Запорізький автозавод: історія злету і занепаду автомобільної легенди України

03 травня 2026 р. 11:59

03 травня 2026 р. 11:59

Колись із конвеєрів Запорізького автомобілебудівного заводу (ЗАЗ) сходили сотні тисяч легкових автомобілів. «Запорожець», «Таврія», Lanos – моделі, за якими свого часу шикувалися багаторічні черги і які стали символами цілих епох. Продукцію заводу знали по всьому Радянському Союзу та далеко за його межами.

Десятиліттями підприємство залишалося одним із ключових центрів машинобудування не лише для Запоріжжя, а й для всієї України. Та сьогодні легкові авто вже не виробляють: частина цехів спорожніла, а кількість працівників скоротилася до мінімуму.

Як підприємство, що колись формувало автомобільну культуру країни, опинилося у глибокій кризі та що залишилося від його колишньої величі – у матеріалі «Першого Запорізького».

Спадщина нідерландського колоніста: коріння, що сягає ХІХ століття

Історія заводу бере початок ще у 1863 році, коли меноніт і нідерландський колоніст Абрагам Кооп відкрив у Шенвізе (нині – історична місцевість у Комунарському районі Запоріжжя) майстерню з виробництва сільськогосподарських машин і металевих деталей. Тут виготовляли сівалки, жатки, молотарки та іншу техніку. У той час навіть слово «автомобіль» ще не було поширеним.

У 1920-х роках радянська влада націоналізувала підприємство й дала йому назву «Комунар». Уже в 1929 році на заводі створили перший в Україні зернозбиральний комбайн – важливе технологічне досягнення для тодішнього сільського господарства. Підприємство успішно працювало в галузі аграрного машинобудування до 1950-х років, коли його історія зробила різкий поворот.

Радянське керівництво вирішило створити «народний автомобіль» – компактний і доступний для масового покупця. Для цього обрали завод «Комунар», який мав потужну виробничу базу. На початку 1960-х років підприємство перепрофілювали на автомобільне виробництво та перейменували на Запорізький автомобілебудівний завод (ЗАЗ). Відтоді колишні цехи, де виготовляли сільськогосподарську техніку, почали освоювати масовий випуск малолітражних авто.

Золота доба: як ЗАЗ підкорив дороги та серця

У 1960 році з’явився перший легковий автомобіль – ЗАЗ-965, який у народі швидко прозвали «горбатим» через характерну форму кузова. Саме з цієї моделі почалася автомобільна історія заводу, а ЗАЗ поступово став одним із ключових виробників легкових авто в СРСР.

Компактна машина із заднім розташуванням двигуна стала символом доступної мобільності для мільйонів радянських родин. «Запорожець» був відносно недорогим і економним, тому його могли дозволити собі звичайні інженери, вчителі та робітники. Згодом з’явилося нове покоління – ЗАЗ-966, який через виступаючі бічні повітрозабірники отримав прізвисько «вухатий».

Популярність цих автомобілів пояснювалася не лише ціною. Невелика маса та незалежна підвіска всіх коліс забезпечували добру прохідність навіть на поганих дорогах, а невеликі розміри робили машину зручною для пересування у місті.

У роки найбільшого підйому завод працював у три зміни і випускав до 150 тисяч автомобілів на рік. Частину продукції експортували: за кордоном її продавали під маркою «Ялта». Машини купували, зокрема, у Фінляндії та Бельгії, де цінували за простоту конструкції та легкість ремонту.

Навколо підприємства поступово сформувався цілий промисловий кластер. У Мелітополі збудували моторний завод (МеМЗ), який із 1960 року постачав двигуни для запорізьких автомобілів. У середині 1970-х створили виробниче об’єднання «АвтоЗАЗ», що координувало роботу кількох підприємств галузі. У цей період Запоріжжя перетворилося на автомобільну столицю України, а завод забезпечував роботою тисячі містян.

Нове дихання: «Таврія», «Славута» та корейське партнерство

Після розпаду Радянського Союзу завод опинився у складному становищі. Економічна криза та розрив виробничих зв’язків призвели до втрати частини ринків і партнерів. Попри це, ЗАЗ зберіг виробництво і залишився головним автомобільним підприємством незалежної України.

Ще наприкінці радянського періоду, у 1988 році, на підприємстві розпочали випуск нової моделі – «Таврії». У перші роки незалежності цей компактний автомобіль став одним із найпоширеніших на українських дорогах. Попри скромні технічні характеристики, машина знаходила покупців у складних економічних умовах 1990-х років.

Згодом завод налагодив виробництво моделі «Славута» – компактного автомобіля, створеного на базі «Таврії». Завдяки відносно доступній ціні вона добре продавалася на внутрішньому ринку і разом із «Таврією» стала одним із символів українського автопрому того періоду.

Новий етап розвитку розпочався у 1998 році, коли підприємство уклало стратегічне партнерство з південнокорейською компанією Daewoo. У результаті на конвеєрі з’явилися моделі Lanos і Sens, які протягом багатьох років залишалися серед найпопулярніших автомобілів в Україні.

У 1998–2003 роках на заводі оновили виробничі лінії, реконструювали будівлі та модернізували системи енергопостачання. Це дало підстави вважати, що підприємство змогло знайти нову нішу на ринку й поступово адаптується до економічних умов.

Тріщини у фундаменті: початок великого падіння

Однак уже за кілька років стало зрозуміло, що модернізація не розв’язала всіх проблем. Поступово позиції запорізького автогіганта на внутрішньому ринку почали слабшати. Відсутність інвестицій у розробку нових платформ призвела до того, що продукція заводу технологічно застаріла. Підприємство так і не змогло запропонувати принципово нову конкурентоспроможну модель. Навіть проєкт Slavuta Nova, створений спільно з китайською компанією Chery, не дійшов до серійного виробництва.

На цьому тлі виробництво стрімко скорочувалося. Якщо у 2013 році на заводі зібрали близько 22 тисяч автомобілів, то у 2017-му – лише близько 1600.

Ситуацію погіршили економічні кризи та початок війни у 2014 році. Попит на автомобілі різко впав, частина логістичних ланцюгів розірвалася, а зростання вартості енергоносіїв зробило виробництво дедалі менш рентабельним.

У результаті конвеєри з випуску легкових автомобілів фактично зупинилися, а підприємство опинилося у глибокій фінансовій кризі. Завод намагався вижити, переорієнтувавшись на виготовлення машинокомплектів для General Motors в Єгипті, де щороку збирали близько 20 тисяч автомобілів Lanos. Однак фактично йшлося вже не про повноцінне виробництво, а радше про аутсорсинг комплектуючих.

29 листопада 2017 року випуск ZAZ Lanos остаточно припинили. А вже у грудні 2018 року підприємство офіційно визнали боржником і розпочали процедуру банкрутства. Того ж року завод випустив лише 118 одиниць техніки – 85 комерційних автомобілів і 33 автобуси.

Сучасні реалії: виживання під вогнем

Сьогодні ЗАЗ – уже зовсім інше підприємство, ніж те, яке пам’ятають покоління українців. Від колишнього масового виробництва легкових автомобілів майже нічого не залишилося.

Нині на підприємстві збирають міські та приміські автобуси, частину з яких постачають до українських міст, а також виконують замовлення на спеціалізований транспорт. Водночас обсяги виробництва значно менші за ті, на які колись розраховували потужності заводу. Штат працівників суттєво скоротився, а багато цехів законсервовано.

У 2024 році на підприємстві зібрали 179 шкільних автобусів. На 2025 рік планували виготовити 282 одиниці, частину з яких – на експорт. Окрім того, завод виробляє запчастини до раніше випущених автомобілів.

Поступово фінансові показники підприємства почали покращуватися. У 2024 році завод уперше за кілька років отримав прибуток – 1,4 мільйона гривень, тоді як роком раніше зафіксували збиток у 154,6 мільйона. Виторг зріс на 85% і досяг 570 мільйонів гривень. У тому ж році підприємство отримало статус критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення.

Водночас завод працює в умовах постійної небезпеки. За час повномасштабної війни підприємство щонайменше 16 разів зазнавало ракетних ударів. Зокрема, одна з ракет влучила у цех складання автобусів, однак пошкодження швидко локалізували, і виробництво відновили.

Нині на підприємстві працює близько 500 людей. Завод бере участь у державних програмах локалізації виробництва та закупівлі шкільних автобусів, але роботу ускладнюють регулярні обстріли та перебої з електропостачанням.

У таких умовах підприємство фактично працює в режимі підтримки життєдіяльності: виконує обмежені замовлення, обслуговує вже наявну техніку та намагається зберегти виробничу базу. Залучення інвестицій, пошук нових партнерів і запуск нових моделей залишаються надзвичайно складними завданнями, адже лінія фронту проходить за кілька десятків кілометрів від Запоріжжя.

Майбутнє автомобільної легенди під питанням

Запорізький автозавод назавжди вписався в історію українського автопрому. «Запорожці», «Таврії» та «Ланоси» десятиліттями були частиною повсякденного життя мільйонів українців.

Втім, підприємство не змогло повною мірою адаптуватися до нових економічних реалій. Технологічне відставання, масовий імпорт уживаних автомобілів і хронічна економічна нестабільність поступово послаблювали його позиції. Кожна нова криза ще більше скорочувала масштаби виробництва.

У результаті Україна фактично втратила повноцінний автомобільний завод, а інфраструктура підприємства перетворилася на базу для обмеженого виробництва автобусів і ремонту техніки. Соціальна ціна цих змін – тисячі втрачених робочих місць.

Нинє майбутнє заводу значною мірою залежить від того, коли в Україні настане мир і з’являться умови для повноцінної індустріальної відбудови.

Текст – Олександр Носок

• Підприємства, що стали історією: відомі запорізькі заводи та фабрики – від розквіту до забуття
• Назад у минуле: якими були легендарні кафе радянського Запоріжжя
• Ходімо в кіно: подорож у часі культовими кінотеатрами Запоріжжя минулого

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram !

0

Запорізькі