Після війська – у письменництво: як ветеран Едуард Сорока самостійно видав свій перший роман

27 серпня 2026 р. 19:05

27 серпня 2026 р. 19:05

У 2014 році Едуард Сорока пішов до війська, а згодом став командиром артилерійського розрахунку. Після п’яти років служби повернувся до Запоріжжя та намагався знову знайти себе в цивільному житті.

Давнє захоплення письменництвом переросло у фентезійний роман «Мрія. Переродження в життя», який ветеран видав власним коштом накладом 500 примірників.

Про військову службу, повернення до творчості та роботу над продовженням книжки – у матеріалі «Першого Запорізького».

Писав із дитинства, але професійне життя пов’язав із будівництвом

За першою освітою Едуард Сорока – будівельник. Згодом закінчив Класичний приватний університет у Запоріжжі та став психологом. До війни заробляв на ремонтах: встановлював кондиціонери, клав цеглу, монтував сантехніку та брався за інші роботи.

Писати почав у десять років. Спершу це були короткі тексти й вірші, а в молодості з’явився задум першої книжки. На його захоплення впливали література та кіно, зокрема серія романів «Ерагон» американського письменника Крістофера Паоліні.

Найбільше Едуарда приваблювали твори від першої особи. За його словами, такий спосіб оповіді допомагає читачеві поставити себе на місце головного героя та разом із ним переживати події.

«У фентезі можна вигадати все, на що вистачає фантазії. Коли пишеш історичний твір, потрібно опрацювати набагато більше інформації, щоб не припуститися помилки», – пояснює чоловік.

Після особистої трагедії творчість надовго відійшла на другий план. У лютому 2010 року від лейкозу помер син Едуарда. Семирічний Русланчик пройшов курс хіміотерапії, однак після покращення хвороба повернулася.

На переживання втрати знадобилося кілька років. У цей час Едуард не мав сил ні створювати нові тексти, ні повертатися до давніх задумів. Поступово впоратися з горем допомогли друзі та родина.

У 2014 році пішов на фронт і став командиром гармати

10 червня 2014 року Едуард отримав повістку. На той час працював у Києві, тож завершив справи й повернувся до Новомиколаївки Запорізької області, де пройшов медичну комісію.

Чоловіка зарахували до резерву, однак чекати на мобілізацію не став. Через два місяці пішов до війська, а 5 серпня прибув до 55-ї окремої артилерійської бригади у Запоріжжі. У частині спочатку був водієм, а наприкінці листопада очолив розрахунок 152-міліметрової гаубиці «Мста-Б», до якого входили вісім військовослужбовців.

Артилеристи виконували завдання на Донеччині та підтримували українські підрозділи, які тримали оборону. У найнапруженіші дні з гармати випускали до 110 снарядів.

Найбільше Едуардові запам’ятався один із бойових епізодів поблизу Донецького аеропорту. Розрахунок стояв приблизно за 17 кілометрів від цілі. Українські військові перейшли з першого поверху будівлі на другий, тоді як унизу вже перебували російські сили.

Потрібно було влучити у визначене вікно, не зачепивши своїх. Після першого пострілу настала півхвилинна тиша – бійці чекали підтвердження результату. Коли командир повідомив, що ціль уражено правильно, туди спрямували ще кілька снарядів.

У складні моменти триматися допомагало переконання, що власну відповідальність не можна перекладати на інших: «Коли люди казали: «Чому саме я, може, піде хтось інший?», відповідав: «Хто, якщо не я? Хто виконає мій обов’язок?»».

Після завершення мобілізаційного періоду звільнився в запас, а згодом підписав трирічний контракт. Загалом, із невеликою перервою, прослужив до липня 2019 року.

Новий контракт укладати не став через проблеми зі здоров’ям. Часті поїздки розбитими дорогами позначилися на спині, з’явилися задишка та порушення в роботі серця. Після обстежень Едуардові встановили третю групу інвалідності внаслідок війни.

Після служби працював на себе та допомагав іншим ветеранам

Повернення до цивільного життя далося Едуардові непросто. Освіта психолога допомагала краще розуміти власні реакції, однак після кількох років служби особливо гостро сприймалася несправедливість.

Найбільше зачіпало зневажливе ставлення до військових. Ветеран згадує випадки, коли у громадському транспорті водії відмовляли у пільговому проїзді та говорили, що їх «ніхто не посилав воювати».

Такі ситуації викликали сильне роздратування. Щоб упоратися з напруженням, Едуард аналізував свій стан, звертався до психолога у шпиталі та намагався більше спілкуватися. Підтримував інших людей, а це давало відчуття, що його досвід і знання залишаються корисними.

Після звільнення зі служби разом зі знайомим почав працювати на себе у Запоріжжі. Вони знаходили будівельні об’єкти, брали замовлення та самостійно організовували роботу.

Згодом перевозив вантажі власним автомобілем. Зароблені гроші витрачав на щоденні потреби, а пенсію намагався відкладати. Пізніше саме ці заощадження вклав у друк першого накладу книжки.

Із часом фізична праця давалася дедалі важче. Через проблеми зі спиною, серцем і підвищений тиск довелося майже повністю відмовитися від навантажень.

У 2026 році після повторного оцінювання Едуардові скасували групу інвалідності: «Стан здоров’я не покращився. Коли її встановлювали, мав 40% втрати працездатності, але за новими критеріями цього вже виявилося недостатньо. Тепер планую оскаржувати це рішення».

За кілька місяців написав роман і сам підготував його до друку

Під час служби Едуард майже не працював над великими текстами. Зрідка записував короткі оповідання чи вірші, однак для повноцінної книжки бракувало часу та зосередженості.

У цей період переходив із російської на українську й самостійно вивчав історію України. Шкільних знань було недостатньо, адже радянська програма викривлювала чимало подій.

До задуму роману повернувся наприкінці на початку 2025 року. Написав кілька розділів і побачив, що сюжет розвивається далі. Уже за три-чотири місяці завершив чернетку першої частини.

Паралельно навчався на письменницьких курсах, де опановував методи побудови сюжету та персонажів, якими користуються американські автори. Це допомогло впорядкувати історію й підготувати рукопис до друку.

Звернутися до професійного редактора та верстальника не дозволяв бюджет, тому всю роботу виконав сам. Багато разів перечитував текст, виправляв помилки, а за тиждень опанував верстку та створив готовий макет: «Редагування коштувало близько 35 тисяч гривень, а верстка – ще приблизно 15 тисяч. Таких грошей у мене не було».

Перший наклад становив 500 примірників. На його виготовлення пішло близько 120 тисяч гривень, які письменник поступово відклав із пенсії та заробітків на вантажних перевезеннях.

1 квітня 2026 року отримав першу надруковану книгу: «Ці відчуття важко передати. Тримаєш те, що сам написав, вичитав, зверстав і підготував. Усе зробив власними силами, а результат вийшов саме таким, як хотілося».

Створив історію про другий шанс і любов, якої бракувало в дитинстві

«Мрія. Переродження в життя» – фентезійний роман, на створення якого Едуарда надихнули аніме та історії про людей, які потрапляють до іншого світу.

Головний герой – 29-річний Денис із Дніпра. Після розлучення батьків його виховувала бабуся, тому хлопець зростав без материнської любові. Згодом перероджується у тілі ельфа й отримує шанс прожити життя інакше. Знання, здобуті на Землі, використовує, щоб опанувати магію. Поступово знайомиться з новим світом, знаходить близьких людей і вперше відчуває турботу, якої йому бракувало в дитинстві.

Через цю історію письменник говорить про стосунки батьків і дітей, психологічні травми, підтримку, повагу та пошук себе: «Ми іноді самі створюємо проблеми собі й дітям, обрізаємо їм крила. Потрібно слухати дитину, допомагати їй, не опускати рук і продовжувати пізнавати себе та світ».

Перша частина має 208 сторінок. Письменник свідомо відмовився від довгих описів, які не розвивають сюжет: «Не хотілося додавати щось лише заради обсягу. Коли в тексті багато зайвого, читач відволікається і забуває, на чому зупинилася історія».

Провів близько 20 презентацій і працює над продовженням

Про роман Едуард спочатку розповів під час відпочинку в центрі для ветеранів і військових в Івано-Франківській області. Серед слухачок були матері загиблих захисників.

Згодом автор провів першу відкриту презентацію у ветеранському хабі Івано-Франківська. На зустріч прийшли близько 20 людей, половина з яких придбала книжку.

Пізніше долучився до форуму військових письменників у Львові. У Запоріжжі представив свій твір у хабі «Орбіта» та на інших майданчиках. Загалом за кілька місяців відбулося близько 20 зустрічей у різних містах.

Роман поширює самостійно. Замовити його можна через сторінки в Instagram або придбати під час особистої зустрічі з автографом.

Нині працює над продовженням, яке готове приблизно на 60-65%. Друга частина дається складніше: сюжет розширюється, з’являються нові персонажі, а всі лінії потрібно поєднати між собою.

Найкраще автору пишеться в дорозі. У потязі вмикає музику й може повністю зосередитися на тексті. Вдома творчості часто заважають новини та російські обстріли Запоріжжя: «Після атак буває не до того. Хочеться сховатися, відпочити й нічого не робити. Але я все одно намагаюся поступово писати».

Ветеранам, які після служби хочуть спробувати себе в іншій справі або повернутися до давнього задуму, Едуард Сорока радить не дозволяти страху зупинити перший крок: «Не потрібно боятися. Треба йти до своєї мрії. Моя книжка була мрією, і я зміг її здійснити. Не знаю, яким буде результат надалі, але головне – я це зробив».

Текст – Анастасія Гавриш, фото з архіву Едуард Сорока

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди .

• У Запоріжжі ветеран Олександр Неплюєв після важкого поранення отримав грант і відкрив власну кав’ярню
• Бізнес на черв’яках: як у Запоріжжі ветеран війни разом з дружиною створив унікальну ферму

Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram !

0

Запорізькі