Гуляйполе навчило боротися до кінця: бойовий медик врятував воїна після 12 годин під завалами

05 серпня 2026 р. 09:04

05 серпня 2026 р. 09:04

На війні є люди, які щодня ведуть бій не лише зі зброєю в руках, а й зі смертю. Вони першими приходять до поранених, працюють під обстрілами, ухвалюють рішення за лічені секунди й нерідко відвойовують у смерті тих, кого вже майже перестали чекати живими. Саме таким є Олександр на псевдо «Медик» - санітарний інструктор медичного пункту одного з підрозділів 102-ї окремої бригади територіальної оборони.

Його історія - це історія людини, яка обрала медицину ще задовго до війни, а з початком повномасштабного вторгнення просто продовжила рятувати людей, лише вже в зовсім інших умовах.

Медицина стала покликанням

О лександр родом із Первомайська Миколаївської області. Ще в юності він зрозумів, що хоче присвятити життя допомозі іншим. Закінчив медичний коледж, працював у лікарнях, а під час пандемії COVID-19 був серед тих медиків, які щодня боролися за життя важких пацієнтів в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні.

Саме там він навчився працювати під великим психологічним навантаженням, коли від швидкості та правильності рішень залежить людське життя. Та навіть цей досвід не міг повністю підготувати до того, що чекало попереду.

24 лютого 2022 року змінило все. Не чекаючи повістки, Олександр сам прийшов до військкомату. Наприкінці лютого він записався добровольцем, а вже 2 березня офіційно став бойовим медиком.

- Я знав, що мої знання можуть бути потрібними. Якщо можеш рятувати людей - маєш це робити, - каже він.

Там, де між життям і смертю - лічені хвилини

С ьогодні обов'язки «Медика» значно ширші, ніж може здатися.

Він евакуює поранених із поля бою, надає першу допомогу, контролює їхній стан до передачі лікарям, проводить заняття з тактичної медицини для військовослужбовців, займається медичною документацією та підтримує побратимів, які проходять лікування після поранень.

Робота військового медика практично не знає відпочинку. Один виклик може змінитися іншим за кілька хвилин, а інколи рахунок іде буквально на секунди. Кожен врятований боєць стає для нього найбільшою нагородою.

Медики, які стали ще й інженерами

Т а навіть у короткі хвилини затишшя Олександр не сидить без діла.

Разом із побратимами вони освоїли ще одну справу, яка теж допомагає фронту.

- Починали з елементарного: розбирали акумулятори зі збитих ворожих дронів, - розповідає військовий. - Потім купили 3D-принтер і почали самі виготовляти павербанки та модулі живлення для Starlink.

Сьогодні їхній медичний пункт перетворився ще й на маленьку майстерню.

Якщо немає термінових евакуацій чи поранених, хлопці збирають автономні джерела живлення, які потім працюють на передових позиціях, допомагаючи підтримувати зв'язок між підрозділами.

Для фронту немає дрібниць. Іноді саме заряджений Starlink чи павербанк можуть забезпечити зв'язок, від якого залежить життя десятків людей.

Дванадцять годин під бетонними плитами

Н айважчий спогад війни назавжди закарбувався у пам'яті Олександра після одного з російських авіаударів по Гуляйполю.

Після влучання керованих авіабомб під руїнами опинилися двоє українських військових. Один загинув. В іншого ще залишалися слабкі ознаки життя.

- Від комбата до солдата - всі тоді стали в ланцюг і голими руками розбирали бетон та уламки, - пригадує «Медик».

Ніхто не думав про втому чи небезпеку повторного удару. Усі просто копали. Годину за годиною.

Поранений був затиснутий важкими бетонними плитами й пролежав під ними понад дванадцять годин. Ніхто вже не знав, чи вдасться врятувати його.

- І тільки коли з-під завалів нарешті з'явилася голова, ми зрозуміли - він живий.

Саме тоді почалася боротьба вже за кожну хвилину його життя. Одразу встановили внутрішньовенний катетер, розпочали інфузійну терапію, стабілізували стан. Уже на місці військові хірурги були змушені провести ампутацію кінцівки.

Це було надзвичайно складне рішення. Але саме воно врятувало життя бійця. Нині той військовий проходить реабілітацію, освоює протези й знову вчиться ходити.

Для Олександра це одна з тих історій, які нагадують: навіть тоді, коли шансів майже не залишається, за життя потрібно боротися до кінця.

Кожен має знайти своє місце

« М едик» не романтизує війну. Він чесно говорить про втому, втрати, біль і величезну відповідальність, яка лягає на плечі кожного військового. Саме тому переконаний: рішення стати до лав Сил оборони має бути усвідомленим.

- Краще заздалегідь знайти свій підрозділ, підготуватися фізично й морально та прийти свідомо. Навіть якщо ти не безпосередньо в окопі - ти можеш працювати для війська. Свій внесок має зробити кожен.

Його слова звучать без пафосу. Бо сам він уже понад чотири роки щодня доводить їх власними вчинками.

Він не шукає слави. Просто виконує свою роботу - рятує людей, підтримує побратимів, винаходить нові способи допомогти фронту і щоразу, вирушаючи на чергову евакуацію, робить усе можливе, аби ще одне українське серце продовжувало битися.

Запорізькі