"Найстрашніше - не довезти": як відбувається евакуація з прифронтових громад на Запоріжжі (фото, відео)

18 лютого 2026 р. 21:27

18 лютого 2026 р. 21:27

У прифронтових громадах Запорізької області Віталій Романча проводить евакуації під дронами та артилерією

Віталій Романча служить у Василівському райуправлінні поліції ГУНП у Запорізькій області. Його робота – допомагати людям виїхати з прифронтових населених пунктів, які щодня потрапляють під ворожий вогонь. Про це повідомили в Департаменті комунікації Національної поліції України.

« Кожен виїзд - це виклик для нас, і для тих, кого ми евакуювали », – розповідає запорізький правоохоронець.

Чоловік добре знає всі дороги, повороти та кожну вулицю в Кам'янському, Плавнях, Степногірську й Приморську. Завдяки цьому він неодноразово врятував людей під час евакуацій.

Колись ці села та селища були мирними й людними, лунали дитячі голоси, панувало звичайне життя. Тепер тут проходить сіра зона, а деінде – лінія фронту.

« Раніше було зовсім інше життя - без масових евакуацій, ворожих артобстрілів, КАБів та дронів. Таким пам'ятаю його досі », – згадує поліцейський.

Віталій почав працювати у Василівському РУП, коли Степногірськ та Приморське ще не були окуповані. Зазначається, що правоохоронці несли службу в умовах, коли війна вже була поруч. Вони документували воєнні злочини російських військових, евакуювали поранених і загиблих, розкривали правопорушення безпосередньо біля лінії фронту.

« Найбільше ускладнювали роботу щоденні обстріли та відсутність комунікації з громадянами. Це був новий виклик і ритм роботи поліції », – ділиться він.

Окрім Приморська та Степногірська, чоловік працював у селищах Плавні та Кам'янське. Саме там проходила лінія розмежування між українськими військовими та російськими окупантами.

Через постійні обстріли та активні бойові дії це була зона максимальної небезпеки. Попри це, у цих населених пунктах все ще залишалася невелика кількість місцевих жителів.

« Кожна поїздка була смертельно небезпечною як для нас, так і для людей, яких ми вивозили. Ми неодноразово виїжджали туди для евакуації місцевих поранених, а також тіл загиблих, адже родичі фізично не могли туди дістатися через близькість до фронту », – розповідає Віталій Романча.

Щоб бути менш помітними для ворога та дронів, зазвичай такі евакуації відбувалися вночі. Поліцейський досі не може забути селище Плавні, коли воно палало у вогні від російських обстрілів. По обидва боки дороги горіли будинки, а деякі ще довго тліли.

« Плавні-Кам'янське тривалий час були форпостом оборони. Фронт там стояв стабільно, наші військові стримували ворога. Хоча Степногірськ і Приморське постійно обстрілювали, прорвати оборону ворог не міг », – згадує запорізький поліцейський.

Він підкреслює, що надзвичайно важливою була взаємодія поліції та військових. Комунікація була постійною і ефективною. Завдяки цьому вдалося врятувати багато життів.

Крім того, військові допомагали не лише з евакуацією, а й з продуктами, зарядкою телефонів та ліхтарів. У підвалах дев'ятиповерхівок Степногірська облаштовували невеликі пункти незламності, де люди могли поїсти, відпочити й перечекати обстріли.

Зазначається, що ворог модернізував своє озброєння. З'явилася велика кількість дронів, які не лише атакують, а й коригують артилерійський, мінометний і танковий вогонь. Для окупантів немає різниці – поліція, цивільні чи військові. Вони вражають будь-яку ціль, яку бачать.

« Зараз дрони часто працюють у парі – один б'є, інший - коригує. Тому евакуація - це максимально складне і небезпечне завдання. А для цивільних, які вирішили самостійно евакуюватися - це справжній квест.

Для мене найстрашніше - це не довезти людину. В такі моменти ти береш на себе відповідальність за чуже життя », – ділиться пережитими емоціями герой.

Найбільше чіпає за душу – евакуація дітей. Вони бояться їхати, виходити з дому, тож не раз доводилося їх вмовляти і переконувати поїхати у безпечне місце.

« Кожна така поїздка - це не просто приїхати і забрати людину. Зазвичай, підготовка до евакуації це цілий алгоритм дій: від ретельного планування і погодження з військовими маршруту, обрання транспорту, яким туди можна доїхати, до знищення дронів-ждунів на оптоволокні. Для цього ми використовуємо ножиці, щоб перерізати волокно і не дати дрону злетіти », – говорить Віталій Romanча.

Поліцейський розповідає, що РЕБ допомагає лише зі звичайними дронами, а от на оптоволокно ніяк не діє. Тому майже всі евакуації на маршруті проходилися пішки.

« Під час останньої евакуації, аби знищити дрони, довелося півтори години йти пішки та перерізати оптоволокно. І вже назад, на страх і ризик, з евакуйованими ми їхали дуже швидко, з думкою, щоб нові «дрони-ждуни» не прилетіли знову. Максимум на ці всі дії хвилин двадцять », – пояснює він.

Віталій розповідає, що разом із колегами ретельно готується до кожного виїзду. Утім, ніхто не знає і не може передбачити, чим закінчиться будь-яка поїздка. Війна вносить свої корективи щодня. Для поліцейських – це реалії та особливості роботи на прифронтових територіях.

Перед евакуацією важливо підготувати людей морально і пояснити, що кількість речей і тварин обмежена. Часто доводиться вмовляти місцевих по кілька днів. Хоча місцеві жителі розуміють, що окрім поліції у цих селах їм допомогти мало хто зможе. Можливо, волонтери, але й вони не завжди готові їхати в таку небезпеку.

« Люди всі різні, відчувають, що більше не повернуться у рідні домівки. Кожен із них хоче забрати більше речей, які фізично не помістяться до евакуаційної машини. І тут назустріч йдуть військові і вже групою ми вивозимо речі, людей та домашніх тварин », – зазначає Віталій.

Досить часто місцеві після евакуації повертаються назад, навіть у зруйновані будинки. Кажуть, для них дім – це місце сили. Проте такі рішення закінчуються трагедією. Він пригадує випадок, коли чоловіка, який повернувся, російська артилерія вбила просто на порозі власного будинку. І, на жаль, таких прикладів чимало.

« Через обстріли, дрони, КАБи жити у Приморську та Степногірську просто неможливо. Ворог безжально щодня обстрілює ці населені пункти. Ті, хто залишився, живуть у постійному стресі. Особисто у мене з'явилася фобія - я не можу дивитися на птахів у небі. Для мене кожен силует - це потенційний дрон », – ділиться поліцейський.

Після кожної ризикованої ситуації іноді виникають думки змінити роботу, але вони швидко минають. Віталій зізнається, година-дві і це все забувається. Картинка змінюється, і розумієш, що робиш все правильно, і ти на своєму місці.

Емоційний ресурс на чергову поїздку запорізький поліцейський бере в родині. У коротких розмовах, поїздці з дитиною на тренування, грі в футбол та звичайних буденних речах. Рідні його завжди підтримують, хоча дуже за нього хвилюються.

У своїй роботі Віталій бачить і позитивні моменти. Каже, пам'ятає кожного пасажира свого евакуаційного автомобіля, врятовані родини, дітей, вдячних бабусь і дідусів.

« Коли в місті зустрічаєш людей, яких евакуював, вони вітаються, дякують, впізнають тебе навіть у цивільному одязі, і це, звичайно, приємно. В такі моменти розумієш, що все недарма », – підсумовує він.

Попри втому і постійну небезпеку, Віталій Романча щоразу повертається на маршрут. Бо знає, що на нього чекають. І поки є шанс врятувати хоча б ще одне життя – він знову поїде і буде ризикувати.

Раніше ми писали, як під час евакуації з Різдвянки волонтери врятували пса і знайшли йому родину.

Запорізькі