Символ дитинства для тисяч запоріжців: історія Палацу творчості, пошкодженого російським авіаударом

22 червня 2026 р. 19:41

22 червня 2026 р. 19:41

Російська авіабомба пошкодила один із символів Запоріжжя

Російський авіаудар по Запоріжжю 20 червня пошкодив одну з найвідоміших будівель міста — Міський палац дитячої та юнацької творчості. Авіабомба вибухнула поруч із закладом. Внаслідок удару постраждав один зі співробітників, який отримав поранення уламком і був госпіталізований.

Будівля зазнала значних руйнувань: вибито майже всі вікна, пошкоджено фасад, меблі, обладнання та навчальні кабінети.

"Це трагедія. Тільки-но зробили ремонт фасаду, тільки-но оновили вікна, провели капітальну реконструкцію будівлі та системи опалення. Тепер усе знищено — немає жодного цілого вікна", — розповів виконувач обов'язків директора закладу Олег Палєєв.

Для багатьох запоріжців ця новина стала особистим болем. Палац дитячої та юнацької творчості був не просто місцем для гуртків чи концертів. Тут виростали покоління дітей, народжувалися творчі колективи, проходили фестивалі, вистави та конкурси.

Відомий запорізький фотограф Дмитро Смольєнко згадує , що саме тут відбувалися одні з найтепліших моментів його життя. Особливо боляче йому бачити пошкодженим знаменитий горельєф на головному вході до будівлі.

"Улюблене місце у Запоріжжі, найгарніший горельєф вхідного порталу за ескізом Беспалова, від якого після прильоту КАБу залишився лише один птах із простріленим небом. Під цим горельєфом сім років тому відбувся, на мою думку, найтепліший і найкрасивіший джазовий фестиваль у місті. Одні з найкращих моментів у житті", — написав Дмитро Смольєнко.

Втім, значення Палацу виходить далеко за межі особистих спогадів. Історики та дослідники архітектури називають його одним із найкращих зразків модернізму другої половини ХХ століття у Запоріжжі.

Історик Павло Кравчук наголошує , що будівля є унікальним прикладом синтезу мистецтв в архітектурі. Для її оформлення були створені масштабні художні роботи — декоративний рельєф-триптих за ескізом Анатолія Беспалова, тематичні барельєфи, гобелени та інші мистецькі елементи.

Саме тому Палац вважається не просто громадською спорудою, а цілісним архітектурно-мистецьким ансамблем.

Історія будівлі почалася задовго до її відкриття . Новий міський Палац піонерів біля греблі Дніпрогесу почали зводити у 1979 році. Будівництво просувалося непросто: роботи кілька разів уповільнювалися, а у 1981 році їх взагалі призупинили.

Лише в серпні 1982 року будівельники повернулися до реалізації проєкту.Існує й символічна деталь, про яку згадували тодішні газети: кошти на проєктування будівлі частково були отримані завдяки збору макулатури та металобрухту запорізькими піонерами.

Фактично майбутній палац створювався заради дітей і за їхньої участі.

Урочисте відкриття відбулося 19 травня 1986 року — у День піонерії. Того дня над новою будівлею здіймалися повітряні кулі та голуби, творчі колективи давали святкові концерти, а бригадир мулярів тресту "Запоріжжитлобуд" Борис Христич передав юним запоріжцям символічний ключ від нового палацу.

На той час це був один із найсучасніших дитячих центрів регіону. У величезному комплексі розмістили кіноконцертний зал на 500 місць, зал лялькового театру, спортивний зал, хореографічні студії, виставкові простори та десятки навчальних кабінетів.

Тут могли одночасно займатися майже чотири тисячі дітей у понад двох сотнях гуртків та творчих об'єднань.

Особливою гордістю Палацу були власний планетарій з обсерваторією, церемоніальна площа та оглядові галереї, з яких відкривалися краєвиди на Дніпро, греблю Дніпрогесу та Хортицю.

Саму будівлю оздобили натуральним аккерманським каменем, вітражами, карбуванням і декоративними елементами. Вона стала одним із найяскравіших архітектурних символів Запоріжжя кінця ХХ століття.

Тепер цей символ зазнав чергового російського удару. Разом із вікнами, фасадами та мистецькими елементами постраждало місце, з яким пов'язані спогади тисяч запоріжців.

Будівля вистояла десятиліття, пережила зміни епох і поколінь, але стала мішенню для російської авіабомби у 21-му столітті.

Фото: Дмитро Смольєнко, відкриті джерела

Запорізькі