядки про його подвиг, неможливо відвести погляд від тих лагідних, щирих очей, у яких - цілий всесвіт добра, людяності, молодості, надії. Здається, він дивиться просто в душу, мовби хоче сказати: «Не сумуйте. Живіть. Пам’ятайте».

Його усмішка - як промінь сонця серед скорботи. Вона нагадує, що кожен Герой, який пішов із життя, залишив нам частинку свого світла. І це світло ніколи не згасне, доки ми пам’ятаємо. Ось його історія.

Дитинство, сповнене мрій

28 січня 2000 року в Запоріжжі народився хлопчик, чия усмішка, здавалося, могла розтопити навіть зимовий холод. Владислав Васиньов - веселий, добрий, життєрадісний. Він ріс у родині, де цінували працю, чесність і любов до рідної землі. Малим Влад мріяв про дороги, залізничні колії, поїзди, що мчать крізь вітер і час. Його завжди захоплював рух - той невидимий пульс життя, який поєднує міста й людей.

Шлях залізничника

П ісля школи Владислав вступив до Національного університету « Запорізька політехніка » , обравши спеціальність, що гармонійно перегукувалася з його дитячими мріями - «Організація перевезень і логістичне управління на залізничному транспорті» .
Він був уважним студентом, завжди готовим допомогти одногрупникам. Його товариші згадують, що навіть у найнапруженіші сесійні дні Влад знаходив слова підтримки для кожного.

Після навчання він почав працювати помічником машиніста тепловоза на комбінаті «Запоріжсталь» . Його робочі дні минали серед гуркоту металу, пари та гулу двигунів, але в його очах завжди світилася доброта.
Владислав мав великі плани - вступити до магістратури, здобути нові знання, будувати майбутнє на своїй землі.

«Це була надзвичайно світла людина. Завжди працював з віддачею, горів справою. Його енергії вистачало на всіх», - згадує колега Андрій Леонов .

Позивний «Веселий»

К оли прийшла велика війна, Владислав не вагаючись став до лав Збройних Сил України . Його покликали не страх чи злість, а глибоке відчуття обов’язку, любов до рідного краю.
У підрозділі його знали під позивним «Веселий» . Бо навіть на передовій, серед вибухів і холоду, він залишався тим самим Владом - усміхненим, щирим, з добрим словом для побратимів.

«Коли поруч був Влад, ставало легше. Він умів підбадьорити, навіть коли, здавалось, надії вже не лишалось», - згадують бойові товариші.

Останній день літа для нього настав раніше

20 липня 2023 року біля населеного пункту Приютне , на Запорізькому напрямку, Владислав героїчно загинув, виконуючи бойове завдання у складі 2-го стрілецького відділення 1-го взводу 2-ї стрілецької роти військової частини А7277 .
Його шукали кілька днів. Лише в ніч з 26 на 27 липня тіло хлопця знайшли під завалами бліндажа, у який влучив ворожий снаряд.

Йому було всього 23 роки .
23 - коли життя тільки починається. Коли мрії ще великі, а серце - відкрите до світу. Але…

Пам’ять, що не згасне

В ладислава Васиньова посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня .
Для колег він назавжди залишиться тим, хто ніколи не приходив на зміну без усмішки. Для університету - студентом, який мав стати магістром, але замість диплому отримав вічну шану.
Для України - Героєм, який став на її захист, не вагаючись.

«Влад був дуже доброю і ввічливою людиною. Він захищав нас і наші сім’ї. Його серце билося за всіх нас», - говорить колега Олександр Руденко .

Він живе у кожному стукотi коліс

К ажуть, Герої не помирають. І це правда. Бо пам´ять про них житиме завжди. Бо кожного разу, коли запорізький потяг рушає в дорогу, його стукіт нагадує ритм серця Влада - хлопця, який любив життя, людей і свою країну.
Його усмішка й досі світить нам з небес, ніби каже: «Все буде Україна». Вічна пам’ять Владиславу Васиньову - сину Запоріжжя, машиністу, студенту, воїну, Герою. Гуляйпільці і Гуляйпільщина вічно пам'ятатимуть про молодого, але мужнього, сміливого і такого світлого Героя Владиславчика.

Запорізькі