Олексій КАПШУК: воїн, який до останнього подиху захищав рідну землю

03 вересня 2026 р. 10:34

03 вересня 2026 р. 10:34

• Малий
• Середній
• Великий

Про такі трагедії важко говорити, адже за страшною звісткою про загибель Захисника стоїть цілий світ - його дитинство, родина, мрії, любов, плани та сподівання, які війна безжально перекреслила. Ще одне ім’я назавжди вписане в скорботну історію Малинівської громади - Олексій Михайлович Капшук , який віддав своє життя, захищаючи Україну. Йому назавжди залишиться 37 років - вік, коли попереду мало бути ще стільки життя, родинних радощів, зустрічей, планів і здійснення мрій.

Із Малинівки - у великий світ

Олексій народився 14 серпня 1988 року в селі Малинівка . Тут минули його дитячі та юнацькі роки, тут він навчався у середній школі, пізнавав життя, знаходив друзів, мріяв про майбутнє.

Рідне село було для нього не просто місцем на карті. Це була земля, з якою він був пов’язаний від самого народження, земля, де жили близькі люди, де формувався його характер, де починався його життєвий шлях.

Олексій створив сім’ю. І хоча він не був біологічним батьком доньки своєї дружини, для дівчинки став справжнім - люблячим, турботливим і рідним татом. Саме в цьому, мабуть, і проявлялася його здатність любити не словами, а щоденною присутністю, підтримкою та відповідальністю.

У мирному житті Олексій працював водієм. Знав ціну дорозі, відповідальності та людській довірі. Та коли над Україною нависла смертельна небезпека, його життєва дорога привела туди, де вирішувалася доля всієї країни.

Воїн, який не відступив

З початком повномасштабного вторгнення Олексій став на захист України та гідно виконував військовий обов’язок у лавах 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша , пройшовши важкий бойовий шлях і довівши свою відданість присязі не словами, а вчинками.

Молодший сержант, командир 2-го відділення інженерної техніки взводу інженерної техніки інженерно-саперної роти, Олексій виконував надзвичайно відповідальну роботу. Від його професійності, витримки та мужності залежала безпека побратимів, успіх бойових завдань, життя інших воїнів.

Його службу було відзначено нагородами, які стали свідченням його військової звитяги:

За кожною з цих нагород - не просто дата й відзнака. За ними - місяці війни, небезпечні завдання, втома, ризик, побратимське плече і щоденна готовність віддати все заради України.

Останній бій

9 серпня 2026 року життя Олексія обірвалося поблизу населеного пункту Могриця Сумського району Сумської області . Виконуючи бойове завдання, він загинув у бою за свободу та незалежність України.

Він залишився вірним своїй військовій присязі до останньої миті. Виявив стійкість і мужність там, де війна щодня випробовує людину на межі можливого.

Того дня Україна втратила свого Захисника, а Малинівка - свого сина.

Біль залишиться з родиною

Найважче тепер тим, хто чекав Олексія вдома. Дружині, яка більше не почує його голосу й не зустріне з дороги. Доньці, для якої він був справжнім татом і назавжди залишиться ним у її серці. Рідним, друзям, близьким, які ще довго не зможуть повірити, що його більше немає поруч.

Є люди, чия присутність настільки природно входить у наше життя, що здається - так буде завжди. А потім залишається порожнє місце за столом, тиша у телефоні, фотографія, до якої торкаються поглядом, і безліч слів, які вже нікому сказати.

Та любов не зникає зі смертю. Вона залишається у пам’яті, у серці доньки, у спогадах дружини, у розповідях друзів і побратимів.

Олексій житиме доти, доки про нього пам’ятатимуть.

Малинівка пам’ятатиме

Малинівська громада вкотре схиляє голову перед своїм Захисником.

Олексій Капшук народився тут, серед цієї землі, і саме заради неї став до лав українського війська. Він захищав не абстрактні поняття - він захищав дім, родину, рідне село, майбутнє своєї доньки, право кожного українця називати цю землю своєю.

Його життя стало частиною великої й болючої історії України. Його подвиг - частиною історії Малинівської громади.

Сьогодні важко знайти слова, які могли б полегшити біль родини. Тому залишається найважливіше - бути поруч, підтримувати, пам’ятати й ніколи не дозволити, щоб ім’я Олексія Капшука загубилося серед тисяч імен цієї страшної війни.

Щирі співчуття дружині, доньці, усій родині, друзям, побратимам та близьким Олексія. Нехай вистачить сил пережити цю непоправну втрату. Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю Олексія Михайловича Капшука .

Вічна пам’ять Герою! Вічна шана Захиснику України! Герої не вмирають - вони назавжди залишаються в серцях тих, за кого віддали своє життя.

Запорізькі