Світлій пам’яті Захисника України Юрія НАЙДЕНКА

23 липня 2026 р. 10:05

23 липня 2026 р. 10:05

Є рани, які не загоюються. Є очікування, що триває днями, тижнями, місяцями. І є біль, який приходить разом із звісткою, що руйнує останню надію. Саме такою звісткою для рідних, друзів і всієї громади стало підтвердження загибелі нашого земляка - Юрія Вікторовича Найденка, який віддав своє життя за Україну.

18 червня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новоукраїнка Волноваського району Донецької області його життя обірвала війна. Війна, яка щодня забирає найкращих синів і дочок нашої держави.

Дитинство, що залишилося у спогадах

Ю рій Вікторович Найденко народився 7 травня 1983 року. Його життєвий шлях розпочався на рідній землі, серед людей, які знали його як доброго, щирого та працьовитого чоловіка.

Навчався у Залізничній школі, яку закінчив у 1998 році. Саме тут минули його дитячі роки, тут формувався характер майбутнього воїна - наполегливого, відповідального та небайдужого до долі інших.

Як і більшість українців, він мріяв про мирне життя, працював, будував плани на майбутнє, радів простим людським речам. Найдорожчими для нього були рідні люди, родина та дім.

Свідомий вибір Захисника

К оли Україна продовжувала боротися за свою свободу та незалежність, Юрій не залишився осторонь.

У березні 2025 року він добровільно став до лав Збройних Сил України. Це був вибір справжнього чоловіка - не чекати, поки хтось інший захистить країну, а самому стати її щитом.

Матрос Юрій Найденко проходив службу на посаді навідника десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти батальйону морської піхоти військової частини А4548.

Його військова дорога була недовгою, але сповненою честі, мужності та самовідданості. Він залишався вірним військовій присязі до останнього подиху.

Між надією і болем

4 червня 2025 року Юрій востаннє вийшов на зв’язок. Після цього настала тривожна тиша.

Для рідних розпочалися дні виснажливого очікування. Вони жили надією, молилися, шукали бодай найменшу звістку. Кожен день приносив нові переживання, але водночас залишав місце для віри в диво.

Офіційно Юрій вважався зниклим безвісти. Та, на жаль, дива не сталося. Лише зараз результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше - воїн загинув під час виконання бойового завдання. Ця звістка стала болючим ударом для всіх, хто його любив і чекав додому.

Найдорожчі люди залишилися чекати

В ійна забрала у матері сина, у дитини - батька, у братів - рідну людину. У скорботі залишилися мама Фаїна Миколаївна, син Кирило, брати Ян, Сергій та Іван.

Неможливо уявити біль, який сьогодні переживає родина. Неможливо знайти слова, що могли б полегшити втрату. Адже разом із Юрієм пішла частина їхнього серця, їхніх надій і спогадів. Та водночас вони можуть пишатися тим, що їхній син, батько і брат став одним із тих Героїв, завдяки яким продовжує жити Україна.

Повернувся додому на щиті

Ц еремонія прощання та поховання Захисника відбулася на Правобережному кладовищі. В останню путь Юрія проводжали рідні, друзі, земляки та всі небайдужі люди. Проводжали зі сльозами на очах, із невимовним болем у серці та безмежною вдячністю за його жертовність.

Він повернувся додому на щиті, виконавши свій обов’язок до кінця.

Герої не вмирають

Ю рій Вікторович Найденко віддав своє життя за свободу України, за мирне майбутнє свого сина, за право кожного з нас жити на рідній землі.

Його ім’я назавжди залишиться в історії боротьби українського народу за незалежність. Його подвиг житиме у пам’яті поколінь, а світлий образ - у серцях тих, хто його знав і любив.

Схиляємо голови перед мужністю та жертовністю нашого земляка.

Світла і вічна пам’ять Герою. Вічна слава Захиснику України.

Запорізькі