Ростислав ТЕРПЕЛИВЕЦЬ: незламний воїн-сирота з Франківська

14 січня 2026 р. 09:14

14 січня 2026 р. 09:14

У тяжкі дні, коли українська земля ціною неймовірних жертв тримає оборону, кожна втрата - це біль, який не загоїться ніколи. Сьогодні ми згадуємо і не забудемо солдата Ростислава Терпеливця, який віддав своє життя за нашу свободу, за наше право бути вільними.

Що відомо про оборонця?

Р остислав народився 5 липня 1982 року на Івано-Франківщині. Його дорога була непростою - він виріс сиротою, але ніколи не втрачав віри у власні сили, не ламався перед труднощами. Змалку батьківської турботи не мав, та серце - навчився берегти для інших. Ця внутрішня сила, мабуть, і вивела його одного дня на службу в 102-гу окрему бригаду сил територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського, аби захищати тих, хто не може взяти до рук зброю, захищати Батьківщину, яку вважав рідною понад усе.

27 листопада 2025 року Ростислав загинув на фронті - у бою, ставши на захист наших кордонів і нашого майбутнього. Ця смерть - це не просто цифра у підсумках війни, а розбита доля, скорбота для знайомих, друзів, для тих, хто його знав і поважав, для всієї Франківської громади.

4 грудня у Будинку смутку в Івано-Франківську зібралися ті, хто пам´ятав його, хто шанував. Прості люди, військові побратими, волонтери, представники громади. Сльози, сум, слово «Герой», яке звучало з кожних вуст. Міський голова Руслан Марцінків у своєму зверненні сказав: «Співчуття рідним і близьким! Вічна пам’ять і шана Герою!» Ці слова - не просто формальність, це щира вдячність за життя, віддане Україні, за спокій наших дітей, за шанс бути вільними.

У селі Чукалівка, на Алеї героїв, Ростислава похоронили з чоловічою гідністю і скорботним трепетом. Його тіло спочило серед земляків, у рідній землі - так, як він, можливо, мріяв: щоб пам’ять про нього жила довго, щоб ніхто не забув, яку ціну платить кожен солдат за мир і свободу.

Сьогодні, коли чуємо про нові загибелі, коли знову збираються тривожні звістки, ми маємо пам’ятати: за кожним прізвищем - обірване життя, невиповідана доля, не реалізована мрія. Ростислав не стане старим, не побачить, як ростуть майбутні покоління, не розповість своїм дітям про світле майбутнє. Його втрата - це біль, який ми мусимо берегти як святе, аби ніколи не повторилося.

Пам’ять про Ростислава Терпеливця - це обов’язок. Після війни - зберегти правду про тих, хто віддав найдорожче. І дбати, щоб кожна жертва не була марною.

Вічна пам’ять і Слава Герою Ростиславу Терпеливцю.

Запорізькі