"Малюю для себе особисто": один з найнезвичайніших художників Запоріжжя відзначив ювілей (фото)

03 серпня 2026 р. 11:09

03 серпня 2026 р. 11:09

Сьогодні день народження у легенди запорізького авангарду та нонконформізму Віктора Заруби

3 серпня  відзначає ювілей художник Віктор Заруба, йому виповнюється 80 років. Віктора Антоновича можна назвати легендою запорізького авангарду та нонконформізму. (Нонконформіст - незгодний). Він створює приголомшливі абстрактні та декоративні картини. Перед днем ​​народження художник дав для читачів zprz.city ексклюзивне інтерв'ю .

"Цвітіння". 1974

Про картини та вчинки Віктора Заруби у міській богемі ходять легенди. Ще у 1970-х у нього був такий авангард, який деяким і сьогодні не снився. За що й поплатився – ходять чутки: щоб вступити до Спілки художників йому довелося спалити свої картини.

На питання про спалення робіт раніше стримано мені відповідав: "Факт - спалив 20 картин, але не поширюватимуся про це". А днями зізнався: "Це були ілюстрації в моєму розумінні до "Маленького принца" Антуана де Сент-Екзюпері".

До речі, зі Спілки художників Віктор Заруба згодом, уже за часів незалежної України, вийшов.

"Дарую тобі сонце", 1996

А після персональної виставки у Запорізькому обласному художньому музеї 1990 року взагалі не виставляється. (Крім участі у знакових виставках із серії "Образ. 90-ті" у тому ж музеї, де навіть я, як співорганізатор і організатор, Віктора Зарубу особисто не бачила).

Але його роботами захоплюються досі. Комусь, як мені, пощастило побувати кілька разів у його майстерні на "Космосі". Інші можуть переглянути фотографії приголомшливих робіт на сторінці Віктора Заруби у фейсбуці .

Віктор Заруба у дворі своєї майстерні на "Космосі", серпень 2008 року

Серпень 2008 року

Малювати він не покинув і ніколи не боявся міняти свій стиль. Який, утім, завжди був незвичайним, авангардним. Наприклад, Віктор Антонович експериментував із картинами, які створював у воді – бачила такі роботи у його майстерні: полотна з елементами сюрреалізму з фарбами, що розтікаються по них.

Вперше особисто познайомилася із Віктором Зарубою 20 років тому - брала у нього інтерв'ю до 60-річчя. Тоді він сказав, що я перший журналіст, з яким він спілкувався за останні 15 років. З приводу участі, а точніше, неучасті у виставках відповів, що не любить тусовки і бачить ставлення до мистецтва в Україні. Хоча за ті 15 років, за його словами, зробив усе, що хотілося зробити ще у 1970-ті.

"Україна-95". 1995

Днями я побувала вдома у Віктора Заруби та його дружини Людмили. Ювілейне інтерв'ю склалося з цієї та попередніх бесід. Зараз художник у майстерні вже не працює, малює вдома – показав десятки папок із аркушами.

– Вікторе Антоновичу, питання до ювілею – яке було найяскравіше, позитивне враження у житті?

– Що Людмила (дружина художника. – Ред.) не заважала мені у творчості, - відповідає Віктор Заруба.

- Це йому пощастило. Я створювала умови та оберігала від побутових проблем, - додає Людмила Заруба, вони одружені понад 52 роки.

- Ми з братом з дитинства звикли працювати. Нині дітей переважно розважають, а до праці ніхто не залучає. Я з десяти років випилював із братом лобзиком. Щоб допомагати сім'ї робили плічка для одягу, полички для ванни, ящики для посилок. Ходили продавати, а міліція забирала з мішком. А потім ці ящики якась жінка виставляла та продавала, вони їй віддавали. А мені було до сліз прикро. Зате усі рамки для своїх картин зробив сам, у мене жодної покупної, – згадує Віктор Антонович.

"Цикади", 2001

– А чому ви вирішили вчитися на художника?

– У дитинстві я малював на цегляній стіні нашого будинку – ми жили у приватному секторі. Мабуть, батько щось помітив у мені і сказав: "Давай ми Вітьку віддамо в художню школу, може, художником стане". А я був сьомою дитиною у сім'ї. Мій перший пензлик батько зробив із собачої вовни - вистриг собаці бік. Я вступив до художньої школи – і поїхало.

– Звідки у 1970-х у вас узявся такий авангардизм?

– Справжній прорив у творчості у мене почався 1969 року, коли я почав працювати з дітьми у художній школі, де раніше й сам навчався. Мене запросив мій перший викладач Євген Мірошниченко (художник, перший директор Запорізької дитячої художньої школи. – Ред.), дуже йому вдячний.

Євген Мірошниченко знав, як я ставлюсь до мистецтва. Наприклад, у 30-градусний мороз, я, єдиний із викладачів, приїхав на заняття, хоча мешкав на "Космосі", а інші – недалеко від школи.

Вплинув на мою творчість й політ у Космос Юрія Гагаріна.

"Земля в ілюмінаторі", 2007

- Важко бути авангардистом у радянські часи?

- Я не був авангардистом у радянські часи. Я намалював і не показував, бо міг би і не дожити з цим "Австралійським крокетом" (серія безпредметних картин, одна є в колекції Запорізького обласного художнього музею. - Ред.). Представники обкому партії дивився роботи перед виставками.

"Австралійський крокет", 1971

Тоді був один пейзажно-натюрмортний реалізм - це не мистецтво, а змальовування тривимірного простору в двомірне.

- Чи є у світовому мистецтві художники, які вам подобаються?

- Про жодного художника не можу сказати, що він мені подобається. Не сприймаю слово "подобається" стосовно творця.

... Якось, у 1970-ті, взимку, спеціально їздив на один день до Москви, щоб побачити виставку Пікассо.

- Що вас надихає?

- Читаю багато віршів і це наповнення поезією виплескується у моїх роботах. Без задоволення та пориву ніколи не пишу. Малювати – не штукатурити, тут не треба себе примушувати. Якщо картина вимучена, глядач це відчує. Дехто дивується – навіщо я так багато малюю, все одно все йде “у стіл”. А я це роблю для себе особисто.

Завжди дивувався, як люди по 10-20 років малюють в одному стилі. Невже вони хоч трохи не хочуть піднятися над собою? Або їм так затишно в обжитій ніші?

"Млин". 2001

...А я одразу відчула за картинами Віктора Заруби, що він постійно виривається “вище за дах” – і це щиро захоплює. Вперше зустріла художника, який настільки хоче малювати. Дивитись на оригінали картин та малюнків Віктора Заруби все одно, що стояти під дощем у наелектризованому блискавками просторі – від них іде така енергетика, що буквально відчуваєш її на собі.

Професіоналізм тут присутній, але у таких картин не замислюєшся, що намальовано ліворуч і праворуч, якою є композиція та історичні традиції – ти сприймаєш роботу як потік енергії, який тебе струшує.

Це той випадок, коли для сприйняття не потрібно глибоких знань в історії мистецтва, а треба просто відключити мізки та відчувати. На мою думку, це і є найголовніше в мистецтві.

"Світло". 2021

"Я енергетику своїх картин не відчуваю. Але після кожної роботи відчуваю повне спустошення. Зробив роботу — і відпускаю її. Мені навіть назви вигадувати не цікаво. Не вмію робити копії, тому що не повторю свого стану, а без наповнення картина буде порожньою", - поділився Віктор Заруба.

"Був момент, коли в мене залишилася тільки біла та жовта фарба. Прийшла до мене племінниця. І коли сказав їй, що закінчилися фарби, а грошей немає, вона мудро помітила: "Дядю Вітю, а ви малюйте пустелю". Я взяв і написав кілька фантастичних пейзажів пустелі" , - згадує художник.

...Твори Віктора Заруби є у колекції Запорізького обласного музею. З 26 червня по 29 липня там проходила виставка із фондів музею "АРТ 96/26. Від передчуття свободи до тримання тилу" , де показували і його роботи. Одна з них - на фото вище.

Фото зі сторінки Віктора Заруби у фейсбуці та з архіву автора

Запорізькі