ПТСР під час війни: як розпізнати тривожні симптоми та коли варто звернутися по допомогу

24 червня 2026 р. 15:58

24 червня 2026 р. 15:58

Понад дванадцять років війни та п'ятий рік повномасштабного вторгнення змінили українців не лише зовні, а й внутрішньо. Постійні повітряні тривоги, втрати близьких, окупація, евакуація, невизначеність та щоденне очікування небезпеки залишають слід на психіці навіть тих людей, які ніколи не були на фронті.

Чому не кожна травма перетворюється на посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), як відрізнити нормальну реакцію на стрес від психологічної проблеми, яка потребує допомоги, та що варто знати про вплив війни на дітей - розповіла запорізька психологиня, авторка проєкту “Коханий, я живу” Вікторія Геращенко.

ПТСР не лише у військових: хто перебуває в групі ризику і як проявляється травма

Одна з найпоширеніших помилок - переконання, що посттравматичний стресовий розлад може виникнути лише у тих, хто безпосередньо брав участь у бойових діях.

Насправді до груп ризику входять усі люди, які пережили сильний травматичний досвід. Це можуть бути мешканці прифронтових територій, люди, які втратили близьких, були свідками обстрілів, пережили окупацію або вимушене переселення. Вразливими також залишаються медики, рятувальники, родини військових та волонтери.

Психологиня звертає увагу і на так звану вторинну або вікарну травму. Людина може отримати серйозне психологічне ушкодження навіть тоді, коли сама не була безпосереднім учасником події, але бачила наслідки трагедії або постійно стикається з чужим болем.

«Наша травма вже почала набувати рис колективної хронічної травми. Роками жити в умовах війни, насильства та постійної загрози дуже важко. Це закономірна реакція психіки на тривалу екзистенційну небезпеку та травматичний досвід», - пояснює психологиня Вікторія Геращенко.

Травматичний досвід може проявлятися одразу на кількох рівнях. На тілесному рівні люди часто стикаються з хронічною напругою, м'язовими затисками, безсонням, незрозумілими болями або проблемами зі шлунково-кишковим трактом. На емоційному рівні зростає тривога, страх, дратівливість, гнів або навпаки з'являється відчуття емоційного оніміння. На когнітивному рівні стає складніше концентруватися, запам'ятовувати інформацію, можуть виникати нав'язливі думки або флешбеки. Поведінкові зміни часто проявляються через агресію, ізоляцію, уникнення людей чи місць, розвиток залежностей. Ще один важливий рівень - зміни в самоідентичності, коли людина починає сприймати себе безпорадною або втрачає відчуття власного "я".

У повсякденному житті це може виглядати як постійна втома, порушення сну, емоційні гойдалки, забудькуватість, складнощі з концентрацією або відчуття, що життя ніби проходить повз.

Де проходить межа між стресом і ПТСР та чому симптому можуть проявлятися через роки

Страх після обстрілу, тривога після небезпечної події або порушення сну протягом певного часу є нормальною реакцією психіки.

Гостра реакція на стрес може тривати від кількох годин до місяця. Якщо ж симптоми не зникають після цього періоду, а навпаки починають заважати людині працювати, будувати стосунки чи виконувати звичні справи, варто звернутися до фахівця.

Серед найхарактерніших симптомів ПТСР - нав'язливі спогади про травматичну подію, флешбеки та нічні кошмари. Людина може почати уникати місць, людей або розмов, які нагадують про пережите. Часто з'являється емоційне оніміння, коли стає складно відчувати радість, співпереживання чи близькість до інших. Також для ПТСР характерні підвищена дратівливість, постійне відчуття небезпеки, проблеми зі сном і труднощі з концентрацією уваги.

Психологиня пояснює: не завжди травма дає про себе знати одразу. Іноді людина після пережитої події мобілізується, занурюється в роботу, отримує підтримку близьких і певний час функціонує відносно нормально.

Однак травматичний досвід може ніби "законсервуватися". Через роки його здатні активувати нові життєві обставини - втрата роботи, новий стрес, схожі події або спогади. Тоді людина раптом починає переживати те, що здавалося давно пережитим. Такий механізм називають відстроченою травмою.

Саме тому важливо звертати увагу не лише на емоційний стан, а й на фізичні сигнали організму. Хронічні головні болі, проблеми зі шлунком, постійна втома або різкі зміни поведінки можуть бути наслідком непрожитої травми.

З чим найчастіше звертаються військові та ветерани

Серед військових одним із найпоширеніших запитів є наслідки бойового стресу. Люди приходять із нав'язливими спогадами, безсонням, тривожними розладами, відчуттям виснаження та емоційного перевантаження.

Для ветеранів головним викликом часто стає повернення до цивільного життя.

Після фронту звичні для більшості людей речі можуть втратити значення. Проблеми, які здаються важливими цивільним, ветерани нерідко сприймають як дрібниці. Водночас вони можуть відчувати гіперпильність, труднощі з довірою до людей, агресію, потребу в ізоляції та складнощі з пошуком себе в новій реальності.

«Мені колись один ветеран розповідав, що дуже довго був в окопі. І казав: "Що мені тепер - десь вирити собі окоп і там сидіти? Бо це місце для мене і безпечне, і звичне". Саме тому після повернення з фронту людині потрібен час, щоб знову звикнути до цивільного життя», - пояснює психологиня.

Найголовніше правило в жодному разі не змушувати людину розповідати про пережите.

Бажання рідних дізнатися подробиці фронтового досвіду зрозуміле, однак наполегливі розпитування можуть лише погіршити стан. Якщо людина захоче говорити про свій досвід, вона зробить це сама.

Психологиня радить дати ветерану час на адаптацію. Після повернення можливі емоційна відстороненість, потреба в усамітненні, перепади настрою або труднощі у спілкуванні.

Родичам важливо пам'ятати: це не завжди означає, що людина перестала любити свою сім'ю. Часто йдеться про наслідки пережитого досвіду та необхідність поступово звикнути до нових умов життя.

Наслідки травми рідко залишаються проблемою лише однієї людини. Якщо ветеран або інша людина з ПТСР стає більш агресивною, замкнутою або непередбачуваною, це позначається на всіх членах родини. Особливо чутливо реагують діти.

Близькі можуть самі переживати вторинну травматизацію - стан постійного напруження, очікування небезпеки або нерозуміння, як взаємодіяти з людиною, яка змінилася після пережитих подій.

Як війна впливає на дітей та підлітків

Війна особливо болісно впливає на дітей та підлітків. Через постійну невизначеність, тривоги, дистанційне навчання, втрату звичного середовища та спілкування багато хто з них роками живе в умовах хронічного стресу.

«Я працюю з підлітками від 12 років. Найчастіше вони звертаються через хронічний стрес, порушення сну, проблеми з адаптацією, втрату концентрації та мотивації. Це ті симптоми, на які батькам варто звертати особливу увагу. Діти дуже страждають від невизначеності, тому що їм немає на що спертися, щоб відчути стабільність», -  говорить психологиня Вікторія Геращенко.

Особливо складно дітям, які роками фактично живуть в ізоляції через війну. Частина з них майже не виходить із дому, не має повноцінного спілкування з однолітками та поступово втрачає відчуття радості від життя.

Тривожними сигналами для батьків можуть бути порушення сну, різкі зміни поведінки, самоушкоджувальна поведінка або уникнення спілкування. Варто звернути увагу, якщо дитина стає емоційно холодною, перестає проявляти радість чи інтерес до звичних занять. Про психологічні труднощі також можуть свідчити часті головні болі, скарги на біль у животі без очевидних медичних причин або постійне відтворення травматичних подій у грі.

Психологиня наголошує: дитячі травми нікуди не зникають самі собою. Дуже часто дорослі люди на терапії повертаються до переживань, які виникли ще в дитинстві та роками впливали на їхнє життя.

Чому ми ніби перестали відчувати емоції

Багато українців сьогодні помічають, що вже не реагують на події так гостро, як раніше. Зменшується співпереживання, радість від приємних подій, іноді навіть сум проживається ніби приглушено.

На думку психологині, це може бути одним із захисних механізмів психіки. Організм не здатен роками перебувати на піку емоційного напруження, тому поступово адаптується до реальності війни.

Водночас важливо стежити за своїм станом. Один із простих способів - регулярно оцінювати свій емоційний стан за шкалою від 0 до 10 та відстежувати зміни. Якщо протягом тривалого часу людина перебуває у стані постійного виснаження, не може спати або помічає серйозні фізичні симптоми, це привід звернутися по допомогу.

Чого не варто говорити людині з травматичним досвідом

Фрази на кшталт "забудь", "не звертай уваги", "іншим ще гірше" або повчання з позиції власного досвіду рідко допомагають.

Натомість варто цікавитися станом людини, ставити відкриті запитання та уважно слухати відповіді. Іноді найкраща підтримка - не порада, а можливість бути почутим.

«Не варто повчати людину, яка пережила травматичний досвід. У всіх різний життєвий досвід і різні способи проживання болю. Якщо ви хочете підтримати близьку людину, краще запитати: "А як у тебе було?" або "Чи була схожа ситуація, з якої ти зміг чи змогла вийти?". Тоді з'являється простір для розмови, де людина може поділитися своїм досвідом, а рішення можна шукати вже разом», - говорить експертка.

Чи можна повністю відновитися після травми? На це питання психологиня відповідає ствердно:так, відновлення можливе.

Однак воно потребує часу, зусиль і комплексного підходу. Часто йдеться не про повернення до колишньої версії себе, а про створення нової з урахуванням пережитого досвіду.

Одним із важливих елементів відновлення є формування нових звичок, нових способів реагування та навіть нових нейронних зв'язків. Це тривалий процес, але він реальний.

Війна залишає слід у кожному. Але травма не означає, що людина приречена жити з болем усе життя. Психологи наголошують: чим раніше людина помітить тривожні сигнали та звернеться по допомогу, тим більше шансів повернути собі відчуття безпеки, контролю над власним життям і здатність знову будувати майбутнє.

Запорізькі