Наставник, якого пам’ятають усе життя: 90 років легенді гирьового спорту Запоріжжя Володимиру Меньшову

29 січня 2026 р. 08:55

29 січня 2026 р. 08:55

90 років «Велетню» гирьового спорту Запоріжжя

Сьогодні, 29 січня 2026-го, виповнюється 90 років з дня народження Заслуженого тренера України з гирьового спорту Меньшова Володимира Федоровича.

Саме ця людина стояла у витоків гирьового спорту Запоріжжя безпосередньо та України в цілому. Організувавши, на базі СК «Мотор Січ» (тодішня назва СК «Стріла» ВО «Моторобудівник»), завдяки Меньшову В.Ф., секцію гирьового спорту, цей атлетичний вид єдиноборства почав своє існування у нашому місті ще з середини 80-х років минулого сторіччя. У 1990 році Запоріжжя та область, на правах повноправного членства, увійшли до знов створеної Федерації гирьового спорту України.

Але сьогодні не про історію гирьового спорту в Україні взагалі та в Запоріжжі зокрема, а про гуру, сенсея, шейха, коуча… а по-нашому вчителя і наставника Володимира Федоровича Меньшова.

Звісно, що будь-який вчитель, тренер, наставник у роботі зі своїми послідовниками та однодумцями використовує великий спектр, як казали раніше, «форм та методів» впливу та мотивації задля прогресу на тренуваннях і під час змагань. А, враховуючи те, що Володимир Федорович завжди мав хист до езотеричних наук і, навіть, у 2015 році успішно закінчив навчання в Академії здоров’я і гармонії академіка Едуарда Гуляєва міста Києва, його методики позитивного сприяння залишалися у пам’яті вихованців. І навіть сьогодні, коли промайнуло чимало років, заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу, майстри спорту України з теплотою та гумором згадують свого наставника, починаючи свою розповідь словами

Треба сказати, що Володимир Федорович у 1957 році закінчив Харківське військове училище штурманів і весь час до 1975 року прослужив у гарнізоні, що за натівською термінологією, часів Холодної війни, носив назву «полігон Тюратам».

А далі розповідь майстра спорту України з гирьового спорту (1993 р.), чемпіона України (1989 р.), триразового переможця Міжнародного турніру ім. Омельченка, чемпіона Спартакіади металургів та гірників України, дворазового чемпіона республіканських змагань ВДФСТ профспілок, дворазового чемпіона Першості Обласної ради СОП «Україна», чемпіона міста (1996 р.). Наразі, - начальника однієї з виробничих дільниць ВО «Мотор Січ» Олександра ЗУБА:

«Розповідаю зі слів колишнього товариша по службі Володимира Федоровича. На той час, це, десь 70-ті роки минулого сторіччя, наш тренер виконував обов’язки заступника начальника фізичної підготовки та спорту гарнізону. Які будівлі для спортсмена є святими, як то кажуть «Храмами спорту»? Це стадіони та спортивні зали. І от, відразу після випуску з військових училищ, десь, певно, серпень місяць, майор Меньшов побачив, що тіло стадіону гарнізону перетинають два молодих лейтенанта, вчорашніх старшокурсників училища, які вважали, що нарешті вони стали офіцерами, на погонах грають у промінцях сонця «зірочки» і у них відсутні будь-які перешкоди. Але вони не просто «перетинали стадіон гарнізону», а ще й курили на ходу і використовували у бесіді «окопну», як казав Меньшов, лексику. Тож наш тренер поквапився припинити цей безлад та блюзнірство над «Храмом спорту та здоров’я».

- Лейтенанти, СТІЙ! Раз-два! Заступник начальника фізичної підготовки та спорту гарнізону майор Меньшов. Ваші посвідчення офіцерів? Так… Хто дозволяв курити на стадіоні та лаятися у цьому «Храмі спорту»?

- То й що?, - поспиталися молоді офіцери, певно не усвідомлюючи з ким мають справу.

- А от що: ваші посвідчення я вилучаю до прибуття до мене вашого безпосереднього начальника. Це, - по-перше. По-друге, Статути Збройних сил забороняють військовослужбовцям куріння по ходу руху. По-третє, лайка у громадському місті підпадає під адміністративне порушення згідно КАПП та вимагає покарання. По-четверте, на перший випадок оголошую вам по дві доби арешту з перебуванням на офіцерській гауптвахті.

- Згадують, що після «відсидки» ці два молодих офіцери стали шанувальниками гирьового спорту та активними пропагандистами здорового образу життя. Ось так, коли треба було реагувати миттєво, діяв гвардії майор Володимир Меньшов».

Не завадить пригадати, що у 1973 році герой наших спогадів закінчив Військовий факультет фізичної культури і спорту при Державному інституті ім. П.Ф. Лесгафта за спеціалізацією «Фізична підготовка і спорт», заочно. Але заочне навчання зовсім не відкидає практичні навички у мотивації та спортивній психології.

А тому ми слухаємо майстра спорту України з гирьового спорту (2005 р.), триразову чемпіонку Світу (2015, 2016, 2017 р.р.), дворазову чемпіонку Європи (2015, 2016 р.р.), володаря Кубка Європи (2006 р.), володаря Кубка Цільє (Словенія) (2015 р.), семиразову чемпіонку України, чемпіонку Польщі (2016 р.), Португалії (2016 р.), Ізраїлю (2017 р.), триразового володаря Кубку України (2014, 2015, 2016 р.р.), спортивний псевдонім Miss Cher, наразі, мешканка міста Шарм-ель-Шейху (АРЄ) Вікторія ЧЕРЕПАХУ:

«Влітку 2006 року тривала підготовка до Кубку Європи у Латвії м. Вентспілс. Для мене цей час, з початку року, був дуже важким і фізично, і морально. Рахуйте самі: з 06.00 до 10.30 я торгую на ринку Анголенка, з 11.00 до 15.00 я на заняттях у Класичному Приватному Університеті, потім з 16.00 до 17.30 тренування у СК «Мотор Січ», далі з 19.00 і до закриття працювала у барі Малокатеринівки, інколи виходило до 02.00 наступної доби. Тому все літо я приходила на тренування елементарно виспатися. Я сідала на гімнастичну лаву, знімала взуття, ставила ноги додолу і чудово засинала.

Залишалося кілька тижнів до від'їзду, мене всі журили, що треба не так тренуватися, на що я відповідала «угу». Настав день «ікс». Підходить до мене Володимир Федорович, бере під лікоть, відводить вбік від усіх і питає: «Ти хто за китайським гороскопом, Кобилка?» «Ні, - відповідаю, - я Дракон, як мати». «Ну, дивись: якщо була б Кобилкою, я б тобі віжками допоміг перемогти, а так як ти Дракон, то вся надія на себе і захист сил небесних».

Я вийшла на поміст, а поряд мамина колишня суперниця з Росії Ірина Пянко. Я настільки увійшла в азарт від суперництва, що вирвала гирю правою рукою 209 разів, потім перекинула на ліву і допрацювала весь регламент часу. У підсумку — кращий результат! Для суперників це було незрозумілим, вони казали, що я, буцімто, двічі перекинула снаряд. Зупинили змагання, переглядаючи Video Assistant Referee та намагаючись знайти мою помилку. Після підійшов Володимир Федорович і, тепло посміхаючись, каже: «Ти, як та монгольська кобилка: на вигляд доходяга, ледве рухаєшся, а як даси наганяй, так біжиш, що не зупинити». Так я вперше стала володаркою Кубку Європи після «віжків» від Володимира Федоровича».

Однією з прерогатив тренера є відбір до складу команди, яка готується до того чи іншого турніру. Тут враховується все: фізичний стан спортсмена на час змагань, його спроможність чітко та безапеляційно виконати будь-яку вимогу тренера, здатність до імпровізації на помості, коли тренер тільки невербально й може керувати твоїм виступом, так як його слова тануть у гулі атлетичного залу. Але ж ми пам’ятаємо, що Володимир Федорович був і залишається самобутнім прихильником езотеричних практик людства, а тому й відбір до команди часто базувався на співпадіннях ментальних якостей членів команди, закладених у прізвищах відібраних спортсменів, які несуть у собі родові звички та традиції…

Тож, наступна розповідь від майстра спорту СРСР з гирьового спорту (1991 р., до речі, другого по рахунку у місті Запоріжжі), майстра спорту України з гирьового спорту (1996 р.), шестиразового «срібного» призера чемпіонату Світу у категорії «masters» (ветерани), дев'ятнадцятиразового призера

Міжнародного турніру ім. Омельченка, рекордсмена СРСР у поштовху (1991 р.), дворазового «бронзового» призера чемпіонату України у категорії «elite», тринадцятиразового чемпіона України у категорії «masters» (ветерани). Наразі — пенсіонера, мешканця міста Запоріжжя Ігоря СОКОЛОВА:

«Давно це було... На початку одних змагань, на відкритті, під час відрекомендування учасників, зачитували їх прізвища. Надійшла черга до нашої команди... І почалося: «Коваль, Ковальчук, Коваленко, Ковальов» — вже веселощі у залі і, «на закуску», — «Малиш, Мишів, і їх тренер Меньшов»… Суперники реготали від прізвищ, як «на зразок» підібраних спортсменів команди. Але від цього зайнялися ми! І як результат — перше командне місце, і наш Меньшов враз став «Велетнем»!

Через деякий час, вже на інші змагання, наша команда відправилась у такому складі: Козелков Валентин, Пташник Микола, Соколов Ігор, Соловйов Володимир, Соловйов Леонід, Черепаха Вікторія, Черепаха Любов. Хтось з наших візаві, хто не був на попередніх змаганнях, спробував засміятися, але їх відразу «пригасили» свої ж колеги по командам-суперницям: «Тихо! Не будіть Велетня!»

Для зрозуміння наступної оповіді-згадки слід ще раз підкреслити: Володимир Федорович весь час дотримується суворих, просто-таки «спартанських» принципів стосовно здорового образу життя: алкоголь не вживає навіть на свята, до цигарок не торкався всі 90 років свого буття. Але, як-то кажуть англійці, «що ж то за традиції, якщо їх не порушувати, інколи?»

І ми, нарешті, можемо почути Заслуженого майстра спорту України з гирьового спорту (2008 р., до речі першого «заслуженого майстра спорту з гирьового спорту» серед жінок в Україні), шістнадцятиразову чемпіонку Світу, чотириразову абсолютну рекордсменку Світу, дванадцятиразову чемпіонку Європи, володаря Кубку Європи, двадцяти триразову чемпіонку України, двадцяти дворазову рекордсменку України, триразову чемпіонку Польщі, дворазову чемпіонку Італії і Німеччини, чемпіонку Греції, Ізраїлю, Португалії, США, Узбекистану, Франції, дев’ятнадцятиразового володаря Кубка України, володаря Кубків Польщі та Ломбардії, рекордсменки Книги рекордів Гіннесса (2014 р.), Почесного громадянина міста Запоріжжя, спортивний псевдонім Lady Che.

Наразі послухаєм — тренера у БК «Беркут» міста Запоріжжя Любов ЧЕРЕПАХУ:

«Було це 2005 року — знаковому для нашої родини: мої діти, син та донька, виконали нормативи Майстрів спорту України з гирьового спорту. Син став чемпіоном України серед юніорів, а донька ще й стала «срібним» призером Чемпіонату Світу серед жінок у віці юніорки».

Це був третій Чемпіонат Світу, в якому приймали участь жінки. У той час на жіночих помостах і п’єдесталах панували виключно росіянки, а тому і наш приїзд із донькою сприймався ними як нова «провінціальна свіжина» для «хижаків гирьового спорту». Але… вже на шостій хвилині перебування на помостах наші суперниці почали нервувати та припускатися дрібних помилок, а з восьмої хвилини виступу у «міцних» рядах наших суперниць сталася паніка, так як вони елементарно не встигали за «неквапливими черепахами» з України.

Ну, а вже з дев’ятої хвилини до останньої секунди нашого перебування на помості у суперниць позапланово й позачергово проявлялися хаос у діях, метушня в очах та повна зневіра у реальність того, що це відбувається саме з ними. Суддівська команда «stop!» зупинила цю трагікомедію на помостах і, як підсумок: я вперше стаю чемпіонкою світу, а донька, у віці юніорки, отримує «срібло» Чемпіонату світу із позначкою «+22». По завершенні змагань одна з місцевих газет навіть припустила, що ми з донькою «сестри з України».

Хлопчина Віктор, що навчався у Обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник», посів третє місце серед юніорів. Радощам Володимира Федоровича не було меж! Ще б пак, наша команда із трьох осіб від спортивного клубу «Мотор Січ» везе додому комплект медалей — «золото», «срібло» та «бронзу» чого? ЧЕМПІОНАТУ СВІТУ!! Це була подія!

І ось ми, всі достатньо дорослі люди, вирішили відзначити нашу перемогу, купивши пива та в’яленої риби. (Чого гріха таїти, всі спортсмени після завершення змагань намагаються релаксувати після важкої і кропіткої підготовки та самого виступу). Сіли ми в готелі, у номері Володимира Федоровича, куди він нас люб’язно запросив, підбили підсумки наших виступів, після почали пити пиво та потрошити рибину.

Володимир Федорович від початку до закінчення «підбиття підсумків» просидів із однією склянкою «бурштинового напою», часто кривлячись, коли робив глоток, і в основному «налягав» на рибу. Коли ми помітили, що тренер, який перебував у кріслі, вже трохи «втомився» від пива, подій сьогоднішнього дня та наших емоцій від нагородження, ми з донькою та Віктором швиденько прибралися, «подякували цьому дому» та й пішли по своїх номерах.

Вся четвірка зустрілася наступного дня біля свого вагону, зайшла до купе і спогади знову накрили нас як «цунамі». Їдемо ми в купе, згадуємо моменти змагань, сміємося з того, що нас із донькою не розібравшись прийняли за сестер. І раптом наш тренер, який до цього мовчав, каже: «Ось я все пам’ятаю, але як прокинувшись у кріслі, у мене в руках хвіст від риби виявився — не пам’ятаю». І тут пішли жарти та примовки. Сміялися ми майже всю дорогу, згадуючи, як тренера пивом напоїли.

Для повної картини, що висвітлює спортивний шлях нашого запорізького «Велетня гирьового спорту», залишається додати, що він, як тренер, підготував шістьох Майстрів спорту СРСР, двадцять чотири Майстри спорту України, трьох Майстрів спорту України міжнародного класу та одного Заслуженого майстра спорту України.

Визнаючи талант, мудрість та безмежну жагу до життя і долю, присвячену військово-прикладному виду спорту, навіть роз’єднані на сьогодні три організації, що опікуються розвитком гирьового спорту в Україні — Асоціація гирьового спорту України, Союз гирьового спорту України та Федерація гирьового спорту України — надіслали ювіляру свої вітальні адреси із побажанням міцності духу, філософського погляду на життя та подальших здобутків у духовному зростанні.

І наостанок, Розпорядженням Запорізького міського голови №89 к/тр від 23.01.2026 «Про нагородження В. Меньшова», Володимир Федорович Меньшов нагороджений відзнакою Запорізького міськвиконкому «Орден Пошани».

Прес-служба Запорізького обласного осередку Асоціації гирьового спорту України. Більшість із виставлених світлин надана Майстром спорту міжнародного класу України Гуньком Данилом

Раніше ми повідомляли про те, що збірна України з гирьового спорту посіла перше командне місце .

Запорізькі