Між операційним столом та обстрілами: як лікарка стала ангелом-охоронцем для бійців Гуляйполя

17 березня 2026 р. 11:28

17 березня 2026 р. 11:28

Наше спілкування з Тетяною відбулося під час її чергового чергування у підземному стабілізаційному пункті. У мене завмирало серце від того, що вона перебуває так близько до мого рідного Гуляйполя, яке я не бачила рівно чотири роки. Рівно 6 березня ми покинули місто зі сльозами та болем, бо туди насувалася війна! Сьогодні ж Тетяна — одна з тих, хто тримає цей край, працюючи там, де час вимірюється не годинами, а кількістю врятованих життів.

Шлях від дитячої медицини до фронту

Тетяна Пугач народилася у квітні 1996 року в Білій Церкві. Вона здобула фах дитячого анестезіолога і працювала в київських лікарнях, рятуючи найменших пацієнтів. Проте війна для її родини стала особистою трагедією ще у 2019 році, коли на Донеччині загинув її старший брат Сергій.

Коли у березні 2022 року їй зателефонували з військкомату, вона погодилася миттєво. Попри хвилювання батьків, для яких вона залишилася єдиною дитиною, Тетяна знала: її досвід критично необхідний на передовій.

Робота на межі можливого

Сьогодні Тетяна працює у складі 5-ї окремої штурмової Київської бригади, яка тримає гуляйпільські степи. Вона першою зустрічає бійців, евакуйованих безпосередньо з поля бою під вогнем дронів. Її робота вимагає залізної витримки та повної емоційної відстороненості в момент надання допомоги.

«Я не лякаюся ампутацій. В той момент емоції відключаються. Боляче від іншого — коли пораненого не довезли, а мали довезти! Кожен наш поранений чи загиблий — це наша втрата».

Наразі більшість травм спричинена влучаннями FPV-дронів. Коли земля здригається від чергового прильоту, Тетяна продовжує стабілізувати тиск і дихання воїнів, бо вона — остання перепона між ними та вічністю.

«Не можна домовлятися з левом»

Тетяна переконана, що ворог не зупиниться сам по собі: «Так просто москалі не відступлять. Москалі цією війною дійсно показали, хто вони насправді». Вона часто цитує Вінстона Черчилля: «Не можна домовлятися з левом, коли твоя голова у його пащі!». Саме це розуміння змушує її щодня повертатися до операційного столу, адже кожен врятований боєць — це спільна перемога над смертю.

Відпочинок та віра у майбутнє

«Звісно, по-іншому хотілося б проводити свої молоді роки», — зізнається Тетяна. Проте порятунок вона знаходить у спілкуванні з батьками, друзями та музиці — лікарка вміє грати на фортепіано. За чотири роки війни вона мала лише чотири відпустки, під час яких встигла побачити Карпати та океан на Тенерифе.

Своє майбутнє Тетяна бачить тільки в Україні. Вона нещодавно відкрила для себе, що легендарний Махно родом із Гуляйполя, і мріє після війни обов'язково відвідати історичні місця цього краю вже як туристка.

«Ми будемо тут стільки, скільки потрібно», — каже вона, готуючи обладнання до наступної зміни.

Запорізькі