«Юра мав дар – навіть серед темряви залишатися світлом» - на Харківщині обірвалося життя захисника з Мелітополя - Запорізькі

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

«Юра мав дар – навіть серед темряви залишатися світлом» - на Харківщині обірвалося життя захисника з Мелітополя

09 листопада 2025 р. 17:53

09 листопада 2025 р. 17:53

Захисник з Мелітополя помер на Харківщині

На Харківщині обірвалося життя 42-річного солдата, водія протитанкового взводу механізованого батальйону Юрія Постолюка — мужнього, щирого і світлого чоловіка, який від початку війни віддав себе служінню Україні.

Про це повідомили на сайті Бориспільської міської ради.

Юрій народився 4 травня 1983 року у селищі Поліське на Київщині. Коли вибухнула Чорнобильська катастрофа, його родина була змушена залишити рідну домівку. Життя привело їх спочатку до Криму, а згодом — до Мелітополя, який став для Юрія справжнім домом. Після школи він закінчив професійно-технічне училище, опанував професії слюсаря й водія-тракториста.

«Наш Юрчик , — з ніжністю згадує сестра. — Він був веселим, добрим, душею компанії. Любив збирати гриби, рибалити, жартувати. А головне — ніколи не проходив повз чужу біду».

У серпні 2022 року родина була змушена покинути рідну домівку та втікати з-під російської окупації, у якій опинилося місто. Спочатку гостинно прийняла Вінниччина, а згодом і Київщина, де й нині проживає родина.

Юрій працював на відновленні мостів, зруйнованих ворогом. Але серце не дозволило залишатися осторонь — у серпні 2024 року він підписав контракт і став на захист України.

Його покликання — бути за кермом, і у війську він служив водієм. Херсонський, Покровський, Харківський напрямки — всюди він виконував бойові завдання, а після поранення повернувся на передову.

«Юра завжди тримав зв’язок із родиною, — розповідають близькі. — І навіть побратимів закликав частіше дзвонити додому. Його добре серце зігрівало всіх — і своїх, і чужих».

28 жовтня 2025 року серце Юрія раптово зупинилося… Не витримало.

«Він був світлою людиною, — згадують племінниці. — Завжди з жартом, завжди з добрим словом. Якщо комусь треба було допомогти — він перший. Любив життя і людей» .

«Хоч ми ніколи не бачилися з ним особисто, — кажуть батьки побратима, — але навіть по телефону відчувалося: це людина з добрим, щирим серцем. Юра мав дар — навіть серед темряви і похмурих днів залишатися світлим промінчиком. Він став для нас сином, подарованим війною».

Командир підрозділу згадує його як побратима, який завжди був поруч: