Від фронту до власної справи: як у Запоріжжі ветеран Олексій Сорокін розвиває равликову ферму та заклади Zap.Ravlik

05 червня 2026 р. 10:00

05 червня 2026 р. 10:00

Після повернення з війни ветеран Олексій Сорокін вирішив кардинально змінити своє життя. Колишній військовий, який до служби працював у технічній сфері, почав розвивати у Запоріжжі незвичний для України бізнес – равликову ферму. Сьогодні він займається не лише вирощуванням, а й розвитком власних закладів Zap.Ravlik.

Детальніше про шлях Олексія Сорокіна – у матеріалі «Першого Запорізького».

«У голові ще залишалася війна»: про службу та повернення до цивільного життя

Олексій Сорокін – власник равликової ферми та закладів Zap.Ravlik. За освітою він інженер-технолог. До 2014 року працював у компанії, яка займалася продажем і встановленням обладнання для автоматизації виробничих процесів.

Із початком російсько-української війни чоловік долучився до лав ЗСУ.

Під час служби він пройшов два великі відрядження. Одне з них – у район Авдіївки та прилеглих територій.

«Тоді це було фактично дике поле: чіткої лінії розмежування майже не існувало. Диверсійно-розвідувальні групи заходили до нас, наші – до них. Не було класичної лінії фронту чи зрозумілих меж, – згадує Олексій. – Згодом почали з’являтися опорні пункти та певна структура. Ми одними з перших почали використовувати мобільні блокпости, перекривали не лише траси, а й ґрунтові дороги та об’їзні шляхи, якими користувався противник. Це допомагало ускладнювати пересування та поступово наводити порядок».

Після ротації батальйон перекинули до Маріуполя та його околиць. На той момент там уже формувалася повноцінна лінія бойового зіткнення – з окопами, сірою зоною та укріпленими позиціями.

Чоловік згадує, що Маріуполь 2015 року в багатьох моментах нагадував йому нинішнє Запоріжжя: у місті активізувалися волонтерські ініціативи, побільшало військових, а проукраїнська позиція містян стала помітнішою. Водночас залишалася й частина населення з проросійськими поглядами.

У тому ж році Олексій демобілізувався через поранення. Повернення до цивільного життя після фронту стало для нього окремим викликом.

«У голові ще залишалася війна, а навколо – звичайне життя, яке для багатьох ніби продовжувалося без змін», – говорить ветеран.

Після демобілізації чоловік повернувся до роботи у попередній сфері, однак згодом зрозумів: хоче змінити напрямок і спробувати щось зовсім інше.

«Захотілося бути ближче до землі»: як з’явилася ідея равликової ферми

Із равликовим бізнесом Олексій уперше зіткнувся під час однієї з виставок у Києві. Там він познайомився з власниками фермерських господарств, які шукали рішення для автоматизації виробництва. Саме тоді ця сфера його зацікавила.

«До війни я був типовим офісним працівником – усе життя прожив у багатоповерхівках і не мав досвіду життя на землі. Але після повернення з АТО дуже змінилося сприйняття багатьох речей. Захотілося бути ближче до природи. Пам’ятаю запах чорнозему – він дуже зачепив. Тоді й з’явилася думка переїхати у приватний будинок і зайнятися чимось своїм. А коли почув про равликів, мене зацікавило, що це абсолютно нетиповий для України напрямок. Не класичне тваринництво чи птахівництво, а щось нове й сучасніше», – розповідає Олексій.

Після цього чоловік почав активно спілкуватися з підприємцями, які вже працювали у цій сфері, та вивчати особливості вирощування равликів. Згодом поїхав на одну з ферм – спочатку як спеціаліст із технічних рішень, однак саме цей візит став його першим глибоким знайомством із новою справою.

Йому показали, як організовані процеси на господарстві, пояснили особливості догляду та підготовки території до запуску. Після цього Олексій остаточно вирішив спробувати себе у фермерстві.

«Ми шукали будь-який спосіб працювати далі»: як виживала равликова ферма під час COVID-19

Спочатку ферма планувала працювати за класичною моделлю – вирощувати равликів та експортувати їх живою вагою до Європи, яка на той момент була основним ринком збуту. Втім, реальність виявилася складнішою.

«Ми розраховували отримати близько тонни продукції, а фактично мали приблизно 300 кілограмів», – згадує підприємець.

Тоді команда почала шукати нові формати роботи. Замість орієнтації виключно на експорт вирішили розвивати переробку та гастрономічний напрямок. Почали вивчати європейські рецепти, технології приготування та подачі страв. Так з’явилися перші готові позиції – равлики з часниковим маслом і травами.

«Це була робота майже в нуль або навіть у мінус. Але потрібно було формувати власний ринок і знайомити людей із продуктом», – говорить Олексій.

У 2020 році по галузі серйозно вдарила пандемія COVID-19. Закрилися ресторани, зупинилася логістика, а експорт до Європи фактично припинився. Для багатьох фермерів це стало критичним ударом, адже зберігання продукції вимагало значних витрат.

У цей період команда Олексія вирішила повністю переорієнтуватися на український ринок і пряму роботу з клієнтами.

Під час локдаунів формат дегустацій довелося адаптувати – команда почала проводити онлайн-зустрічі, надсилати набори для приготування, а учасники разом готували страви у прямому ефірі, часто поєднуючи це з винною тематикою.

«Це був спосіб залишатися на зв’язку з людьми, коли всі сиділи вдома», – згадує він.

Такий підхід допоміг не лише втримати продажі, а й сформувати постійну аудиторію. Згодом клієнти почали запитувати, де можна регулярно скуштувати равликів у Запоріжжі. Саме це стало поштовхом до створення стаціонарного закладу.

«Ми просто не були готові»: як бізнес пережив початок повномасштабної війни

Першу точку Олексій планував відкрити на площі Митців – саме там раніше проходили фестивалі та ярмарки за участі ферми. Запуск закладу планували на кінець лютого 2022 року. 23 лютого точка працювала у тестовому режимі. Уже наступного ранку повномасштабне вторгнення перекреслило всі плани.

«Ми просто не були готові – ні морально, ні фінансово. Усі заощадження пішли на запуск і підготовку», – згадує підприємець.

Перші тижні війни родина провела на фермі. Виїжджати із Запоріжжя не планували.

Наприкінці березня команда відновила роботу точки у новому форматі. Заклад став не лише місцем продажу власної продукції, а й простором підтримки локальних виробників, які через війну втратили канали збуту. На полицях з’явилися хліб, сири, ковбаси та інші товари партнерів.

Паралельно команда продовжувала розвивати виробництво равликової продукції. Для стабільної роботи орендували окремий цех.

Згодом почали з’являтися нові клієнти.

«Люди заходили й говорили, що це нагадує їм мирний час. Для когось – море, фестивалі та просто спокій», – розповідає Олексій.

1 червня 2025 року команда відкрила вже повноцінний заклад громадського харчування у Запоріжжі. Для цього орендували приміщення колишнього кафе, яке не працювало майже десять років.

Додатковою підтримкою для запуску стали державні грантові програми для малого бізнесу.

Підготовка до відкриття тривала майже пів року. Одним із головних викликів стало формування команди. Частково проблему нестачі персоналу вирішили завдяки співпраці зі студентами профільного навчального закладу, яких запросили на практику.

«Це був ризик, але без цього ми б просто не запустилися», – зазначає підприємець.

У перші дні після відкриття заклад зіткнувся з великим потоком відвідувачів, а кухня та персонал працювали фактично на межі можливостей.

Для гостей із дітьми облаштували окрему зону з настільними іграми та можливістю проводити невеликі святкування.

Найбільшим попитом серед відвідувачів користується класичний escargot у сирно-часниковому соусі та авторські варіації цієї страви.

Тим, хто куштує равликів уперше, у закладі радять починати саме із запечених у мушлі.

«Запечені равлики – це більше про атмосферу та сам процес. А мариновані – простіший формат закуски. Обидва варіанти по-своєму цікаві», – пояснює Олексій.

«Якщо ми не працюємо – місто слабшає»: про відповідальність бізнесу під час війни

Попри розвиток справи, говорити про стабільність підприємець поки не готовий. У перспективі він хоче розширювати виробництво та повернутися до ідеї агротуризму, однак зараз головне завдання – втримати бізнес в умовах війни та економічної нестабільності.

Олексій говорить, що найбільше його мотивує відповідальність перед людьми, які працюють поруч із ним. «До нас приходять військові, місцеві жителі, сім’ї з дітьми. Людям потрібне місце, де можна хоча б трохи видихнути», – каже він.

«Якщо ми не працюємо, то не платимо податки, не підтримуємо економіку. А якщо в місті не буде таких місць – люди просто поїдуть», – говорить Олексій.

Він вважає державну грантову програму «Власна справа» дуже корисною, адже без цієї підтримки відкрити заклад було б значно складніше: «Важливу роль відіграло не лише саме фінансування, а й супровід під час подачі заявки. Фахівці центру зайнятості допомагали з документами, пояснювали процедури та підтримували на всіх етапах».

На його думку, подібні програми особливо важливі для ветеранів, які повертаються до цивільного життя після служби. У такому випадку бізнес стає не лише джерелом доходу, а й способом адаптації та повернення до активного життя.

Водночас чоловік переконаний: тим, хто планує запускати власну справу, важливо тверезо оцінювати свої можливості та не поспішати з рішеннями.

Насамперед потрібно зрозуміти, яка сфера справді близька людині та в чому вона вже має досвід. Не менш важливо навчатися й заздалегідь прораховувати ризики. Адже навіть хороша ідея та грантове фінансування не гарантують успіху, якщо не враховані витрати, сезонність і реальний попит.

Окремою проблемою більшості програм підтримки Олексій Сорокін називає відсутність якісного супроводу вже після отримання гранту. За його словами, найбільші труднощі для підприємців починаються саме після відкриття: ведення обліку, маркетинг, управління персоналом та щоденні операційні процеси.

Текст – Анастасія Заводюк, фото з архіву Олексія Сорокіна

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди .

• Після пережитого полону і служби у війську – допомагати іншим: історія ветерана з Мелітопольщини Романа Чернєва
• Перетворила пристрасть до квітів на бізнес: історія Ольги Мец та її шоуруму «Фіалкові джунглі»

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram !

0

Запорізькі