"Крізь ці портрети ми бачимо життя": у Запоріжжі відкрили виставку на честь загиблих і зниклих Героїв (фото)

31 березня 2026 р. 20:49

31 березня 2026 р. 20:49

Артпроєкт «НАШІ» художниці Оксани Шабас об’єднав 123 історії військових — від полеглих до тих, хто повернувся з фронту

До 24 квітня у Палаці культури металургів можна відвідати виставку артпроєкту «Наші», присвячену запоріжцю Артему Тимченку, який загинув 17 квітня 2022 року біля Авдіївки. Про це пише видання «Трудова слава. Новини Оріхова».

Артпроєкт художниці з Костянтинівки Оксани Шабас «НАШІ» — це виставка-пам’ять і виставка-подяка українським воїнам.

В експозиції на стендах - 123 портрети захисників, які: загинули на фронті, повернулися до цивільного життя або  мають статус «зниклі безвісти». 14 з них — запоріжці, у тому числі 7 студентів та випускників Національного університету «Запорізька політехніка», які, на жаль, повернулися на щиті.

Захід, на якому були присутні родини загиблих, ветерани війни, декани, викладачі і студенти «Національної політехніки», розпочався з хвилини мовчання в пам’ять загиблих захисників.

Авторка артпроєкту «НАШІ» Оксана Шабас розповіла, як починався проєкт, про Артема Тимченка, якому він присвячений, і про запоріжців, чиї портрети намалювала.

Запоріжжя стало першим містом, в яке приїхала виставка пам’яті і вшанування захисників. День її відкриття - 28 березня — пам’ятний для Оксани.

« Кожна дата або якась подія має символізм в цьому проєкті. Сьогодні день народження Вадима Кокуріна, який повернувся «на щиті ».

28 березня 12 років тому я вперше побачила триколор, в Донецьку. 28 березня почалося пекло мого життя », - розповіла Оксана Шабас.

Оксана виїхала в Полтаву, каже, що в цій клятій авійні втратила все, що можна було втратити.

З Артемом Тимченком, якому присвятила артпроєкт «НАШІ», Оксана, за її словами, познайомилася, коли з волонтерською місією разом з дівчатами вперше приїхала зі своєї Костянтинівки у 25-ту окрему повітрянодесантну Січеславську бригаду. Бригада дислокувалася поруч, в Костянтинівському районі.

« У 2016 році Артем вперше побачив портрети трьох загиблих захисників ДАПу, які я намалювала як данину пам’яті героїв. Я ще тоді не знала, в якому стилі малюю, була в пошуках і не позиціонувала себе як митця.

Він тоді сказав: «Вам потрібен час, щоб вибудувати своє мистецтво, вам потрібно продовжувати малювати героїв. Усіх — на щиті, зі щитом. Бо саме так ви покажете всю Україну ».

А у 2017 році сказав: « Оксано, ви колись покажете всій Україні справжній Донбас, ви згуртуєте всіх героїв », - розповідає авторка проєкту.

Артем Тимченко народився 11 лютого 1985 року. Навчався в Запорізькій спеціалізованій школі №72, яку закінчив з високими балами. Після школи Артем вступив до ЗДТУ (зараз — Національний університет «Запорізька політехніка»), де закінчив інженерно-фізичний факультет за спеціальністю «Металургія». Пізніше він займався будівельними роботами.

У 2014 році, коли на Донбасі розпочалися бойові дії, Артем Тимченко хотів стати на захист країни, але за станом здоров’я його не взяли. Хлопець виявився настирливим. У 2015 році Артем пройшов військовий вишкіл і потрапив до 25–ї бригади ДШВ. Обіймав посаду заступника командира бойової машини. Мав позивний «Тім».

« ...У середині квітня 2022 року Волновасі під час виконання бойового завдання Артем з побратимами потрапили в часткове оточення. Частина воїнів зуміли вийти, а ось Тім з побратимами залишились: у них були проблеми зі зв’язком. На щастя, Артем вивів хлопців з оточення. За цю бойову операцію 13 квітня 2022 року був нагороджений орденом «За мужність» 3–го ступеня. 17 квітня Артем Тимченко загинув при виконанні бойового завдання біля Авдіївки ».

Героя поховали з усіма військовими почестями в Запоріжжі, на Кушугумському цвинтарі.

За словами Оксани Шабас, Артем мріяв приїхати до неї у Полтаву на виставку портретів героїв і мріяв, що вона намалює його портрет. Свій портрет авторства Оксани він вже не побачив.

« На жаль, не можу намалювати портрети всіх героїв — їх більше ніж достатньо, більше ніж багато. Але що можу, я роблю. Я хочу це робити. Я не професійний митець, ніколи цьому не вчилася.

Завжди кажу родинам героїв: «Я не малюю героя таким, яким ви його бачите. Я малюю обличчя війни, малюю військових крізь фронт ». Вони можуть бути не схожими на світлину — більш дорослими, більш розгубленими.

Але всі, хто приходять на виставку, кажуть мені: «Ми не бачимо смерті. Крізь ці портрети ми бачимо життя. У вас у всіх світлинах акцент іде на очі». І це правда, бо крізь очі я хочу продовжувати їх життя. Доки живе любов, доки живе пам’ять — це та формула, яка дорівнює вічності.

Портрет Артема  намалювала на його земний день народження — 11 лютого 2023 року. Я думала, що  з ним так попрощаюсь Але це був початок — нового Всесвіту героїв у моєму особистому просторі. І я повернулася до військової тематики, до віршів. Перша книга арт-проєкту починається з вірша «Ти», який я присвятила Артему Тимченку», - розповіла пані Оксана.

На заході були присутні батько Артема Юрій і брат Денис, який також став на захист країни — як він сказав, « бо було з кого брати приклад ». Оксана вручила портрет Артема його батьку.

З організацією виставки у Запоріжжі Оксані Шабас допоміг офіцер 30 корпусу морської піхоти, голова ГО «Разом UA» Ігор Ілюшкін, за що йому авторка арт-проєкту «НАШІ» дуже вдячна.

За словами Ігоря, на виставці є 6 світлин його розвідників. У 2023-2024 роках Ігор очолював розвідроту 38 бригади морської піхоти. Рота брала участь у контрнаступі на Херсонщині, у форсуванні Дніпра.

« Ми перестали існувати як рота, багато хлопців загинуло. І майже 100% були «трьохсотими ».

Тут присутні члени родин Дмитра Семки і Олександра Швеця. Наша розвідрота тоді тільки формувалася, через деякий час я її очолив, після переводу з 501 полку морської піхоти. 90% хлопців ніколи не воювали! Я розумів, що нас чекає...

Треба було формувати кістяк роти. І саме ці два хлопці — Дмитро і Саня — були тими, на кого можна було покластися. Дмитро перебував у Польщі, повернувся в Україну, щоб воювати.

Майстер спорту по боротьбі, він хотів йти в штурмовий підрозділ. Я «вихватив» його до себе, пообіцявши, що не буде скучно і в нас. На жаль, він загинув...

Подивіться на ці портрети — яка сила в цих обличчях. Цвіт нації — стали на захист, віддали себе...

Ми розуміємо, що повернулися завдяки їм. Вони прийняли наші кулі, наші уламки, давши нам змогу жити далі. Все, що ми можемо для них зробити — це не забути. Забудемо їх — воюватимуть діти, які зараз малі. Не забудемо — вони виростуть зовсім іншими людьми », - зазначив Ігор Ілюшкін.

Оксана Шабас подякувала Ігорю за допомогу і вручила портрет, який намалювала.

Мисткиня розповіла про запоріжців, чиї портрети можна побачити в експозиції. Це, зокрема, бійці 6 стрілецького батальону, які загинули в бою з росіянами в селі Роздольне на Донеччині в ніч на 1 квітня 2022-го.

Перший бій — і майже вся друга рота загинула: ворог вбив 68 військових, 12 отримали поранення, а ще двоє потрапили в полон.

« Станіслав Гринь і Сергій Соніч. Вони закрили соброю прорив російської колони в напрямку Запоріжжя. Якби не їхня жертовність, ніхто не знає, що було б зараз у Запоріжжі », - підкреслила пані Оксана.

Вона розповіла також історії Семена Ігнатьїва, який безвісти зник на Запорізькому напрямку 11 квітня 2025 року, Івана Стешенка, який потрапив 17 квітня 2022 року під Гуляйполем в полон, жахіття якого тривали для військового 14 місяців.

А ще — історію кохання запорізької тележурналістки Луїзи Шубіної, яка стала першою жінкою в проєкті,  і поліцейського  Романа Зеленського. Вони познайомилися у Запоріжжі, спецпризначенець воював на Запорізькому напрямку у складі бригади «Хижак».

Роман зробив Луїзі пропозицію руки і серця, вони збиралися одружитися. Але, на жаль, Роман отримав тяжке поранення на Сумському напрямку, лікарі не змогли врятувати йому життя.

Дівчина вирішила долучитися до бригади «Хижак»,  де воював коханий, пройшла навчання, але отриманий після закінчення сертифікат Роман вже не побачив. Зараз поліцейська Луїза Шубіна на псевдо «Зеля» (це був псевдо коханого Ромашки) перебуває разом з побратимами у Краматорську.

До цього важливого арт-проєкту долучився Національний університет «Запорізька політехніка» - директорка музею історії технічного прогресу цього вишу Наталія Деркач звернулася до Оксани Шабас з проханням про написання портретів випускників університету, які загинули у російсько-українській війні.

Наталія Володимирівна подякувала авторці арт-проєкту «НАШІ» за підтримку її пропозиції.

На виставці представлено 7 героїв з «Запорізької політехніки». Це студенти і випускники:

Олег Шемчук — випускник факультету соціальних наук, спеціальність «Журналістика». Був кулеметником другого стрілецького взводу першого стрілецького батальйону частини Н0536

Олег Ганжин — студент факультету будівництва архітектури та дизайну, спеціальність «Дизайн». Рядовий з позивним «Художник». Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно ???? Вячеслав Тончев — випускник електротехнічного факультету. Служив у лавах другого піхотного взводу другої піхотної роти 462 окремого піхотного батальйону військової частини А 4967, позивний «Омега»

Зінур Амєтка — студент факультету управління фізичною культурою і спортом, спеціальність «Фізична культура і спорт». Був навідником 12-ї бригади «Азов» НГУ, позивний «Рей», нагороджений медаллю «Учасник бойових дій» (посмертно)

Євген Чертков — випускник факультету інформаційної безпеки та електронних комунікацій, спеціальність «Радіоелектронні апарати та засоби». Став добровольцем у складі 215 окремого батальйону 125 окремої бригади територіальної оборони, начальник командного пункту з позивним «Пекло»

Анатолій Немчин — випускник інженерно-фізичного факультету, спеціальність «Прикладне матеріалознавство». Солдат роти протидиверсійної боротьби 110 окремої бригади територіальної оборони. Навідник 3 мінометного відліку мінометної батареї. Нагороджений орденом «За мужність» (посмертно)

Дмитро Луценко — випускник радіоприладобудівного факультету, спеціальність «Програмне забезпечення автоматизованих систем». Воював на Запорізькому та згодом на Харківському напрямках, позивний «Луценко». Нагороджений нагрудним знаком «Знак пошани».

Про кожного з них можна прочитати в Книзі пам’яті університету, в якій, на жаль, з’являються все нові й нові нові сторінки.

«У 2016 році на фасаді кафедри військової підготовки ми відкривали меморіальну дошку Івану Гутнік-Залужному, який загинув в 2014 році. І тоді було відчуття, що, на жаль, це тільки початок, що це не завершення війни.

Подивіться на ці молоді усміхнені обличчя... Ми маємо згадувати і вшановувати тих, хто вже не з нами, вони мають бути в наших думках і спогадах.

Викладачі, які вчили студентів, сьогодні згадують їх і пишуть Книгу пам’яті, ми заснували її кілька років тому.

Щира вдячність тим, хто нас захищав і тим, хто тримає зараз лінію фронту. Дякуючи їм, ми можемо проводити такі заходи по вшануванню полеглих героїв», - сказав проректор НУ «Запорізька політехніка» Андрій Іванченко.

Про загиблих студентів і випускників дуже щемливо розповідали викладачі університету, а також їхні рідні. Члени родин отримали портрети своїх батьків, чоловіків, синів чи братів, які полягли, захищаючи країну. Вічна пам’ять...

Родини загиблих  щиро дякували Оксані Шабас за щемливий артпроєкт «НАШІ», який вшановує пам'ять полеглих героїв.

Раніше ми писали, що в Запоріжжі покажуть виставку українських і німецьких фотографів

Фото Ірина Єгорова.

Запорізькі