Втратила дім і родинний бізнес: як Юлія Парнюк створює бренд «Характерниця» у Запоріжжі

24 серпня 2026 р. 18:22

24 серпня 2026 р. 18:22

Після початку повномасштабної війни Юлія Парнюк понад місяць залишалася в окупації на півдні Запорізької області, де її родина розвивала бізнес. Згодом виїхала до Запоріжжя, почала заново облаштовувати життя, працювати психологинею та допомагати військовим, ветеранам і їхнім родинам.

Нині вона готує до запуску бренд «Характерниця» – крафтовий одяг із символами півдня України. Через степ, ковилу, море, назви громад і особисті історії засновниця хоче говорити про дім, пам’ять і людей, яких війна змусила починати життя заново.

Детальніше про шлях Юлії Парнюк – у матеріалі «Першого Запорізького».

Вивчала культуру Криму, а згодом відкрила для себе південь Запорізької області

Юлія Парнюк має три вищі освіти. Першу здобула в Таврійському національному університеті імені Вернадського у Сімферополі. За фахом – культурологиня, етнографка та викладачка культурології, української і зарубіжної культури. Другу освіту отримала в Ірпінській податковій академії, де вивчала фінанси. Згодом закінчила Запорізький національний університет і стала психологинею.

З майбутнім чоловіком Олександром познайомилася ще під час навчання в університеті. Він був на історичному факультеті, вона – на культурології. У 2006 році пара одружилася.

«Тиша в окупації лякала більше за КАБи»

Після початку повномасштабної війни Олександр одразу став до війська. Ще до 24 лютого був у місцевій територіальній обороні: підрозділ формували кілька років, а учасники періодично проходили збори.

За тиждень до вторгнення чоловік поїхав на чергові навчання. Там провели інструктаж: «Ми навіть не знали, що через сім днів почнеться війна».

Юлія ще понад місяць залишалася в окупації. Для жінки це був уже другий такий досвід. У 2014 році пережила окупацію Криму, а у 2022-му знову опинилася в подібній реальності – цього разу на півдні Запорізької області.

«Зараз мене не лякають КАБи чи FPV так, як лякала та тиша в окупації. Ти розумієш, що до тебе щодня можуть прийти з обшуками, що ти сама вдома, без зв’язку з чоловіком, і на тобі ще відповідальність», – говорить вона.

Виїжджати вирішила після обшуків людей. Тоді зрозуміла: наступного разу можуть прийти вже до неї, а шансів вибратися потім може не бути.

Дорога до Запоріжжя була ризикованою. Юлія їхала разом зі знайомою, її чоловіком, маленькою дитиною та своїм лабрадором. Потрібно було пройти російські блокпости, перевірки й обшуки речей.

Найсильнішим моментом став перший український блокпост на в’їзді до Запоріжжя: «Коли ти бачиш наш прапор і очі наших хлопців, тоді розумієш, що все можна пережити».

Запоріжжя обрала свідомо. Могла поїхати до родичів на захід України або за кордон, але чоловік воював на Запорізькому напрямку. Їй було важливо залишатися поруч настільки, наскільки це можливо під час війни: «Мені важливо було давати йому підтримку. Хоча б на відстані, хоча б іноді бачитися. Я дуже пишаюся жінками, які залишаються поруч попри все, розвивають бізнес, втрачають чоловіків і не складають руки. У нас дуже сильні жінки».

У Запоріжжі Юлія почала заново облаштовувати життя. Каже, місто сприймала непросто: з одного боку – промислове й травмоване радянською історією, з іншого – глибоко історичне, пов’язане з Хортицею, козацькою спадщиною, культурами півдня та живим мистецьким середовищем.

Відчути опору допомогло дослідження міста. Почала більше вивчати менонітську, козацьку та південну спадщину, ходити на виставки, презентації й культурні події.

«Запоріжжя настільки стійке, що тут іноді відбувається більше культурних подій, ніж у Києві. Мене надихають ці люди, ця трансформація культури через біль. Я дуже пишаюся Запоріжжям у цьому сенсі», – каже Юлія.

Допомога іншим стала способом знайти опору після переїзду

Після переїзду Юлія почала працювати психологинею. Спершу допомагала дітям у навчальному закладі, згодом перейшла до індивідуальних консультацій. З часом зрозуміла, що хоче зосередитися на темі, яка стала для неї особистою, – підтримці військових, ветеранів та їхніх родин.

Паралельно долучалася до громадських ініціатив. Зокрема, допомагала запускати громадську організацію «Байда», пов’язану з патріотичним дитячим рухом.

Улітку 2025 року разом із двома психологинями створила громадську організацію «Простір ментального відновлення Характерниці». Ідея виникла після знайомств у ветеранській спільноті та на заходах для жінок, які чекають чоловіків із фронту.

З однією з майбутніх співзасновниць познайомилася саме на такій зустрічі: обидві виявилися дружинами військовослужбовців, а згодом дізналися, що їхні чоловіки служили в одному підрозділі. Ще одну учасницю команди зустріла у ветеранському просторі в Запоріжжі.

«Ми вирішили створити організацію з надання психологічної допомоги ветеранам, військовим та їхнім родинам. Це нелегкий шлях, але він для нас дуже важливий», – розповідає Юлія.

У 2026 році здобула освіту клінічної психологині: «Я працюю з людьми, які переживають дуже складні події, тому мені важливо було отримати додаткову освіту. Хотілося мати більше знань і розуміння, як допомагати тим, хто проходить через втрати, травму, тривогу, очікування і невизначеність».

Особиста втрата стала поштовхом до створення власної справи

Ідея бренду крафтового одягу з’явилася ще влітку 2025 року. Задум записала в блокнот, але на кілька місяців відклала: у цей період навчалася і не могла взятися за все одночасно.

Навесні 2026 року повернулася до цієї ідеї після важкої втрати. У лютому загинув близький друг родини, побратим її чоловіка – офіцер ГУР із позивним Фізик. Він був родом із півдня, захищав Запорізький напрямок і загинув під час завдання в районі Степногірська.

«Це була неймовірна людина. Дуже нами пишався і казав, що мені треба робити цю справу. Після його загибелі взяла себе в руки й почала писати грант. Частково присвячую це його пам’яті», – розповідає Юлія.

Цю втрату вона називає поштовхом через біль. Загибель друга, переживання чоловіка, очікування новин із фронту і робота з жінками, які проходять схожі випробування, підштовхнули її до рішення: майбутня справа має бути не просто комерційною, а наповненою сенсом.

Ветеранський грант допоміг закупити обладнання для майбутнього простору

Навесні 2026 року Юлія подалася на ветеранський грант як дружина військовослужбовця. Бізнес-план готувала сама, але консультувалася у центрі зайнятості.

Заявку подала у квітні, а вже в травні отримала позитивну відповідь: «Зраділа, але була впевнена, що отримаю цей грант».

За програмою отримала 250 тисяч гривень. Цю суму спрямовує на оренду приміщення, обладнання для шоуруму, дзеркала, підлогові вішаки, меблі, стіл та інші речі, необхідні для запуску.

Локацію шукала у Вознесенівському районі, бо живе неподалік і хотіла, щоб майбутній простір був зручним. Одразу обирала місце, де не потрібно робити великий ремонт.

Зараз «Характерниця» перебуває на етапі підготовки: Юлія поступово замовляє обладнання, вивозить зайві меблі та продумує, як розділити приміщення на дві частини – магазин і зону психологічної підтримки.

«Дівчата зможуть тут не тільки приміряти одяг. Якщо буде бажання або потреба, вони отримають психологічну підтримку або візьмуть участь в арттерапевтичному тренінгу», – пояснює підприємниця.

За умовами гранту вона має створити одне робоче місце. Планує працевлаштувати консультантку – внутрішньо переміщену жінку, чия родина також втратила дім через війну.

Це сім’я фермерів, яка допомагала українським військовим на Гуляйпільському напрямку: готувала їжу, приймала в себе бійців і підтримувала їх під час бойового шляху. Згодом їхнє господарство та будинок зруйнували, тож родина була змушена переїхати.

Одяг із пам’яттю про дім: якою буде «Характерниця»

Юлія зізнається: професійно шити ніколи не вміла й не вважала себе людиною, яка власноруч створюватиме одяг. Водночас завжди любила стиль, речі з характером і деталі, які можуть змінити образ. Саме тому в «Характерниці» хоче поєднати сучасний базовий одяг із культурними символами Запорізького краю та півдня України.

Ідея бренду – створювати речі, які нагадуватимуть про дім. Це можуть бути елементи, пов’язані з Гуляйпільщиною, Василівкою, Приазов’ям, Бердянщиною, Мелітопольщиною та іншими громадами, звідки люди були змушені виїхати через війну.

Першу колекцію Юлія хоче пов’язати зі степом і ковилою – травою, яка для багатьох асоціюється з півднем, домом та простором свободи.

У колекції планують базові речі для щоденного носіння: футболки, джинси, напівпрозорі сукні-сітки, які можна вдягати поверх базового одягу. А також сучасні запаски – переосмислені елементи традиційного українського вбрання, схожі на декоративний фартух, та інші речі. Частину одягу замовлятимуть в українських виробників, а потім доповнюватимуть авторським оздобленням.

Окремі деталі будуть знімними або трансформативними. Людина зможе сама вирішувати, як носити певний елемент: біля серця, як прикрасу, акцент до базової речі або частину образу.

Спочатку Юлія більше думала про жіночу лінійку, але згодом до ідеї долучилися військові. Зокрема, чоловік Олександр запропонував створити окремий напрям для чоловіків – із речами, які відображатимуть бойовий шлях підрозділу, південь, степ, місця боїв, втрати побратимів і повернення на Запорізький напрямок.

Один із перших ескізів він намалював просто на позиціях – на картонці з-під піци. Жінка передала цей малюнок дизайнерці. Спершу думали зробити акуратну карту, але зрештою вирішили залишити ескіз максимально близьким до оригіналу.

«Чоловік потім сказав, що якби знав, як ми це використаємо, то постарався б більше. А дизайнерка відповіла: це крафт, у ньому є історія від початку і до кінця. Тому ми залишили саме цей варіант», – розповідає засновниця.

Для неї ця історія добре пояснює сенс «Характерниці». Це не просто принт на футболці, а річ із пам’яттю про людей, місця, втрати, гумор і досвід, зрозумілий тим, хто проходить цей шлях. Військові вже чекають на свої футболки й самі пропонують ідеї для майбутніх виробів.

«Ми живемо і продовжуємо рухатися»: що Юлія радить тим, хто починає спочатку

Повноцінно презентувати бренд і простір Юлія планує орієнтовно наприкінці серпня. Нині частина виробів ще у виробництві, а майбутній шоурум готують до відкриття.

Для засновниці «Характерниця» об’єднала майже все, чим вона займалася раніше: культурологію, етнографію, психологію, громадську діяльність, підприємництво, особистий досвід переселення і життя поруч із війною.

«Характерниця» має бути не лише брендом, а й місцем підтримки: «Дружинам військових, родинам загиблих, близьким зниклих безвісти, переселенцям і ветеранам часто потрібно говорити саме зі своїми. З тими, перед ким не треба довго пояснювати свій досвід. Не тому, що інші люди погані, а тому, що вони просто не в цьому досвіді. Таких кіл підтримки має бути більше».

Тим, хто через війну втратив дім, бізнес або звичне життя і намагається почати спочатку, Юлія Парнюк радить не триматися лише за матеріальне. Каже, сама після окупації пообіцяла собі не прив’язуватися до речей, бо родина теж втратила багато з того, що будувала роками: «Найважливіші ресурси – у простому. Ти прокинувся, відкрив очі, світить сонце. Ти живий, можеш рухатися, випити з кимось каву. А для когось найбільша розкіш – просто заснути, обіймаючи свого чоловіка».

Власна справа, за її словами, теж може стати способом повернути собі опору. Не лише через заробіток, а через відчуття, що людина знову щось створює, впливає на своє життя і має справу, пов’язану з її досвідом та ідентичністю.

Текст – Анастасія Заводюк, фото з архіву Юлії Парнюк

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди .

• Відкрила музичну школу – після 10 років роботи у ЗМІ: історія Юлії Савчук із Запоріжжя
• Викладачка за освітою, майстриня за покликанням: як Марина Ткачук перетворила своє хобі з рукоділля на власну справу

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram !

0

Запорізькі