Дмитро ІВАНОВ «Іва» поліг на полі бою біля Приютного

31 серпня 2026 р. 08:52

31 серпня 2026 р. 08:52

• Малий
• Середній
• Великий

Дмитро Михайлович Іванов, позивний «Іва», народився 9 березня 1973 року в місті Запоріжжі — місті, де метал зустрічається з волею, а праця — з характером. Його життя було глибоко вкорінене в українську землю, у її дух, культуру й боротьбу. З перших років — щирий, відкритий, наполегливий. З тих, про кого кажуть: "Він був із зерна справжніх".

Дитинство і молодість: музика, навчання, робота

Ще змалку Дмитро виявляв багато талантів. Поряд із навчанням у звичайній школі він успішно закінчив музичну школу, що вказує на його багатий внутрішній світ, чутливу душу та любов до краси. Така гармонія — рідкісне поєднання в людині: і сильний характер, і тонке відчуття.

Після школи Дмитро вступив до Запорізького авіаційного коледжу , де здобув фах, що потребує точності, уважності й відповідальності. Його вибір не був випадковим — технічний розум і прагнення бути корисним суспільству визначали подальшу професійну дорогу.

З 1997 року він працював на одному з найбільших промислових гігантів країни — заводі АТ «Мотор Січ» . Спершу — як слюсар-ремонтник, а з 2005 року — як налагоджувальник верстатів з програмним керуванням. Колеги пам’ятають Дмитра як людину, яка вміла не лише працювати, а й надихати інших. Його цінували за майстерність, чесність, людяність і вміння не здаватися перед труднощами.

Вибір серця — піти на фронт

Коли 24 лютого 2022 року російська армія ступила на українську землю, Дмитро не залишився осторонь. Він добре знав, що таке війна — і як боляче вона б’є. Але ще краще він знав, що є речі, дорожчі за страх: Батьківщина, діти, майбутнє .

5 березня 2022 року , лише за кілька днів після початку вторгнення, Дмитро добровільно став до лав захисників. У свої 49 років він був одним із тих, хто не чекає наказів — бо його серце вже давно зробило свій вибір.

Він служив у 110-й окремій бригаді територіальної оборони , 111-му батальйоні . Обіймав посаду сержанта, командира 2-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти . Його поважали побратими — за досвід, витримку, рішучість. Позивний «Іва» став символом надійності. Він не кричав гучних слів — він просто діяв. Захищав. Вів. Підтримував.

Останній день. Останній бій. Вічна пам’ять

20 липня 2023 року , біля села Приютне Пологівського району Запорізької області , серце «Іви» зупинилося під ворожими снарядами. Він загинув на своїй землі, за яку віддав найдорожче. Його смерть стала невимовним болем для родини, друзів, побратимів. Але водночас — його ім’я стало частиною незламної історії України.

Похований Дмитро Іванов у рідному Запоріжжі , на кладовищі Святого Миколая . Там, серед рідної землі, яка дала йому життя — і за яку він його віддав.

Світла пам’ять. Справжній герой. Вірний син України

У Дмитра залишилися мама, дружина, син та донька . Їм він передав свою силу, любов, гідність. Їм залишив у спадок ім’я, яке асоціюється зі словами: "Герой", "Батько", "Захисник".

Його жертовність та служіння були вшановані державними нагородами:

Ці нагороди — не лише формальне визнання. Це — символ того, що Україна пам’ятає своїх Героїв. А народ — ніколи не забуде тих, хто в найважчу годину піднявся на захист.

«Іва» — не просто позивний. Це ім’я з великої літери.

Дмитро Михайлович Іванов залишив слід у серцях тих, хто його знав. Його ім’я звучатиме у вітрах над українськими степами, у тиші ранкових світанків, у молитвах і спогадах. Його подвиг — це не лише історія однієї людини. Це історія нескореного народу.

Вічна пам’ять. Вічна шана. Герої не вмирають.

Запорізькі