«Професія, яка надихає писати вірші»: як металургія стала джерелом творчого натхнення для запоріжця Павла Петренка

18 липня 2026 р. 15:57

18 липня 2026 р. 15:57

Для Павла Петренка металургія стала не лише професією, а й джерелом творчого натхнення

Металургія надихає не лише на професійні досягнення. Для багатьох вона стає джерелом життєвого досвіду, який знаходить своє продовження у нових захопленнях і творчості.

Саме так описує свою роботу на комбінаті Запоріжсталь Павло Петренко, який сьогодні розповідає про свою професію мовою поезії.

Професійний шлях Павла на комбінаті розпочався у 2003 році після закінчення технікуму. Перші чотири роки він працював шихтувальником у мартенівському цеху. Згодом повернувся на Запоріжсталь інженером відділу постачання сировини та матеріалів, де пройшов шлях до начальника бюро. Згодом він посилив команду Запоріжвогнетриву, де також відповідав за постачання сировини.

Набуті знання та досвід стали міцною основою для подальшого професійного розвитку в інших галузях.

«Завдяки роботі на Запоріжсталі я отримав можливість постійно навчатися чомусь новому. Я завжди приймав пропозиції щодо розвитку — як професійного, так і особистого. І зараз можу сказати, що це був один із найцікавіших періодів мого життя» , — розповідає Павло.

Наприкінці 2024 року він відкрив для себе поезію. За його словами, вірші стали можливістю передати власні думки, почуття та спогади, які хотілося зберегти.

«Поезія для мене — це можливість спілкуватися із самим собою та з людьми. Через вірші можна повертатися у добрі часи, ставити запитання, переосмислювати пережите. Це своєрідна подорож у пам'ять і душу, яку хочеться закарбувати назавжди».

Особливе місце у творчості Павла займає металургія. Він переконаний: про те, що стало важливою частиною життя, неможливо не писати.

«Пишучи вірші на різноманітні теми, я не зміг оминути комбінат і металургію, бо це те, що я побачив, зрозумів і прожив. Хотілося передати ці відчуття через поезію, поділитися власним баченням професії та людей, які їй присвячують себе».

Для Павла Петренка професія металурга — це передусім люди, які щодня відповідально роблять свою справу. І, хоч сьогодні його професійний шлях не пов'язаний із галуззю, повага до вогняної професії та світла ностальгія за рідним підприємством не полишають.

«Металург — це професія мужніх, сильних і витривалих людей. Я пишаюся тим, що був частиною цієї професії та отримав досвід, який сьогодні можу передавати у своїх віршах» , - ділиться Павло.

Свої думки, спогади та повагу до металургів Павло Петренко вкладає у поетичні рядки. В його добірці чимало творів, натхненних металургами. У переддень професійного свята Павло присвятив ще один комбінату та його команді, де працював багато років.

Спішать по коліях вагони

З рудою, коксом й вапняком,

Ці нескінченні ешелони

Постануть довгим ланцюгом.

Розірвуть ланцюги на ланки

Та подадуть на рудний двір,

Де перекинуть, мов бляшанки,

Їх в шихтовий бездонний вир.

Шихту дістануть з виру крани

Та, мов мереживний пиріг,

Складуть у величезний штабель,

Що і за день би не оббіг.

Пиріг погрузять весь на стрічку,

Змішавши перед тим шари́,

Й відправлять у тунельну пічку,

Щоб все спеклося від жари.

З печі агломерат гарячий

Потрапить точно у думпкар,

Та відвезуть його швиденько,

Де скіп злітає аж до хмар.

У домну скіпом закидають

Агломерат, вапняк і кокс,

А в ній вогонь завжди палає,

І там звершиться парадокс.

Усе твердим, що було й сталим, —

Розм'якне та стече у горн,

Що вогнетривом витривалим

Обкладений з усіх сторон.

Кипить розплав в горні, палає,

Та врешті звариться чавун.

Як час прийде, його спускає

Крізь льотку металург-чаклун.

Тож шану справжню і повагу

Всім металургам віддамо,

За їх майстерність та відвагу

Ми квасу келих вип'ємо!

Раніше ми писали про те, що старший майстер мартенівського цеху Запоріжсталі Андрій Попов отримав найвищу корпоративну відзнаку Метінвесту

Запорізькі