Він двічі ставав до зброї заради України: світла пам'ять Захиснику-земляку Владиславу МАЗУРЕНКУ

20 серпня 2026 р. 10:22

20 серпня 2026 р. 10:22

Війна щодня залишає в українських родинах невиліковні рани. Вона забирає тих, хто найбільше любив життя, хто мав мрії, плани, родину, але без вагань обрав шлях боротьби за свободу своєї країни. На жаль, чорний список Небесного війська поповнився ще одним іменем нашого земляка.

Владислав Петрович Мазуренко загинув під час виконання бойового завдання, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі та українському народові. Йому судилося прожити життя людини честі. Він не шукав легких доріг, не ховався від небезпеки й не перекладав відповідальність на інших. Коли над Батьківщиною нависла смертельна загроза, став її щитом.

Бути воїном - його свідомий вибір

Щ е у 2015 році, коли російська агресія лише починала набирати обертів, Владислав добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Він добре розумів, що доля держави вирішується не словами, а вчинками.

У зоні проведення Антитерористичної операції та Операції об'єднаних сил на Донеччині й Луганщині він пройшов сувору школу війни. Там, серед вибухів і втрат, загартувався його характер, зміцніла віра в перемогу та народилося міцне бойове братерство.

Побратими знали його як людину, якій можна довірити власне життя. Спокійний, врівноважений, відповідальний і сміливий - саме таким Владислав залишався у найважчі хвилини.

Коли країна покликала знову

П овномасштабне вторгнення Росії стало випробуванням для всього українського народу. І знову Владислав не залишився осторонь. У березні 2022 року він повернувся до війська та вступив до лав легендарної 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» .

Його бойовий шлях проліг через найгарячіші ділянки фронту. Він воював на Ізюмському напрямку, брав участь у запеклих боях за Бахмут - місто, яке стало символом незламності українського війська.

Саме там Владислав отримав поранення. Але навіть біль не зміг зламати його сили духу. Він знав, що війна триває, що поруч залишаються побратими, які щодня дивляться смерті в очі. І тому знову повернувся до строю.

До останнього подиху

У 2025 році Владислав став воїном 108-го окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі» - підрозділу, який завжди перебував там, де було найважче.

3 березня 2025 року поблизу села Надіївка Покровського району Донецької області під час масованого ворожого обстрілу українських позицій його земний шлях обірвався. Він загинув так, як жив останні роки, - зі зброєю в руках, захищаючи свою землю, свою родину, своє майбутнє і майбутнє кожного з нас. Його серце перестало битися на полі бою, але його подвиг назавжди залишиться у літописі боротьби українського народу за незалежність.

Людина, яку любили й поважали

В ійна забрала не лише досвідченого воїна. Вона забрала люблячого чоловіка, турботливого батька, дорогого сина, брата, друга. Рідні, друзі та побратими згадують Владислава як світлу, добру й щиру людину. Він умів підтримати словом, допомогти ділом, ніколи не залишався байдужим до чужої біди. У ньому поєднувалися мужність воїна і велике людське серце.

Найболючіше сьогодні його дружині та доньці, які втратили найдорожчу людину. Безмежний біль оселився у серці матері, яка проводжала сина на війну з молитвою і вірою, що він повернеться. Осиротів брат, осиротіли рідні, друзі й побратими.

Пам'ять сильніша за смерть

Г ерої не йдуть у небуття. Вони залишаються у наших молитвах, у синьо-жовтому прапорі, що майорить над вільною Україною, у дитячому сміхові, який вони захистили ціною власного життя.

Від імені Гуляйпільської міської військової адміністрації та всієї громади висловлюємо найщиріші співчуття дружині, доньці, матері, брату, усім рідним, друзям і бойовим побратимам Владислава Петровича.

Низько схиляємо голови перед його подвигом. Він виконав свій обов'язок до кінця. Тепер наш обов'язок - пам'ятати.

Світла пам'ять мужньому Захиснику України Владиславу Мазуренку. Вічна слава Герою, який віддав своє життя за свободу українського народу.

Запорізькі