Воює не лише за абстрактні рубежі на карті, а за дім, пам’ять і майбутнє

10 березня 2026 р. 11:06

10 березня 2026 р. 11:06

Війна по-різному знаходить людей. Для когось вона стає різким зламом звичного життя, для когось - викликом, а для когось лише підтвердженням давно зробленого вибору. Є ті, хто прийшов до війська з цивільного життя, і є ті, для кого форма - не тимчасовий обов’язок, а спосіб мислення.

О лександр із позивним « Глухар» - саме з таких. Його шлях у війську не почався у 2022-му і не обмежується одним підрозділом. Це історія про послідовність, відповідальність і внутрішню готовність стояти там, де найважче. Родом із Пологівського району Запорізької області - землі, яка сьогодні перебуває під окупацією, - він воює не лише за абстрактні рубежі на карті, а за дім, пам’ять і майбутнє.

Сьогодні Олександр - головний сержант одного з підрозділів 102-ї окремої бригади територіальної оборони . Для нього армія - не епізод біографії, а свідомо обраний шлях служіння.

Шлях воїна

С вою військову службу Олександр розпочав ще у 2009 році . А вже 25 лютого 2022-го , не вагаючись ані хвилини, знову став до строю, коли країна потребувала захисту.

У 2024 році він був відряджений до одного з підрозділів 102-ї бригади ТрО - і, як зізнається сам, майже одразу зрозумів: це його місце.

- Тут злагоджений колектив, грамотне командування і нормальне людське ставлення , - говорить «Глухар». - Тому й вирішив перевестися через «Армія+». Уже в березні 2025 року офіційно був у списках бригади .

Інженер на передовій

З а освітою Олександр - інженер з інформаційних технологій , випускник Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова. У підрозділі він відповідає за:

Його служба - це постійний рух, напруга й відповідальність.

- Був період, коли за місяць я пройшов майже тисячу кілометрів уздовж лінії бойового зіткнення , - згадує боєць. - Ходили вночі й зранку, відпочивали лише під час перевірки засобів РЕБ. На деяких позиціях жив по кілька днів: знайомився з людьми, проводив заняття, вчив - і вчився сам .

Вихід, який запам’ятався

О дин із бойових виходів врізався в пам’ять надовго.

- Їхали під ранок. У небі постійно висіли дрони - не зрозуміло, наші чи ворожі. Раптом вибух, машина підривається, різкий отруйний запах… Виявилось, що це «лєпєстки», а передні колеса були пошкоджені .

Усім тоді пощастило - без загиблих і важких поранень. Командир роти ухвалив рішення повертатися на вихідну позицію.

- Розвернулися - і секунд за двадцять нас догнав FPV. Удар прийшовся в передню частину машини, вона взяла на себе всі осколки. Далі їхати вже не могли. Виходили марш-кидком у безпечне місце та чекали евакуацію .

У той період «Глухарю» довелося пережити і артилерійську дуель , і постійний тиск ворожих FPV, і той важкий психологічний стан, коли над тобою пролітає « Вампір» .

Він розповідає про це спокійно - як про роботу, яку просто потрібно виконувати.

Мотивація, сильніша за страх

- Для чоловіка, який живе у вільній і незалежній Україні, захищати свою домівку - це обов’язок , - говорить Олександр. - А коли твій рідний край окупований, як у мене, мотивації стає ще більше. Бо через захист своїх сімей ми захищаємо всю Україну .

Запорізькі